Паризька вища національна консерваторія музики й танцю: відмінності між версіями

'''Паризька вища національна консерваторія музики й танцю''' ({{lang-fr|Conservatoire national supérieur de musique et de danse de Paris}}) — вищий навчальний заклад [[Париж]]уа, найстарша [[консерваторія]] [[Франція|Франції]], одна із двох вищих національних консерваторій цієї країни (інша — [[Ліонська консерваторія|в Ліоні]]).

Основа майбутньої консерваторії була закладена [[1784]] року установою в Парижі ''Королівської школи співу й декламації'' ({{lang-fr|L’École Royale de chant et de déclamation}}) під керівництвом композитора Франсуа Жозефа Госсека. В [[1793]] році вонароку булаїї об'єднанаєднали зі школою музикантів Національної гвардії в ''Національний інститут музики'' ({{lang-fr|Institut Nationale de Musique}}), і [[Національний конвент]] знову затвердив Госсека керівником. В [[1795]] роціроку інститут бувперетворили перетворений вна ''Музичну консерваторію'' ({{lang-fr|Conservatoire de musique}}) ззі співдиректорами Госсеком, Етьєном Меюлем і [[Луїджи Керубіні]] в якості співдиректорів. В [[1800]] г.року ув консерваторії відкрилисявідкрили відділення танцю й драматичного мистецтва, в [[1806]] г.року вонаїї булаперейменували перейменована вна Консерваторію музики й декламації ({{lang-fr|Conservatoire de musique et de déclamation}}).

Після [[Реставрація Бурбонов|Реставрації Бурбонів]] у житті консерваторії настав період труднощів (у роялістської влади вона асоціювалася з республіканським і бонапартистським періодом в історії країни), які вдалося подолати Л.Керубіні, який очолив консерваторію у [[1822]] році. Під його навчальний курс консерваторії набув рис, що стали характерними у консерваторській освіті в усьому світі. Структура консерваторії не мінялася аж до [[1946]] г.року, коли її театральна частина виділилася в самостійну [[Вища національна консерваторія драматичного мистецтва|вищу національну консерваторію драматичного мистецтва]].

Професійний престиж Паризької консерваторії завжди був дуже високий, хоча в XX столітті заклад стикнувся із труднощами — починаючи з [[1905]] роціроку, коли на хвилі суспільного обурення, викликаного відмовою керівництва консерваторії присудити [[Римська премія|Римську премію]] в областігалузі музики [[Моріс Равель|Морісу Равелю]], державним декретом був замінений голова консерваторії й установлений новий регламент її діяльності. У першій половині XX століття, крім того, у Парижі виниквиникла цілийціла ряднизка альтернативних вищих музичних навчальних закладів — насамперед, [[Школа музики Альфреда Корто]] ([[1919]]).