Битва при Алкасер-Кібірі (1578): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Haida (обговорення | внесок)
Haida (обговорення | внесок)
Рядок 17:
Вперше король Себастьян побував у Марокко у 1574 році. На той час Португалії у північній Африці належали міста Сеута, Танжер, Агадір, Арсіла та Ель-Джадіда. Підготовкою до похода король був незадоволен та особисто виправив надану йому релюцію стосовно походу. Цей документ відображає невеликі знання короля щодо військової справи, разом з тим величезне його марнославство та самовпевненість<ref>Queiroz Velloso J. Don Sebastian/ 1554-1578. Lisboa, 1935. P. 152</ref>. Після цієї подорожі питання із військовим вторгненням до Африки було остаточно вирішено. Готуючись до військового походу Себастьян оголосив про намір одружитися з іспанською інфантою. В Іспаніюбуло спрямовано посольство на чолі із Педро де Алькасовой, який вів перемови з [[Альба Фернандо де Толедо|герцогом Альбою]] не стільки про матримоніальні справи, скільки щодо війни в Африці.
 
На Святки 1577 року король Себастьян I та король Іспанії [[Філіп II ГасбургГабсбург|Філіп II]] зустрілися у м.Гуаделупа в Кастилії. Тут Філіп погодився надати Португалії війська у розмірі 15 тисяч осіб, зокрема 6 тисяч німців та 2 тисячі італійців, яких оплачувати повинен був Себастьян, та 5 тисяч іспанців за рахунок Філіпа II. Крім того, іспанській король надав військове спорядження та провіант. При цьому в Гуаделупський угоди була умова, яка б дозволила Іспанії не надавати всього вищезгаданого - загроза з боку Османської імперії. Але на Себастьян не звернув на неї уваги.
 
Повернившись до себе король Португалії ще завзятіше почав готуватися до походу Марокко. Він уклав угоду з Папою Римським [[Григорій XIII|Григорієм XIII]], який оголосив військовий похід хрестовим походом та надав королю Португалії права на третину доходів католицької церкви країни. Крім того, Себастьян I зробив велику позику у банкира Конрада Ротта з Аусбурга - 400 тисяч крузаду під 8%. Значна сума отримана була від "нових християн" (марів та жидів, які перейшли у християнство) щодо позики у 240 тисяч крузаду в обмін на 10-річну відстрочку конфісації майна засуджених інквізицією. Кардинал Енріке був незадоволений такими діями племінника та скарживався до Риму, але марно.