Перепелюк Володимир Максимович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
OlegB (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 8:
2001 року управління культури Вінницької обласної державної адміністрації та Вінницький обласний центр народної творчості при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки кобзарів України започаткували обласне свято кобзарського мистецтва імені Володимира Перепелюка «Струни вічності».
У приміщенні палацу Грохольських-Можайських працює також музей кобзарського мистецтва (меморіальна кімната-музей кобзаря Володимира Максимовича Перепелюка).
Музей пропагує кобзарську спадщину українського народу, зокрема життєвий та творчий шлях кобзаря, учасника хору Григорія Вірьовки, жителя смт Вороновиця В. Перепелюка (1910—2000). Щороку тут проводиться обласне свято кобзарського мистецтва «Струни вічності», присвячене земляку.
8 листопада 2000 року на честь вшанування 90-річчя українського кобзаря В. М. Перепелюка на базі музею авіації ім. Можайського у селі Вороновиця Вінницького району було відкрито кімнату-музей, присвячену народному музиканту<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzvdpu_ist/2007_12/statti/podilskuu%20mutec.pdf Подільський митець Володимир Перепелюк як представник кобзарської культури України ХХ століття]</ref>.
Шлях до кобзарства, як високого мистецтва, був злетом його таланту. А все починалось з Вороновицького аматорського театру при сільськогосподарському технікумі, де йому в п'єсі «Тарасова ніч» потрібно було зіграти роль кобзаря. В 1939 р. В. Перепелюка запрошують до кобзарського ансамблю при Київській філармонії. В 1944 р. створюється в Києві Державний український народний хор. Перепелюк стає солістом хору, створює свої твори: «Дума про визволення України», «Про Ковпака», «Про Олега Кошового», пісні «Доріженька», « Про закінчення війни».
Провідна роль артиста давала можливість зніматись в кінофільмах як: «Тарас Шевченко», «Зачарована Десна», «Сліпий музикант». Вся багатогранна діяльність кобзаря відображена в експонатах музею це і фото різних років, листи, ноти, журнали, музичні інструменти, які належали Володимиру Максимовичу, особисті речі тощо.
В 70-х роках В. М. Перепелюк вийшов на пенсію, повернувся до Вороновиці. Володимир Максимович дуже любив природу, ліс і тому іде працювати до лісництва. Хоч і був понад чверть століття артистом, але в душі назавжди лишався відданим землі. Ця робота надихала його на створення колекції «Геніальна художниця природа», яка нараховує 86 предметів зроблених руками майстра. З колекцією кобзаря ознайомлювались учні шкіл області, училищ, трудових колективів, про що свідчать книги відгуків зібрані кобзарем за багато років. В кожну гілочку, корінчик, з яких виготовляв вироби, кобзар вносив свою долю фантазії і таланту. Для кожної речі в нього була приготовлена пісенька чи вірш, придумував своїм витворам чудернацькі назви. Наприклад «Пегас», «Чапля-модниця», «Голодний вовк», « Птаха-ліра», «Жар-птиця», «Корабель пустелі», «Птиця-цариця» та інші.
Жива природа розкрила і літературний талант кобзаря. І виходять із-під пера: «Ой у лісі, лісі зеленому» /1969/, «Повість про народний хор», /1970/, «Ось вони які…» /1980/.
Музейна експозиція розкриває шлях В.Перепелюка до кобзарського мистецтва, зв'язки з корифеями української культури [[Павло Тичина|П.Тичиною]], [[Максим Рильський|М.Рильським]] та ін. Про це свідчать численні книги з дарчими написами авторів, які виставлені на книжкових полицях в музеї. Творчість талановитого співця, кобзаря, майстра відкриває нам нові сторінки книги нашого українського фольклору і мистецтва.
== Література ==
| |||