Дербент: відмінності між версіями

Було вжито заходів з охорони та благоустрою міста, наказано побудувати гавань за кресленням, відкриті продовольчі склади, лазарети, факторії руських купців, [[Петро I]] надав дербентцям право вільної торгівлі в межах Росії. Сприяв розвитку тут виноградарства, виноробства, шовківництва. У 1735 р. за [[Гянджинський договір|Гянджинським договором]] Дербент знову відійшов до [[Іран]]у. З 1743 - центр [[Дербентське ханство|Дербентського ханства]], резиденція [[Надир-шах]]а. з 1758 р. - правління Фет-Алі-хана. У 1796 зайнятий російськими військами (30-тисячний корпус генерала В. А. Зубова), в 1813 за Гюлістанським[[Гюлистанський мирний договір|Гюлистанським мирним договором]] остаточно приєднано до Росії, з 1846 р. - губернське місто, входив до складу [[Дагестанська область|Дагестанської області]]. З 1840-х рр. переживав швидкий економічний підйом, пов'язаний, зокрема, з розвитком маренництва (вирощуванням [[марена| марени]] - рослини, з якого отримували дешевий барвник). Крім оброблення і переробки марени і маку заняттями жителів Дербента в XIX ст. були садівництво, виноградарство та рибний промисел. У 1898 через Дербент пройшла залізниця [[Петровськ-Порт]] (попередня назва [[Махачкала|Махачкали]]) - [[Баку]].