Вікіпедія

Атональність: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м - сюіта + сюїта
мНемає опису редагування
Рядок 4:
 
Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[сюїта]] для фортепіано ор.25 Шенберга.
Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом [[Експресіонізм|експрессіонізму]], що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Одночасно з представниками [[Нововіденська школа|нововіденської школи]] значні фрагменти атональної музики характерні творчості [[Айвз Чарльз|Ч.Айвза]], [[Барток Бела|Б.Барток]], [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Д.Шостаковича]] (напр. симфонія №2). З іншого боку ряд композиторів (напр. [[Сергій Прокоф'єв|С.Прокоф'єв]], П.Хіндеміт, А,.Онеггер) категорично не сприймають принципів атоналізму та продовжують працювати в тональній системі.
 
В 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття в тоталітарних режимах. Парадоксально, але якщо в [[СРСР]] атональна музика критикувалася, як прояв "формалізму", та пов'язувалась з "дрібнобуржуазною" естетикою (див. наприклад статтю [[http://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%80_%D0%B2%D0%BC%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D1%8B%D0%BA%D0%B8 "Сумбур вместо музыки" (1936р.)]]), то в [[Нацизм|фашистській Німеччині]] музика цього напрямку переслідувалася як "більшовицька" та "дегенеративна" (''Entartete Musik)'', (див. [[:en:{{name|Atonality]]}}, [[:en:{{name|Degenerate art]]}}).
 
Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язаний з різними авангардними течіями. Більшою частиною атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика ([[Ксенакіс|Я.Ксенакіс]]).
 
З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління - "композиторів-шестидесятників", зокрема [[Альфред Шнітке|А.Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С.Губайдуліної]], [[Едисон Денисов|Е.ДенісоваДенисова]], а також українських композиторів - [[Сильвестров Валентин|В.Сильвестрова]], [[Леонід Грабовський|Л.Грабовського]], В.Годзяцького та інших.
 
З 1980-х років атональність поступово проникає і до неакадемічних музичних жанрів, перш за все авангард-джазу (напр. творчість Ami Denio).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Атональність