Атональність: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Amakuha (обговорення | внесок) м - сюіта + сюїта |
A1 (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
Рядок 4:
Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[сюїта]] для фортепіано ор.25 Шенберга.
Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом [[Експресіонізм|експрессіонізму]], що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Одночасно з представниками [[Нововіденська школа|нововіденської школи]] значні фрагменти атональної музики характерні творчості [[Айвз Чарльз|Ч.Айвза]], [[Барток Бела|Б.Барток]], [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Д.Шостаковича]] (напр. симфонія №2). З іншого боку ряд композиторів (напр. [[Сергій Прокоф'єв|С.Прокоф'єв]], П.Хіндеміт, А
В 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття в тоталітарних режимах. Парадоксально, але якщо в [[СРСР]] атональна музика критикувалася, як прояв "формалізму", та пов'язувалась з "дрібнобуржуазною" естетикою (див. наприклад статтю
Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язаний з різними авангардними течіями. Більшою частиною атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика ([[Ксенакіс|Я.Ксенакіс]]).
З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління - "композиторів-шестидесятників", зокрема [[Альфред Шнітке|А.Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С.Губайдуліної]], [[Едисон Денисов|Е.
З 1980-х років атональність поступово проникає і до неакадемічних музичних жанрів, перш за все авангард-джазу (напр. творчість Ami Denio).
|