Калакура Ярослав Степанович: відмінності між версіями

'''Ярослав Степанович Калакура''' (*[[24 вересня]] [[1937]]) - — український історик, історіограф, джерелознавець. Доктор історичних наук, професор. Академік АН ВШ України з 1997  р.

== Біографія ==

Народився в с. [[Рудники]] Підгаєцького р-ну на Тернопіллі. Закінчив Коломийське педучилище (1955), історичний ф-т [[Чернівецький ун-т|Чернівецького ун-ту]] (1963), аспірантуру в КДУ ім. Т.Шевченка (1968). В 1955–1956 1955—1956 рр. учителював у сільській школі на Коломийщині; у 1956–1964 1956—1964 рр. був на комсомольській роботі; у 1964–1969 1964—1969 рр. – — викладач, доцент Івано-Франківського педін-ту; у 1969–1972 1969—1972 рр. – — відповідальний працівник ЦК КП України; у 1972–1981 1972—1981 рр. – — заступник директора з наукової роботи Ін-ту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при КДУ, доцент, професор ін-ту; у 1981–1989 1981—1989 рр. – — проректор з навчальної роботи [[Київський ун-т|КДУ ім. Т.Шевченка]], директор Ін-ту суспільних наук; у 1989–2002 1989—2002 рр. – — професор кафедри загальної історії, зав. кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, з 2003  р. – — професор цієї кафедри. За сумісництвом – — провідний науковий співробітник НДІ українознавства МОН України. У 1968  р. захистив кандидатську, а в 1980  р. – — докторську дисертацію; з 1970  р. – — доцент, з 1981  р. – — професор.

== Науковий доробок ==

Тематика наукових досліджень охоплює ключові проблеми [[українознавство|українознавства]], політичної історії України, методології, історіографії, джерелознавства та архівознавства.

Має понад 350 наукових, науково-популярних та навчально-методичних праць, зокрема 85 індивідуальних і колективних монографій, 20 підручників та навчальних посібників; укладач ряду документальних збірників. Серед них: «Джерелознавство історії України. Довідник» (заст. керівн. автор. кол., 1998); «Архівознавство. Підручник» (керівн. автор. кол., 1998, 2002); «Історія української культури. Зб. документів і матеріалів» (2000); «Українська історіографія. Курс лекцій» (2004); «Історія української та зарубіжної культури. Навч. посібник» (2007); «Історичні засади українознавства» (2007).

Підготував 14 докторів та 36 кандидатів наук.

Був головою спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій, членом експертної ради ВАК. Нині працює у двох спеціалізованих радах, член редколегії трьох міжвідомчих наукових збірників. Був членом колегії Державного комітету архівів України.

Заслужений професор КНУ ім. Т.Шевченка (2003). Заслужений працівник вищої школи України (1984). Відмінник освіти України (1997). Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (1987), орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2002), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), чотирма медалями, освітянськими знаками Антона Макаренка (1997), Петра Могили (2007). Лауреат Нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України (2002).