Мелодрама: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
'''Мелодра́ма''' ({{lang-el|mélos}} — пісня, drama — дія) — у [[17 століття|17]]-[[18 століття|18]] ст. у [[Франція|Франції]] й [[Італія|Італії]] — те ж саме, що й [[опера]].
• Із середини 18 ст. — [[драма (рід)|драматичний]] твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися [[музика|музикою]] («Пігмаліон» [[Руссо Жан-Жак|Ж.-Ж. Руссо]], [[1762]]; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. [[Княжнін]]а, [[1792]] та інші).
• Різновидність [[Європа|європейської]] [[драма (жанр)|драми]] [[19 століття|19]] ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як [[жанр]] [[драматургія|драматургії]] бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи [[Французька революція|французької революції]] [[1789]]-[[1794|94]], суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість.<br/>Починаючи з ранніх робіт [[Ґете Йоганн Вольфґанґ фон|Й. Ґете]] і [[Шіллер Йоганн-Фрідріх|Ф. Шіллера]], мелодрама широко популяризувалася у [[Франція|Франції]]; першою мелодрамою в [[Англія|Англії]] була «Історія таємниці» [[1802]] у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У [[Росія|Росії]] мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями ([[п'єса|п'єси]] Н. Кукольника, М. Полевого).<br/>В [[українська література|українській літературі]] 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали І. [[Гушалевич]] («Підгоряни»), [[Сидір Воробкевич|С. Воробкевич]] («Гнат Приблуда»), [[Суходольський Олекса|О. Суходольський]] («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах [[Михайло Старицький|М. Старицького]] («Циганка Аза») та [[Марко Кропивницький|М. Кропивницького]] («Дай серцю волю, заведе в неволю»).<br/>За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували Г.-Е. [[Лессінг]], М. [[Гоголь]], [[Михайло Щепкін|М. Щепкін]], [[Іван Франко|І. Франко]], [[Карпенко-Карий Іван Карпович|І. Карпенко-Карий]], П. [[Саксаганський]]. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних страстей.
== Література ==
* Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 447-448
[[Категорія:Фільми за жанрами]]
| |||