Зачарована Десна: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 1:
'''Зачарована Десна''' — [[автобіографія|автобіографічний]] твір, спогади [[Довженко Олександр Петрович|Олександра Довженка]] про [[дитинство]], перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду...» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
== Всі ми родом з [[дитинство|дитинства]].==
Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, моральна краса чи потворність. Саме про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи "Зачарованої Десни". Звідти прийшли і чарівна краса [[пейзаж]]ів, на тлі яких ми бачимо фізично і морально красивих людей. [[Лірика|Лірично]], схвильовано, з теплим [[гумор]]ом розповідає [[письменник]] про природу й людей, як про єдине ціле. «Жили ми в певній гармонії з природою», - говорить він. Тут миші підказували Яремі Бобиреві, що навесні буде повінь, погодою «завідувала ворона», дід найбільше в світі любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну [[билинка|билиночку]], а [[мисливець]] був не здатен підняти руку на ту саму ворону. Зрозуміло, чому всі радощі і прикрощі малого Сашка теж пов'язані з природою. «І приємно обнімати лоша. Або прокинутись удосвіта й побачити в хаті теля, що найшлося вночі...» - перелік таких от приємностей займає цілу сторінку. Чи не з цієї гармонійної єдності людей зображених у кіноповісті з навколишнім прекрасним світом витікає їхня моральна краса?
Рядок 7:
Не випадково, що кілька дійових осіб, безпосередньо не пов'язаних із пануючим у селі духом, постають менш привабливими. [[Учитель]] не розуміє малого Сашка, поліцай б'є людей тощо. Але таких персонажів - меншість. Більшість усе ж таки "діти природи". Це й епізодичні герої, як Ярема, що знається на народних прикметах, і старий [[коваль]]-рибалка Захарко, і колоритні [[старець|старці]] Холод і Кулик. Це й Самійло-косар, що "орудував він косою, як добрий маляр пензлем". Але в центрі повісті - родина Довженків. Про декого з родичів письменник лише згадує, інших змальовує дуже детально й образно. Взагалі Довженко добре передавав [[індивідуальність]] кожної особи. Наприклад, дід Семен, що «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею і дубом - з усім живим, що росло і рухалось навколо», і був «схожий на Бога»: усе поряд - внутрішнє, зовнішнє та [[метафора|метафоричне]]. А от - бабуся Марусина, що мала «очі такі видющі й гострі, що сховатися від неї не могло ніщо в світі», яка полюбляла [[прокльон]]и (саме як різновид [[творчость|творчості]], а не справжнє бажання комусь зла), так що без них «не могла прожити й дня».
Не менш живим постає батько - в убогому одязі та з великим духовним багатством і високою культурою мислення, якого Сашко і поважав і любив, але часом плакати хотів, як бачив того у [[дрантя|дранті]]. «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів - він годився на все». І коли говорити про духовну велич людини, то важко знайти кращий приклад. Ось серед яких людей зростав малий Сашко, якому судилося стати великим [[художник]]ом - [[письменник]]ом та [[кінорежисер]]ом.
Добре відчувається у повісті й спадкоємність [[покоління|поколінь]], адже «сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». Батько пояснює малому Сашкові «хто ми», згадуючи [[козацтво]]. Дівочі [[Колядки|колядки]] переплітаються з народними думами про героїчну боротьбу українського народу з турками і татарами. Свої моральні принципи старі передають молодим. Дід Семен говорить Сашкові, що за кожне пошанування старої людини якийсь гріх з душі знімається. Батько і дід беруть хлопця на [[сінокіс]], помалу привчаючи до праці. == Зачарована краса духовності ==
[[Письменник]] прекрасно знав духовний світ [[селяни]]на, народний [[побут]], звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна [[енциклопедія]] сільського життя України кінця [[XIX]] і початку [[XX]] століть.
Всією своєю повістю, сповненою [[поет]]ичності, Довженко ніби кличе нас бути такими само щирими, красивими, духовно багатими і гордими, як наші [[предки]]: як мужні герої, так і прекрасні у своїй працелюбності трударі-[[хлібороб]]и. Хоч якоїсь «педагогічної» мети письменник свідомо не ставив, прекрасне завжди виховує тих, хто з ним зустрічається. Зачаровує, як [[Десна]]...
==Екранізації==
| |||