Атональність: відмінності між версіями

'''Атона́льність''' (від грецької заперечувальної частки [[а]] і [[Тональність (музика)|тональність]]) в музиці — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і ХХІ сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в [[Тональність (музика)|тональній музиці]] ієрархічно підпорідковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів — підпорядкованість [[дисонанс]]ів [[консонанс]]ам і обов'язковість розв'язання [[дисонанс]]у в [[консонанс]].

На початку ХХ століття в творчості [[Шенберґ Арнольд|А. Шенберґа]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберґ висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження диссонансу як важливішого елементу музичної мови (т.зв. емансипація [[дисонанс]]у). Першим атональним твором вважаються його «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909).