Січко Василь Петрович: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 41:
Син учасників національно-визвольної боротьби, політвיязнів Стефанії Петраш та [[Січко Петро Васильович|Петра Січка]].
== Навчання ==
У 1957
Василь Січко у 1974 р. закінчив 10-й клас Долинської
В 1975 Через 2 тижні батько був викликаний до КДБ, де йому запропонували співпрацю, або ж син довше двох років в університеті не протримається. Батько відповів: "Я волію бачити дітей у тюрмі, чим зі зрадницькими дипломами". 1976-77 С. написав статті «Хрести на дорозі», «Чому мовчать радянські люди». Вони йому згодом були інкриміновані як антирадянські. У січні 1977 викладачка російської мови Парахіна поставила С. «двійку» на екзамені, арґументуючи тим, що він не виконує її вимоги розмовляти в гуртожитку і в місті російською мовою та що в нього поганий акцент. Декан Дмитро Прилюк не прийняв курсової роботи на тему “Охорона рідної природи”, бо С. покликався на роман Олеся Гончара “Собор”. Парторг Анатолій Погрібний не зарахував залік. 20.07 С. наказом ректора № 506 ви ключений з журналістського факультету "за неуспішність". С. оскаржив безпідставне недопущення його до сесії, а 12.08 надіслав до ЦК КПРС заяву про незаконне виключення його з університету. Відповідь надійшла з Міністерство освіти УРСР, що С. виключений за «академзаборгованість». Тоді він 18.09 здав у Московський райвідділ міліції м. Києва документи громадянина СРСР і оприлюднив заяву про відмову від радянського громадянства та завимагав дозволу на еміґрацію до США для отримання громадянства цієї країни і набуття там вищої освіти. Також здав свій комсомольський квиток у ЦК ЛКСМУ. Оскільки зв'язку з правозахисниками і закордоном не мав, то батько С. поїхав до Москви, зайшов у синагогу, помолився там і залишив під стіною пакет документів – своїх і синових. Через кілька днів радіостанція «Свобода» з Мюнхена вже говорила про них.
|