Коли [[1795]] р. в результаті останнього поділу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] Почаїв потрапив до [[Російська імперія|Російської імперії]], деякий час монастир залишався за василіанами, і тільки [[1831]] р. царський уряд брутально відібрав у них цю обитель і віддав Російській православній церкві. При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, а черезотже, дваі рокиважливий надавкультурний їйосередок статусУкраїни. Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського лавридрукарства. Найбільші"Уніатський випробуванняперіод випалиПочаївської надрукарні, долюце монастиряперіод її найбільшої слави, хоч і служила вона лише частині українського народу",— стверджував проф. І. Огієнко. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра перестала бути важливим осередком книгодрукування, але 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея, який у 1833 р. дістав титул архієпископа. Російський шовінізм у Почаївському монастирі збільшився в другійкінці половиніXIX і на початку [[XX століття|ХХст. Найактивнішими шовіністами в тому часі були архієпископ Антон Храповицький і зрусифікований архімандрит монастиря Віталій Максименко, родом з Волині. Почаївська Лавра стала центром русифікаційної діяльності на Волині, у XX ст]]. тут друкувався антиукраїнський "Почаевский Листок", який був речником антиукраїнського "Союза Русскаго Народа".
Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині [[XX століття|ХХ ст]].
На початку [[1960]]-х рр., після відвідин [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]], лавра опинилася перед загрозою закриття. Влада відібрала поля, пасіку, сад і значну частину споруд (у тому числі навіть у межах лаврських мурів), розігнали майже всіх монахів.
