Північне наріччя української мови: відмінності між версіями

'''Північне наріччя (поліське наріччя)''' — одне з трьох [[наріччя|наріч]] [[українська мова|української]] діал. мови, поширене в пн. частині [[Україна|України]]. На півночі межує з перехідними укр.-білорус. [[говірка]]ми Берестейщини і Пінщини, що їх відділяє від пд.-зх. наріччя білорус. мови умовна лінія, яка проходить від лівобережжя р. Нарева до лівобережжя р. Горині. Пн. межа П. н. тягнеться від Горині на пд. cx. приблизно вздовж кордону України. На укр. лівобережжі Дніпра вона мало виразна: проходить на крайній пн. Черніг. обл. до Десни — прибл. вздовж кордону між Україною та [[Росія|Росією]]. Зх. межа П. н. тягнеться прибл. на 50 км від р. Зх. Буг, де поширені надбузько-поліські (підляські) говірки. Пд. межа визначається ізоглосними пасмами, які простягаються за умовною лінією: район Влодави (Польща) — Володимир-Волинський — на пн. від Луцька — Рівне — на пн. від Новограда-Волинського — Житомира — Києва — устя Десни — р. Остер — р. Сейм. Пн. говірки поширені в Курській, Бєлгородській та Воронез. областях Росії.▼

Північне [[наріччя]] поділяється на три говори: [[східнополіський говір]] (лівобережнополіський), [[середньополіський говір]] (правобережнополіський) і [[західнополіський говір]] (волинсько-поліський). Відрізняючись між собою, вони мають деякі спільні особливості, які протиставляють П. н. південно-західному наріччю і південно-східному наріччю та визначають його перех. характер від української мови до білоруської. Це різна рефлексація давніх ę, ě (ѣ), о та є в наголош. і ненаголош. позиціях, що виявляється у чергуванні а/е: пйат’ — пети́, ход’áч'і — хóдеч'і, йáма — йемк’í; у чергуванні і/и, що походять з ѣ, на волин. Поліссі: д'ід — дидóк, ê, іе — є в середньополіс. і східнополіс. говорах: л’êс — л'есóк; в якісно різних рефлексах давніх о та е, що розвинулися в чергування дифтонгів і монофтонгів закритої артикуляції наголош. закритого складу з о та є відкритого ненаголош. складу: туôк, твêк, твиêк, твик, тêк, тик, тиік, тіик — тóку; п(й)іêч, п(й)êч, п(й)іч — пéч'і. Збереження у сучасних пн. говорах слідів давніх довгих о, е, а також посталих внаслідок замінного подовження о, є під наголосом і відсутність будь-яких прослідків довгих у ненаголош. складах виявляється у послідовній нейтралізації не під наголосом опозицій ě, є — е: сенá, сем'і, а (е), є — е: петáк, перó, ě (з ō), о (з ō): ройê, роти́. Якісно розрізняється волинський (південний) і поліський (північний) наголош. вокалізм: в'іл (вуôл, вуêл, вуил, вил, вôл, вêл, вол, вул); с'ім (с’êм, с'іêм); мен'і (м'ін’ê); б’íлий (бêли, бйêли, бйіêли). Це протиставлення поліського і південного укр. мовного масиву найчіткіше виявляється на поліс. лівобережжі і правобережжі, а в західнополіс. говорі спостерігається сусідство південних і північних рис: в'із і вуз, вуôз.▼

На морфол. рівні визначальною рисою залишаються усічені прикметникові форми наз. в. одн. ч. р.: пр'іч’íнни ‘гарний’, так'і, чет'вôрти, пострóйани при нестягнених формах у ж. і с. р.: дóбрайа, такéйе, а також у наз. в. мн.: пр'іч’íннийе, так’íйе, пострóйанийе. Подекуди залишилися давні форми іменників ч. р. II відміни в дав. в. мн.: дай б'ікôм с’êна; в місц. в. мн.: у корчôх совйак’í ростýт. На лекс.-семант. рівні кожний говір виділяється своїми специф. рисами. Напр., значення ‘трясовина, драговина’ на волин. Поліссі передається словами морóчн'а, стýбла, чáква, тлан’, у середньополіс. говорі з'д'в'іж, ств’íга, драгá, на лівобережжі відповідно тóпкайе балóта.▼

=== Література ===▼