Петро Суховій: відмінності між версіями

'''Суховій (Суховієнко) Петро''', кошовий гетьман ([[1668]] — 69), родом з Лівобережжя, полтавський козак, писар Запорозької Січі, Гетьман Війська Запорозького ханської величності.

 

Народився Петро у 1645 р. в одній з козацьких родин Лівобережної України, ймовірно на Полтавщині . Тут він пройшов “научєніє і воспітаніє своє” в дитячі роки, але невдовзі його батьки переїхали до порубіжних земель, що належали Московській державі, де проживали більше 10 років . Він мав старшого брата (теж Петра), який разом з дружиною проживав у м.Зінків поблизу Гадяча . Невідомо чи був П.Суховієнко одружений*, хоча 1669 р. гетьман П.Дорошенко висловлював бажання віддати за нього свою доньку .

Історики ще не дослідили, де і яку освіту отримав П.Суховієнко. можливо, що в Україні він навчався у початковій школі, а потім студіював в одному з навчальних закладів Московщини. Знаємо, що окрім “козацького” письма він добре знав польську, татарську, московську та латинську мови. А отже не виключено, що він навчався в якомусь з університетів Європи. У 1668 р. ніжинський протопоп Симеон Адамович, перебуваючи в Москві, розповідав урядовцям Посольського приказу: “… есть в Запорогах писарь Петрушка Суховей, досужей и ученой человек, в 23 года, и посылан был он в Крым для договоров, и с ханом де и с калгою и с салтаном договор учинил, и из Крыму об нем в Запороги писали, чтоб впредь к ним посылали таких же досужих людей, как он Суховий, а прежде сего таких умных людей к ним не присылывали” . “Ділом сильний, в річах світових цекав (говорив – Т.Ч.)” – свідчив про молодого гетьмана Правобережної України козацький літописець Самійло Величко.

На арені політичного життя України П.Суховієнко з’явився у 1667 р., виступаючи як кошовий писар Запорозької Січі . Цей рік був дуже важким для козацької держави, зважаючи на укладене в с.Андрусові перемир’я між Річчю Посполитою та Московською державою. Саме воно заклало основи подальшого міжнародного поділу України між оточуючими її країнами. Проти умов Андрусівського перемир’я виступали як правобережний гетьман П.Дорошенко, так і лівобережний правитель І.Брюховецький. Однак, наміри першого укласти більш тісний союз з Османською імперією викликали спротив у запорозької старшини.

На початку серпня 1668 р. кошова рада вирішує відправити до татарської столиці Багчисараю посольство з вимогою допомогти їм відібрати булаву у П.Дорошенка і віддати її до рук людини, яка б на відміну від нього, враховувала політичні й економічні прагнення запорожців, і була більш прогнозованою для турецького султана та залежного від нього кримського хана . Така людина знайшлася в особі запорозького писаря П.Суховієнка, якому й доручили очолити посольство до Криму.

Відразу ж після повороту в Україну Суховієнко пише листа до гетьмана П.Дорошенка з пропозицією прибути до Запорожжя на раду “щоб запорожцям з обох сторін Дніпра вибрати одного гетьмана” . Але досвідчений Дорошенко, передбачаючи можливість свого вбивства на цій раді, відмовив і відписав П.Суховієнку, що згідно з козацьким звичаєм такі ради завжди проводилися “в городах”, а не на Запорожжі. Таким чином рада запорозького коша обирає П.Суховієнка гетьманом від свого імені, а також частини правобережних і лівобережних полків . Це обрання підтримали близько 6 000 запорожців, козаки Переяславського, Полтавського, Миргородського, Лубенського і Прилуцького полків . Однак, слід відзначити, що підтримка лівобережних козаків стала можливою лише з огляду на присутність в Україні (згідно запорозько-татарської угоди) майже стотисячної татарської орди.

Окрім цього, відразу після обрання П.Суховієнко направив своїх послів до турецького султана Мегмеда IV. Вони мали запевнити його, що новообраний гетьман буде притримуватися всіх тих домовленостей, які були укладені між ним і гетьманом П.Дорошенком. Мегмед IV підтримав Суховієнка на гетьманстві та пообіцяв йому допомогу хана, а також надання навесні війська для походу на Кодацьку фортецю .

Першим кроком П.Суховієнка у ранзі “запорозького” гетьмана стало звернення до свого візаві: “… а писал де к нему Дорошенку Суховеенко что но гетман ханева величества. А он бы Дорошенко не писался отнюдь Запорожским гетьманом” . Цей лист був скріплений подарованою Суховієнку ханською печаткою.

Відповіддю П.Дорошенка стала розсилка листів до всіх козацьких полковників з вимогою не піддаватися “без ради і волі Війська Запорозького учиненому гетьману Суховієнку”, а також чинити збройний опір татарським загонам, які останній привів до України . Більшість полковників підтримала П.Дорошенка. Вони навіть вимагали від нього негайно скликати “чорну” раду на якій вони б швидко “поламали своїми мушкетами стріли Суховієнка” . Виконуючи дорошенків наказ, у бою коло Прилук було знищено близько трьох тисяч татар. Крім того, брат П.Дорошенка Григорій відмовився від спільного походу з татарами і настійливо вимагав у кримського уряду видати йому Суховієнка.

