Михаїл (Єрмаков): відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 13:
* У [[1917]]-[[1918]] р. був учасником Всеросійського помісного собору в місті [[Москва]], де його призначили з [[1919]] р. керувати Київською єпархією в [[Українська Народна Республіка|Українській Народній Республіці]] (УНР). Але у травні [[1920]] р. собор [[Українська автокефальна православна церква|Української автокефальної православної церкви]] (УАПЦ) не визнав його митрополитом Київським і Галицьким. Натомість, офіційно був [[Номінація (мовознавство)|номінований]] митрополитом Київським з 1918 року [[Антоній (Храповицький)|Антоній Храповицький]].
* У
* У жовтні [[1922]] р. розсилав українським [[Архієрей|архієреям]] [[циркуляр]]ний указ про перехід Всеукраїнської Православної Церкви (ВПЦ) на засади канонів власне російської автокефалії. Чим засвідчив свої тверді наміри [[Соціологія|соціологічно]] сприяти формуванню неукраїнської еліти в Україні. Виступав проти методичного застосування [[Атеїзм|атеїстами]] технології провокацій на конфлікти, втручання у релігійне життя з метою загострення, розкладу і розколів серед православного духівництва Київщини та Правобережної України: чинив опір роз’єднанню російського духівництва на угруповання „[[Російська православна церква закордоном|закордонних]]”, „[[Українська синодальна церква|обновленців]]”, „[[Тихон (патріарх Московський)|тихоновців]]”, „сергіївців”, „йосифлянів” й т.ін., що навмисно організовувалось і використовувалось державними спецслужбами ([[ВЧК]]-ОГПУ-[[Народний комісаріат внутрішніх справ|НКВС]]) з метою полегшення подальшого нищення роздрібнених частин Церкви, на задоволення [[Ідеологія|ідеологічних]] потреб [[Комунізм|комуністів]] та проведення масштабного [[Експеримент|експерименту]] над [[народ]]ом. * 5 лютого [[1923]] р. був заарештований атеїстичними [[фанат]]иками [[Комуністична партія Радянського Союзу|комуністичного]] режиму ([[НКВС]] [[УРСР]] "ГПУ ДПУ") і у [[1924]] р. відісланий до [[Туркестан]]у в [[Азія|Азію]]. У [[1925]] р. – архієпископ [[Тобольськ]]ий у [[Сибір]]у (Росія), того ж року був знову заарештований та ув’язнений радянською владою ([[НКВС]] [[РРФСР]] "СО ДПУ"). У [[1927]] р. назначений був на [[митрополит]]а Київського митрополитом [[Нижній Новгород|Нижньогородським]] Сергієм Страгородським, хоча у липні того ж року офіційно не підписував Декларацію митрополита Нижньогородського Сергія Страгородського про визнання існуючої влади та співпрацю духівництва з атеїстичним режимом комуністів, був проти вербування агентури „секретних сотрудників” ([[сексот]]ів) з числа церковнослужителів і видачі ними Тайни Сповіді<ref>сост. священник Н. Сильченков, "Практическое руководство при совершении приходских треб" (Исповедь), изд. "Сатисъ", Санкт-Петербург, 1994 г., стор. 82-83</ref>. Але фактично солідаризувався з новою церковною політикою сервілізму. Тому під заступництвом патріарха Сергія (Страгородського) зберіг статус [[митрополит]]а Київського і [[екзарх]]а України. Був діяльним членом Тимчасового патріаршого священного синоду. Організував вікаріат у м. [[Білосток]].
|