Фікг: відмінності між версіями

'''ФікхФікг''' ({{lang-ar| '''فقه‎'''}}‎, «глибоке розуміння, знання») — [[іслам]]ська доктрина про правила поведінки мусульман ([[юриспруденція]]), ісламський комплекс соціальних норм (мусульманське право у широкому сенсі). Джерелами фікхуфікгу є [[Коран]], [[сунна]], [[іджма]] (погоджена думка ісламських вчених з різних питань), [[кияс]] (судження за аналогією). Знавці фікхуфікгу називаються [[факіхфакіг]]ами

ФікхФікг у обох значеннях склався не одразу після виникнення [[іслам]]у і становлення мусульманської держави — [[Халіфат]]у. До першої половини [[VIII]] ст. система соціальних норм у Халіфаті (у тому числі і юридичних) загалом не визначалась ісламськими положеннями, а складалась здебільшого з норм, що мали доісламське походження і продовжували діяти за нових історичних умов. На завойованих арабами територіях попередні юридичні норми і звичаї також зберігалися без істотних змін, якщо не суперечили настановам нової релігії, яка спочатку була байдужою до власних правових питань. У цей час правова система Халіфату сприйняла окремі ідеї [[Римське право|римського (візантійського)]], сасанідського, талмудичного і [[Канонічне право|канонічного]] (східнохристиянських церков) права, а також чимало місцевих звичаїв, багато з яких пізніше були ісламізовані й включені до фікхуфікгу.

Формування фікхфікг-юриспруденції було зумовлено необхідністю узгіднення практично діючого права та інших соціальних норм з релігійними орієнтирами. Становлення фікхфікг-юриспруденції відбувалося разом із записом [[хадис]]ів [[Мухаммед]]а і висловлювань його [[Сахаба|сподвижників]]. Тому перші праці з фікхуфікгу являли собою збірники підібраних за темою хадисів. Систематизація хадисів дозволила визначати питання, вирішення яких потребувало раціонального трактування Корану і сунни, цим сприяла оформленню фікхуфікгу у самостійну дисципліну.

У VIII — першій половині ІХ ст. у фікхфікг-юриспруденції складались свої поняття, формувались специфічна мова і [[методологія]]. Основними джерелами правових рішень стали вважатися Коран і сунна. Самостійним джерелом факіфи визнали також одноголосне рішення мусульманської общини (іджма), що практично розумілося, як консенсус [[Сахаба|сподвижників пророка Мухаммеда]]. Був зроблений висновок про те, що Коран і сунна містять відповіді на будь-які запитання, які факіхи повинні «добути» з них. Поступово склалися прийоми «добування» з основоположних джерел правових рішень стосовно випадків, прямо ними не передбачених. Так прийоми були покладені в основу [[іджтихад]]у, під яким факіхи стали розуміти раціональні методи формулювання рішень з питань, що безпосередньо не згадуються у Корані та сунні чи не відображені у єдиній думці сподвижників пророка.

Приблизно у Х ст. фікхфікг-юриспруденція остаточно склалася як самостійна дисципліна, що відноситься до релігійних наук. Одначе, незважаючи на його формальне відділення від теоретичного богослов’я ([[калам]]), між ними продовжував існувати тісний зв’язок. Значною мірою вони доповнювали одне одного, розробляючи різні сторони єдиного ісламського вчення про релігійну істину та спосіб життя — [[шаріат]].

Вже на ранньому етапі становлення фікхфікг-юриспруденції виникли дві школи, одну з яких, іракську, прийнято називати «школою самостійного судження», а іншу, мединську — школою «прихильників передання». Засновником іракської школи ([[Ханафітський мазхаб|Ханафітського мазхабу]]) був [[Ан-Нуман ібн Сабіт Абу Ханіфа]] († [[767]] р.), а мединської ([[Малікітський мазхаб|Малікітського мазхабу]]) — [[Малік ібн Анас]] († [[795]] р.). У ІХ — Х ст. утворилися інші [[Суніти|сунітські]] мазхаби фікхфікг-юриспруденції — [[Шафіїтський мазхаб|шафіїтський]], названий іменем [[Мухаммед ібн Ідріс аш-Шафії|Мухаммеда ібн Ідріса аш-Шафії]] († [[820]] р.), [[Ханбалітський мазхаб|ханбалітський]], засновником якого вважається [[Ахмад ібн Ханбал]] († [[855]] р.). Існували й інші правові школи, та до [[ХІV]] ст. збереглись лише чотири вказані вище сунітські мазхаби та декілька [[Шиїти|шиїтських]] — [[Джафаритський мазхаб|джафаритський]] ([[імаміти|імамітський]]) (від [[Джафар ас-Садик|Джафара ас-Садика]] († [[765]] р.), [[Зейдити|зейдитський]], засновником якого вважається [[Зейд ібн Алі]] († [[740]] р.), та [[Ісмаїліти|ісмаїлітський]], розробка якого пов’язана з [[аль-Каді ан-Нуман]]ом († [[979]] р.)

У рамках визнаних мазхабів відбувалась систематизація висновків найвизначніших [[Муджтахід|муджтахідів]] минулого, їх переробка у скорочені і спрощені збірники. За часів [[середньовіччя]] і у [[новий час]] серед праць з фікхфікг-юриспруденції стали переважати збірники [[Фетва|фетв]], згрупованих за предметом регулювання, з вказуванням джерела кожної з них.

Більшість сунітських збірників фетв мали універсальний зміст і включали в себе наступні основні розділи: омовіння, молитва, [[закят]], піст, паломництво, різні торгівельні угоди і зобов’язання, порядок користування власністю, наслідування, шлюбно-сімейні стосунки, різні види правопорушень, стосунки мусульманської влади з немусульманами та іншими державами, судоустрій, правила носіння одягу і прийому їжі та ін. Шиїтські правники зазвичай дотримуються іншої класифікації, поділяючи всі норми фікхуфікгу на чотири групи, що регулюють відповідно порядок здійснення релігійних обов’язків, двосторонні угоди, включно зі шлюбом, односторонні правочини, що здійснюються у визначеній формі, відповідальність за злочини і відповідальність за нанесення шкоди.

Висновки фікхфікг-юриспруденції поступово перетворювались у діюче право в результаті їх санкціонування та офіційної підтримки державою, наприклад шляхом призначення суддів, що застосовували висновки певного мазхабу. В результаті склалося фікхфікг-право в юридичному сенсі, джерелом якого була фікхфікг-юриспруденція.