Гештальтпсихологія: відмінності між версіями

'''Гешта́льт''' — це просторово-наочна форма предметів що сприймаються, чиї властивості неможливо зрозуміти шляхом сумування властивостей їх частин. Яскравим прикладом, за Келлером, є мелодія, що впізнавана навіть у випадку транспортування на інші елементи. Коли ми чуємо мелодію вдруге, то завдяки пам’яті впізнаємо її. Але якщо склад її елементів змінився, ми все одно впізнаємо мелодію як ту саму. Гештальтпсихологія з’явилася завдяки німецьким психологам [[Макс Вертгеймер|Максу Вертгеймеру]], [[Курт Коффка|Курту Коффкі]] і [[Вольфганг Келер|Вольфгангу Келлеру]], що висунули програму вивчення [[психіка|психіки]] з точки зору цілісних структур — гештальтів. Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них складних психологічних феноменів, вони запропонували ідею цілісності образу й неможливості зведення його властивостей до суми властивостей його елементів. На думку теоретиків, предмети, що складають наше оточення, сприймаються не у вигляді окремих об’єктів, а як організовані форми. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивості фігури не описуються чирезчерез властивості частин. Власне гештальт являє собою функціональну структуру, що впорядковує різноманіття окремих явищ.