12 мавп: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
м орфографія
Рядок 19:
 
== Сюжет ==
2035 рік. [[Вірус]], що спричиняє невиліковну хворобу, знищив п'ять мільярдів людей, тобто більшу частину населення [[Земля (планета)|Землі]]. Ті, хто вижив, змушені мешкати під землею. В'язень (хоч його дії навряд чи відповідали ув'язненню на 25 років, як це відбувається у фільмі: один з охоронців їх охарактеризовуєхарактеризує як «зухвалість та непокора владі») Джеймс Коул ([[Брюс Вілліс]]) «добровільно» (насправді примусово) вирушає в небезпечну подорож на [[машина часу|машині часу]] в [[1996]] рік, коли почалася страшна [[епідемія]]. Внаслідок помилки науковців Коул потрапляє в [[1990]] рік, де його вважають за [[Параноя|параноїка]] і запроторюють у [[Психіатричний заклад|психіатричну лікарню]]. Там він знайомиться з Джефрі ([[Бред Пітт]]) — божевільним сином відомого [[вірусологія|вірусолога]]. Джефрі згодом організовує [[тероризм|терористичну групу]] «Армія 12-ти мавп». Певну частину цього варіанту майбутнього Джеймс Коул під дією ліків повідомляє Джефрі.
 
Згодом Коула відправляють уже в [[1996]] рік. Одначе виявляється, що вірус випускає не божевільний син вірусолога, а його не менш божевільний асистент. Коул розуміє це запізно. Зловмисник вирушає у «відрядження» зі зразками віруса, щоб розповсюдити його по планеті. В аеропорті його майже наздоганяють Коул та його подруга Кетрін Рейлі ([[Медлін Стоу]]) з теперішнього часу (тобто 1996 р.), психіатр, яка першою повірила в те, що він прибув з майбутнього, й допомогаладопомагала йому. Одначе їм заважає пробитися до асистента величезна черга біля терміналу. Зловмисник, коли охоронці попросили його показати їм «біологічні зразки», говорить: «Ось, можете навіть понюхати». Таким чином, вірус опиняється в повітрі. Коул, що нарешті проривається крізь натовп, кидається навздогін за зловмисником та на ходу дістає пістоляпістолет; але поліціянтиполіцейські, побачивши зброю в його руках, починають у нього стріляти. Зловмисник тікає. Коул гине на очах у маленького хлопчика ([[Джозеф Меліто]]), який з батьками чекає в аеропорті на літак. Цей хлопчик — сам Коул, і ця сцена переслідуватиме його вві сні все життя.
 
Епідемія стає невідворотною, але поруч зловмисника в салоні літака сідає жінка — одна з науковців майбутнього, що відправили Коула. Вона представляється: «Мене звати Джонс. Я працюю в страховій компанії» (останню фразу можна перекласти з англійської мови й як «Я тут для підстрахованки»). Фільм закінчується тим, що маленький Коул та його батьки сідають у авто. Він дивиться кудись у далечінь, і його очі показано крупним планом — так само, як і в першому кадрі фільму.