Соната: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Xqbot (обговорення | внесок) м робот додав: my:ဆိုနာတာ; косметичні зміни |
Aibot (обговорення | внесок) м Розв"язання значень за допомогою бота: Моцарт |
||
Рядок 5:
На початок 17 ст. утворилося 2 типи сонат: церковні сонати (''sonata da chiesa'') та камерна соната (''sonata da camera''). Для церковних сонат характерні 4-частинний цикл із певною послідовністю [[темп]]ів частин (повільно — швидко — повільно — швидко; або швидко — повільно — швидко — швидко), серйозність музики. Камерна соната — вільна послідовність танцювальних номерів. Грань між цими видами соната швидко стирається.
В 17 ст. одержали поширення т.зв. тріо-сонати для 2 або 3 виконавців із супроводом [[генерал-бас]]а. Найважливіше положення займали також соната для однієї скрипки й генерал баса, насамперед у композиторів т.зв. італійської скрипкової школи — [[Антоніо Вівальді|А. Вівальді]], [[Кореллі|А. Кореллі]] й ін. Соната для скрипки з повністю виписаної й багато розробленою партією клавіру з'явилися у [[Бах Йоган Себастьян|Й. С. Баха]]. У ранньокласичний період (середина 18 ст.) інтенсивно формувався тип класичної соната (особливо в соната для фортепіано [[Бах Карл Філіп Емануїл|К. Ф. Е. Баха]] й [[Доменіко Скарлатті|Д. Скарлатті]]). Він остаточно сформувався в період [[Віденський класицизм|віденського класицизм]]у (кінець 18 ст.) у творчості [[Гайдн|Й. Гайдна]], [[Моцарт Вольфґанґ Амадей|В. А. Моцарта]] й ін. Найбільшою вершиною в розвитку соната стали сонати [[Бетховен|Л. Бетховена]] (32 для фортепіано, 10 для скрипки й фортепіано, 5 для віолончелі й фортепіано). Їм притаманна глибина змісту, широта кола образів, та напружена конфліктність образів, часом близька до симфонічних масштабів. Ряд сонат Бетховена являє собою 4-частинний цикл, що відтворює послідовність частин симфонії й квартету.
У творчості композиторів-романтиків відбувалося збагачення й переосмислення жанру класичної сонати (переважно бетховенського типу). Великий внесок у розвиток сонати внесли [[Шопен|Ф. Шопен]],[[Шуман|Р. Шуман]], [[Ференц Ліст|Ф. Ліст]], [[Брамс|Й. Брамс]], [[Едвард Гріг|Е. Гріг]] й ін. В їх творчості підсилилася тенденція до широкого симфонічного трактування жанру, поглибилася контрастність образів. Прагнення до єдності циклу приводить до створення одночастинних соната (вперше — в 2-й сонаті для фортепіано [[Ференц Ліст|Ф. Ліста]]).
| |||