Будераж (Рівненський район): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 40:
Уперше Будераж засвідчений у [[1322]] році. Тоді [[8 грудня]] князь [[Любарт]] Гедимінович подарував [[Луцьк| Луцькій]] церкві Іоана Богослова маєтності кількох сіл, серед котрих називається "Будорозк", а в іншому записі "Будораже","Будорожское имение".
 
[[файл:Buderaj OUN.jpg|thumb|left|300px|Командування ВО "Богун" разом з прибулими гостями. Нижній ряд (зліва направо): шеф розвідувального відділу (ШРВ) "Немо" (Андрій Кисліь); член проводу ОУН(б) "Іванів" (Омелян Логуш); керівник угорської місії до УПА підполковник Ференц Мартон; комендант запілля УПА-Північ "Горбенко" (Ростислав Волошин); командир групи "Еней" (Петро Олійник); керівник охорони делегації "Кропива" (Василь Процюк). Верхній ряд: заступник ШРВ "Палій" (Василь Коренюк); господарчий референт УПА-Північ "Зубатий" (Василь Мороз); шеф штабу групи "Черник" (Дмитро Казван).]]У грамоті 1478 року при описі "лесных владений" згадується "будорожское дворище", попри яке проходила "грань" (межа) "пригорной дубравы". Очевидно, на той час село мало кілька "дворищ", розміщених серед лукових "займ" неподалік озерець. Донесення 1572 року звинувачує "будорожских крестьян" за невиконані шарваркові повинності через що став неможливим вивіз "тартачного" лісу. Тоді дощовими зливами були зруйновані дороги, преходи, греблі 3 1585 року "двор й село Будорож" стає власністю Луцько-Острізького єпископату, очолюваного Кирилом Терленьким, котрий дещо зменшив повинності "будоражских подданных" за "вальні колеса" (млин), лісові лови та пасіки. Восени 1598 року "Будорожское имение" перевіряла повітова комісія по нагляду казенного майна - лісів, гаївок, звіриних заповідників. У 1628 році "на дороге близ Будоража" побито й пограбовано місцевого шинкаря, а через рік в "Будеражском лесу на Лисице" схоплено й взято під варту мізоцьких конокрадів Максима Рудого та Івана Гриня. З 1639 року "Будорож" починає занепадати. Напади ординців, сваволя польської шляхти, епідемії спричинили руйнування села, котре з кінця 1648 року нараховувало лише 10 розорених дворів. Так тривало аж по 1709 рік.За дарчою грамотою 1753 року, "Будераж" відійшов до князя Станіслава Любомирського, управителі котрого розширили для села посівні "займи", випаси, сінокоси, зміцнили ставкове та деревообробне господарство, збільшили лісове "бортництво", укріпили давні й нові шляхи.
 
[[файл:Buderaj OUN.jpg|thumb|left|300px|Командування ВО "Богун" разом з прибулими гостями. Нижній ряд (зліва направо): шеф розвідувального відділу (ШРВ) "Немо" (Андрій Кисліь); член проводу ОУН(б) "Іванів" (Омелян Логуш); керівник угорської місії до УПА підполковник Ференц Мартон; комендант запілля УПА-Північ "Горбенко" (Ростислав Волошин); командир групи "Еней" (Петро Олійник); керівник охорони делегації "Кропива" (Василь Процюк). Верхній ряд: заступник ШРВ "Палій" (Василь Коренюк); господарчий референт УПА-Північ "Зубатий" (Василь Мороз); шеф штабу групи "Черник" (Дмитро Казван).]]На початку 1866 року Будераж стає волосним центром, приміщення котрого зберігається і зараз та використовується сільською адміністрацією. За даними 1889 року, "село Будераж при рч. Збытнике (Збитенці) волости Будеражской" мало 70 дворів, 578 мешканців, основане у 1881 році однокласне народне училище, церковно-приходську школу, млин, корчму, крамничку.
 
В кінці листопада 1943 року в селі Будераж з ініціативи революційної [[ОУН]] в підпільних умовах було скликано конференцію представників поневолених Москвою народів для вироблення спільної стратегії боротьби і спільного антиімперського фронту. У її роботі взяли участь 39 делегатів від 13 національностей, представники яких боролися з окупантами разом з українськими повстанцями. Серед делегатів конференції були [[азербайджанці]], [[башкири]], [[білоруси]], [[вірмени]], [[грузини]], [[кабардинці]], [[казахи]], [[осетинці]], [[татари]], [[узбеки]], [[українці]], [[черкеси]] та [[чуваші]]. Ця конференція прийняла ряд важливих постанов і стала початком формування [[Антибільшовицький блок народів|Антибільшовицького блоку народів]] (АБН).