Шаррукін II: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Секіші (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Секіші (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 14:
Мардук-апла-іддін ІІ уклав угоду з Еламом і перший похід на Вавилонію в 720 році до нашої ери був невдалий. В кривавій битві при Дері ассирійські війська зазнали поразки від об'єднаної вавилонсько-еламської армії і відступили. Ассирійському царю довелося на певний час відмовитися від претензій на південне [[Межиріччя]].
 
Однак Шаррумкен отримав перемогу на іншому фронті — у Леванті. 720 року до нашої ери там вибухнуло велике повстання яке очолив Ілубіді цар Хамату, до нього приєдналися Дамаск, Арпад, Сімірра та ізраїльтяни. Повстанців підтримували єгиптяни. Однак в другій битві при Каркарі<ref>Була ще й [[Битва при Каркарі|перша]], більш як за сто років до того.</ref> ассирійці розгромили сили коаліції. Хамат було цзято штурмом, Ілубіді полонили і стратили, а місцеве населення було винищене з показовою жорстокістю. Пізніше ассирійці при Рафії розбили армію фараона<ref>Це було перше військове зіткнення між ассирійцями та єгиптянами.</ref> Шабака та [[Філістимляни|філістимлянське]] військо царя Гази Ганона, а потім пройшли через усю Палестину аж до єгипетського кордону. Наляканий фараон прислав Шаррумкену подарунки. Завдяки цьому успіхові цар знову приєднав до своєї держави південну Сирію. Війна в Леванті тривала до 718 року до нашої ери. В 717 Шаррумкен розбив Пісіріса, царя Новохетське царство зі столицею в [[Каркемиш]]і, й перетворив цю державу на ассирійську провінцію. Після цього основний напрямок походів змінився на північний - проти Урарту. Тим часом з-за Кавказу прийшли нові вороги — кіммерійці. Однак для Урарту вони були значно небезпечніші ніж для розташованої південніше Ассирії. Ймовірно Шаррумкен скористався ослабленням урартів у війнах з кочівниками. Відомо що в 715 році ассирійський цар завоював 22 урартські фортеці. В 714 році до нашої ери Шаррумкен повів свої війська на схід від Урарту, обійшовши зі сходу озеро [[Урмія|Урмію]]. Урартський цар [[Руса I|Руса]] вирішив скористатися з цього і зайти ассирійцям в тил. Очевидно саме на це і розраховував Шаррумкен. Завдяки добре організованій розвідці він знав про рух та місцезнаходження урартського війська. Тож узявши задля мобільності лише колісниці та кінноту він вирушив на захід. Ассирійцям вдалося захопити військо Руси зненацька і в запеклому, але короткому бою розгромити його, так що сам урартський цар ледь втік. Після цього ассирійське військо вже без опору розрабувалорозграбувало Урарту та вассальні йому князівства. Завдяки несподіванному маневрові через лісисті гори Шаррумкен зненацька захопив Мусасір де знаходився головний храм верховного божества урартів бога Халді. Ассиріці захопили величезну здобич, аі державномуугнали понад 20 тисяч полоненних. Взнавши про розграбування Мусасіру урартський цар Руса заколовся чингалом. Державному культу Урарту та авторитету його царів який на нього спирався було завдано непоправного удару — Урарту назавжди втратило статус «[[Велика держава|великої держави]]» і почало хилитися до незворотного занепаду.
 
Три роки після того полководці Шаррумкена ходили походами на захід та схід Сонця. Остаточно було підкорено Мідію де виникло кілька областей з ассирійською владою та гарнізонами. Сам цар увесь цей час готувався до війни на півдні.
Найбільшим військовим досягненням царя було остаточне підкорення Вавилонії. У 710 році до нашої ери Шаррумкен посунув з військами на південь. Готуючися до війни з Ассирією Мардук-апла-іддін будував фортеці та збільшив армію. Усе це вимагало грошей і заради цього були підняті податки, що викликало незадоволення населення. Тому багато хто у Вавилонії був радий приходу Шаррумкена. Міста Вавилонії перейшли на його сторону і Мардук-апла-іддіну довелося відступати до Приморр'я (колишнього Шумеру). Ассирійський цар мирно увійшов до Вавилону де коронувався. Свого сина Сіннахеріба він одружив зі знатною вавилонянкою. В 707 році Шпаррумкен з величезною здобиччю повернувся до своєї столиці Дур-Шаррукіна (''Фортеця Шаррумкена'') на північг від Ніневії де й жив до самої смерті. Помері в 705 році до нашої ери під час походу на Табал.
 
Найбільшим військовим досягненням Шаррумкена було остаточне підкорення Вавилонії. У 710 році до нашої ери ассирійські війська посунули на південь двома групами — одна мала відрізати Вавилонії від головного собзника - Еламу, а інша на чолі з самим царем йшла прямо на Вавилон. Готуючися до війни з Ассирією Мардук-апла-іддін будував фортеці та збільшив армію. Усе це вимагало грошей і заради цього були підняті податки, що викликало незадоволення населення. Тому багато хто у Вавилонії був радий приходу Шаррумкена. Міста Вавилонії перейшли на його сторону.
 
На підступах до самого Вавилону ассирійців чекав Мардук-апла-іддін на чолі свого війська. В запеклій битві ассирійці перемогли і Мардук-апла-іддіну довелося відступати до Приморр'я (колишнього Шумеру).
 
Ассирійський цар мирно увійшов до Вавилону де коронувався. Свого сина Сіннахеріба він одружив зі знатною вавилонянкою. Були звільнені з ув'язнення представники вавилонської знаті які не визнали свого часу владу халдейського вождя Мардук-апла-іддін. Після цього Шаррумкен пішов на приморську область Біт-Якін і захопив її, а 90 тисяч жителів звідти виселив до Ассирії. В 707 році Шаррумкен з величезною здобиччю повернувся до Ассирії і наказв збудувати собі нову столицю Дур-Шаррукіна (''Фортеця Шаррумкена'') на північ від Ніневії. У величезному будівниціві брали участь десятки тисяч людей. В центрі нового міста знаходився палац царя з 200 приміщень прикрашений барельєфами та величезними статуями крилатих людиноголових биків.
 
Помері Шаррумкен в 705 році до нашої ери під час походу на Табал, за деякими відомостями загинув у бою.
 
Дії Саргона II завжди були ретельно підготовлені в його резиденції, [[Дур-Шаррукін]]і, збереглися клинописні таблички з розвідувальними донесеннями з [[Урарту]].