|
Працював в Римі, але писав грецькою мовою, освіта його мала елінський характер. Міг бути римлянином грецького походження, однак більшість патрологов стверджує, що він приїхав зі Сходу в зрілому віці.
Вважається, що Іполит був учнем Св. [[Іреней Ліонський|Іренея Ліонського]]. Так, Патріарх [[Фотій (патріарх)|Фотій]] називає його учнем св. Іринея, хоча невідомо, чи знав Іполит єпископа Ліонського особисто. Іполит був ревним поборникомзаступником християнської Церкви і боровся словом і ділом з єрессюєресями того часу, вголовно основному трінітарнимітрінітарними.
Невідомо, коли, власне,і за яких обставин почалося громадське служіння св. Іполіта в Церкві і за яких обставин. В «Філософуменах» сказано, що за Папи Римського [[Зефірин|ЗефіриніЗефірина]] (198—217 рр.) св. Іполіт вже обіймав в Римській церкві сан пресвітера. Після цього був висвячений на єпископа за всіма церковними правилами.
Як і св. Іриней, Іполіт був ревним апологетом християнського вчення, сміливо викривав і осуджувавзасуджував лжевченнялже-вчення древніх і сучасних їмйому єретиків. Св. Іриней Ліонський написав відомий твір «Проти єресей», присвячений розбірці історії єретичних систем і їхїхньому викриттявикриттю. Св. Іполіт продовжив єресеологічнийєресеологічну трудпрацю свого попередника і написав знамениті «Філософумени».
ВідомаТакож такожє відома боротьба св. Іполіта і з новими ворогами християнства (наприклад, Ноетом), які спотворювали вчення про Триєдиного Бога. За свідченням Євсевія Кесарійського, перше знайомство св. Іполита з Орігеном могло відбутися ще в Римі, куди він прибув вза часичасів служіння папи Зефирина. Можливо, сам св. Іполіт цікавився екзегетичними творами Орігена під час його перебування на СхідіСході, зокрема в Олександрії і Аравії.
Вирішивши, що папа св. Зефірин став ухилятисяупадати в єресь, Іполит відокремився від нього і створив свою громаду. Посилило йогоЙого опозиційні настрої посилило обрання Папою св. [[Калікст I|Калікста]] Папою.
Св. Іполіт Римський вважається першим історично-відомим антипапою, поставленим строгою партією суворого дотримання церковної дисципліни, всупереч реформам тодішнього Римського єпископа КалістаКалікста (217—223), направленихнацілених на ослаблення церковної дисципліни і поблажливостіпоблажливість.
Св. Іполіт звинуватив папу Каліста в тому,
1) в тому, що вінтой приймав вдо церковнецерковної єднанняєдності всіх відлучених натак рівнісамо, як і повертаючихсятих, які поверталися ізз єретичних зібрань;
2) в тому, що вінтой стверджував, нібито єпископ не підлягає відлученню, якщо биб навіть впав в смертний гріх;
3) вінв тому, що той посвячував в ієрархічні ступені осіб двох- і трьохшлюбних і не відлучав навіть і тих, котріякі одружувались, займаючиобіймаючи кліросні посади.
Він продовжував залишатися антипапойантипапою при папах [[Урбан I|св. Урбані]] і св. [[Понтіан|Понтіані]]. Хоча, на думку дослідників, які ґрунтуються і посилаються на свідчення римського «Хронографа» від 354 р., св. Іполіт не розповсюджувавпоширював свою діяльність далеко за межі Риму.
235 року — Св. Іполіт, разом з папою Понтіаном, був засланий [[римський імператор|римським імператором]] [[Максимін Трак|Максиміном]] на острів [[Сардинія|Сардинію]]. Там вони примирилися й погодилисьпогодилися, що наступним папою буде св. [[Антер]].
Помер 235 або 236 року мученицькою смертю (разом з Понтіаном). За папи св. [[Фабіан]]а, їхїхні тіла були перенесені й урочисто поховані в Римі водного й того ж одинсамого день дняnbsp;— 13 серпня (за старим стилем) 236 або 237 року.
За свідченням римського «Хронографа» («Лібер понтіфікаліс») 354 року св. Іполіт Римський був офіційно визнаний святим із занесенням його імені в офіційні римські і церковні мартирологи (мученицькі акти).
| 