7 жовтня 1668 р. гетьман П.Суховієнко видав універсал до всього українського народу, який став одним з найвизначніших документів, що переконливо свідчив про патріотичні наміри тогочасної козацької старшини втримати здобуту у ході визвольних змагань національну державність. Універсал засвідчував розуміння українською елітою проблеми міжнародного розділу своєї молодої країни між більш сильнішими сусідніми державами у результаті Андрусівського перемир’я 1667 р.: “… в спокоение бедные Украины, одна сторона Днепра от Москвы до царского величества, а другая от стороны Польской к его милости пределенного вовсе отдана, что ей теми мирами, сиречь разделение, по малу малу в крепкие той своей стороны взявши руки, а потом и всеми силами напустивши, тако ее уязвите… мечем или вечным в тяжкую, подобно египецкую, работу Московскую взятием снести и искоренить плетением вместе…” .

А тому, “видя таковы милой своей отчизны уготовленной и тако лютой нестерпимой внутрь болезни”, П.Суховієнко закликає як правобережних, так і лівобережних українців до єднання проти зовнішніх ворогів: “… и всему единоутробному братству моему посполитому Украинскому, по сем и том боку Днепра обретаему христианскому народу, объявляю и известую и остерегаю, чтоб вы в союзе и собою милой любви и милости братерской связанные крепко, твердо и неподвижно пребываючи” .

Турбуючись за подальшу долю своєї вітчизни “матки милой отчизны бедной Украины”, П.Суховієнко апелює до національної свідомості українців: “От чего яку милую свою, в ней же родихся, отчизну и вас всих. Единого плоду будучи от сицевой пагубы остерегаю и отвожу; а яко вы ныне с собою, то есть с тою стороною (Правобережжям – Т.Ч.) за помощію Божією совокупились. Тако в том сопряженій крепко обретающееся, ничесаму себе к разрознению и расколю прелицаемому в грамотах слову и умышленному мечем и огнем и вечною неволею намерению вредити не подадите…” .

Цей важливий у розвитку політичної думки України документ був написаний П.Суховієнком в місті Путивлі, що на Чернігівщині. Він наказав розіслати його до всіх українських полкових і сотенних міст та містечок з метою “чтоб было предо всеми чтено…” . Однак, незважаючи на переконливі аргументи Суховієнка, його заклики до єднання були проігноровані більшою частиною козацької старшини – вже наступного року на Правобережній Україні з’явився ще один гетьман. Ним став уманський полковник Михайло Ханенко, якого проголосили гетьманом від імені польського короля.

У другій половині листопада 1668 р. П.Суховієнко разом з татарськими загонами діє на Полтавщині. Зокрема, він веде переговори зі старшиною м.Лубен з питання розміщеня в місті на зиму чотирьох тисяч татар . Але йому в цьому було відмовлено. У цей же час в Гадячі був арештований рідний брат гетьмана, Петро, який через деякий час був відпущений у зв’язку з клопотанням отомана містечка Зінкова .

Саме наприкінці осені в Україні поширюється чутка, не без допомоги московських представників, про “обусурманення” П.Суховієнка. Рейтарський поручик Ф.Крижановський свідчив про те, що Суховієнко прийняв мусульманську віру під іменем Ашпат-мурзи . Інший росіянин Я.Хопчинський повідомляв до Посольського приказу, що татари дали йому ім’я Шамай. Крім того він свідчив: “отзывается Суховеенко хановым сыном” . Можливо й справді татари неофіційно, на свій лад, називали Петра Суховієнка Шамаєм, а під час протокольних зустрічей – Ашпат-мурза, але свідчення про його перехід в іслам є вигадкою. Адже як після цього Суховієнко зміг би керувати запорожцями, що впродовж віків боронили православну християнську віру?

П.Суховієнко погодився на пропозицію Дорошенка і прислав до нього свого полковника Оршанського, який мав передати Дорошенку вимоги свого гетьмана. Вони полягали в тому, що Дорошенко мав бути присутнім на раді без супроводу сердюцьких полків, а Суховієнко, натомість, буде без охорони татарських загонів. Однак, внаслідок того, що П.Дорошенко змінив попереднє рішення про місце проведення ради (він вирішив спочатку дати бій татарам), вона взагалі не відбулася.

Замість мирної ради гетьманів Суховієнка і Дорошенка, між ними відбулася сутичка поблизу с. Комончі. Літопис Самовидця стверджує, що від полону Дорошенка врятував лише турецький чауш, який дав наказ татарам, що підтримували Суховієнка припинити боротьбу . Розлючений П.Суховієнко навіть ув’язнив посланника султана, однак це йому не допомогло – татари невдовзі залишили його. Крім того, правобережний гетьман ув’язнив 15 представників Дорошенка, що привезли до нього лист з мирними пропозиціями.

Після цього він разом з Ю.Хмельницьким та уманським полковником Михайлом Ханенком подався до Умані. Саме тут 23 липня 1669 р. відбулася рада козацьких полків Правобережної України на якій П.Суховієнку запропонували відмовитися від булави на користь М.Ханенка. Зважаючи на конфлікт з турками і татарами (отже вони не могли підтримувати його) він погоджується підтримувати новообраного на раді Ханенка, який хотів спертися на військову міць Речі Посполитої. Зважаючи на згоду Суховієнка, його після цього було обрано генеральним писарем в уряді Ханенка. М.Ханенко так описував ці події в листі до лівобережного гетьмана Д.Многогрішного - “коли пан Суховій за уряд поклонився, на той хлопотливий гетьманства чин новообраний єсть” .

Помінявши гетьманську булаву на писарський каламар, Суховієнко радив Ханенку задля блага всього українського народу зібрати поблизу Чигирина спільну з П.Дорошенком і Д.Многогрішним козацьку раду . Наприкінці серпня, зважаючи на твердження Самовидця, така рада відбулася поблизу Умані . Але, очевидно, на ній високі сторони не змогли прийти до якогось компромісного рішення.