Відкрити головне меню

Зміни

[[1 лютого]] [[1961]] року [[Уряд УНР в екзилі|еміграційний уряд УНР]] надав Дяченкові звання генерала-хорунжого, зазначивши в наказі вважати його генерал-хорунжим від [[15 жовтня]] [[1928]] року. Останнє звання Петра Дяченка – генерал-поручник [[Армія УНР|Армії УНР]].
 
[[Зображення:Mohyla-Petro-Dyachenko.jpg|200px|thumb|праворуч|''Могила Петра Дяченка на Баунд-Брук'']]Помер [[22 квітня]] [[1965]] року. В останню дорогу лицаря Залізного хреста провели митрополит Іоан та архієпископ [[Мстислав (патріарх Київський)|Мстислав]]. Від вояцтва [[Армія УНР|Армії УНР]] та [[Українська Національна Армія|Української національної армії]] прощав друга генерал-полковник [[Павло Шандрук]]. Навесні [[19191918]] року разом із Петром Дяченком у складі Кримської групи [[Петро Болбочан|Петра Болбочана]] вони визволяли від більшовиків [[Крим]]. Від лицарів ордена Залізного хреста промовляв старшина полку [[Чорні Запорожці|Чорних запорожців]], у той час вже генерал-хорунжий Володимир Герасименко. Промовляли і генерал-хорунжий [[Армія УНР|Армії УНР]] [[Валійський Аркадій|Аркадій Валійський]] та інші вояки. Серед них і [[Сім'янцев Валентин|Валентин Сім’янців]], відомий український скульптор, козак 3-ї сотні полку [[Чорні Запорожці|Чорних запорожців]]. Згодом він зробив прекрасне погруддя свого командира, зобразивши його в козацькій шапці зі шликом. Поховано українського генерала на українському православному цвинтарі в [[Саут-Баунд-Брук|Баунд Бруку]], [[Нью-Джерсі|штат Нью-Джерсі, США]].
 
[[12 жовтня]] [[1968]] року на православному цвинтарі [[Саут-Баунд-Брук|Бавнд-Брук]] відбулося урочисте посвячення цього пам’ятника. На події були присутніми чимало українських ветеранів. Чин посвячення здійснив архієпископ [[Мстислав (патріарх Київський)|Мстислав]]. Виступив хор під орудою професора [[Паливода Іван Симонович|І. Паливоди]].
2228

редагувань