Меланхолія: відмінності між версіями

Люди переживали [[почуття]] невизначеної втрати, коли певний об'єкт притягання (в нашому випадку сакралізована держава) втрачений, але не пережитий. Розрив з об'єктом переходить тоді всередину самого суб'єкта, в нашому випадку — суспільства загалом, і веде до повторного «програшу» незавершеного розриву — насилля соціюмусоціуму щодо самого себе. «Застій» 1990-х років був також проявом самогальмування суспільства, його повернення до точки втрати і небажання рухатися далі. Але саме в цій точці застою і затяжної туги відбувалася справжня революція: звернення суб'єкта до себе і доступ його до події, часу як такого — до того, що рухається, коли все стоїть; до власної сили опору часові.