Зачарована Десна: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 5:
Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, [[мораль]]на краса чи [[потворність]]. Саме про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи "Зачарованої Десни". Звідти прийшли і чарівна краса [[пейзаж]]ів, на тлі яких ми бачимо фізично і морально красивих людей. [[Лірика|Лірично]], схвильовано, з теплим [[гумор]]ом розповідає [[письменник]] про природу й людей, як про єдине ціле. «Жили ми в певній гармонії з природою», - говорить він. Тут миші підказували Яремі Бобиреві, що навесні буде повінь, погодою «завідувала ворона», дід найбільше в світі любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну [[билинка|билиночку]], а [[мисливець]] був не здатен підняти руку на ту саму ворону. Зрозуміло, чому всі радощі і прикрощі малого Сашка теж пов'язані з природою. «І приємно обнімати лоша. Або прокинутись удосвіта й побачити в хаті теля, що найшлося вночі...» - перелік таких от приємностей займає цілу сторінку. Чи не з цієї гармонійної єдності людей зображених у кіноповісті з навколишнім прекрасним світом витікає їхня моральна краса?
Не випадково, що кілька дійових осіб, безпосередньо не пов'язаних із пануючим у селі духом, постають менш привабливими. [[Учитель]] не розуміє малого Сашка, поліцай б'є людей тощо. Але таких персонажів - меншість. Більшість усе ж таки "діти природи". Це й епізодичні герої, як Ярема, що знається на народних прикметах, і старий [[коваль]]-рибалка Захарко, і колоритні [[старець|старці]] Холод і Кулик. Це й Самійло-косар, що "орудував він косою, як добрий маляр пензлем". Але в центрі повісті - родина Довженків. Про декого з родичів письменник лише згадує, інших змальовує дуже детально й образно. Взагалі Довженко добре передавав [[індивідуальність]] кожної особи. Наприклад, дід Семен, що «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею і дубом - з усім живим, що росло і рухалось навколо», і був «схожий на Бога»: усе поряд - внутрішнє, зовнішнє та [[метафора|метафоричне]]. А от - бабуся Марусина, що мала «очі такі видющі й гострі, що сховатися від неї не могло ніщо в світі», яка полюбляла [[прокльон]]и (саме як різновид [[
Не менш живим постає батько - в убогому одязі та з великим духовним багатством і високою культурою мислення, якого Сашко і поважав і любив, але часом плакати хотів, як бачив того у [[дрантя|дранті]]. «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів - він годився на все». І коли говорити про духовну велич людини, то важко знайти кращий приклад. Ось серед яких людей зростав малий Сашко, якому судилося стати великим [[художник]]ом - [[письменник]]ом та [[кінорежисер]]ом.
| |||