Відмінності між версіями «Литовсько-Руська митрополія»

→‎Історія митрополії: орфографія, пунктуація, запитання про джерела, стилістика
(→‎Історія митрополії: орфографія, пунктуація, запитання про джерела, стилістика)
На початку ХІV століття, після того, як більшість українських земель, в тому числі й [[Київ]], увійшли до складу [[Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське|Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського]] - особливо гостро стало питання окремої митрополії. [[1300]] року тодішній [[Митрополити Київські|київський митрополит]] [[Святитель Максим|Максим]] (грек за походженням) переїхав з Києва до [[Володимир-на-Клязьмі|Владимира-на-Клязьмі]] - столиці підтримуваного татарами Великого князівства Владимиро-Суздальського і таким чином офіційно здійснив те, що до нього неофіційно практикували деякі його попередники. Перенесення митрополичої катедри, (при цьому залишивши за собою титул «Київського», митрополити підтримували політику північних князів), викликало великі ускладнення в житті православних на Литовсько-Руських землях.
 
Стараннями Великого князя Литовського [[Гедимін]]а, після 1300 року, Константинопольським[[Константинопольські патріархомпатріархи|Константинопольський патріарх]] [[Йоанн XIII Гликіс|ІваномЙоанн ГликомXIII Добрий]] було(1316-1320) заснованозаснував{{fact}} Литовсько-Руську митрополію з центром у НовогродкуНовгородку. Точна дата заснування митрополії невідома, деякі джерела вказують на 1302-1305 рр., інші називають 1317 рік. Але точно відомо, що 1329 року [[Митрополити Литовсько-Руські|Литовсько-Руський митрополит]] [[митрополит Теофіл|Теофіл]] брав участь у патріяршому соборі в Царгороді. Але вже 1330 р. митрополит Київський (Московський), грек [[Феогност|Теогност]] приїздив на Волинь «за спадщиною по митрополитові Теофілові». В каталозі архиерейськихархієрейських катедр зазначено, що цю катедру скасовано «через близькість її до Руси, так що руський митрополит легко може нею правити»{{fact}}. Після того, активними діями того ж Теогноста та{{fact}} великого князя Московського Семена Гордого [[1347]] року, було скасовано [[Галицька митрополія|Галицьку митрополію]].
 
З 1351 по 1354 рік, в Києві правив [[Митрополит Теодорит]]. Деякі дослідники вважають, що його підтримував князь [[Любарт Ґедимінович]]. Теодорит був офіційно висвячений на Київського митрополита, але рукоположив його не Константинопольський, а болгарський патріарх у Тирнові. Митрополіт Теодорит - жив у Києві, де його підтримувало місцеве населення{{fact}}. Крім Київщини, нового митрополита визнали Чернігівщина, та деякий час - Тверь. Але [[1354]] року патріарший собор визнав неправомочним призначення Теодорита, і він мусив залишити митрополичу катедру.
У 1353-1354 рр., після смерті Теогноста, за митрополичий престол боролися - у Києві та в Царгороді. Майже одночасно до Константинополя приїхали - ставленик Москви [[Олексій (Бяконт)|Олексій]] та ставленик Великого князя [[Ольгерд (князь)|Ольґерда]] - Роман.
 
У 1353-1354 рр., після смерті Теогноста, за митрополичий престол боролися - у Києві та в Царгороді. Майже одночасно до Константинополя приїхали - ставленик Москви [[Олексій (Бяконт)|Олексій]] та ставленик Великого князя [[Ольгерд (князь)|Ольґерда]] - Роман.
Питання підлеглости українців Московському митрополитові загострилось через те, що Олексій (син чернігівського боярина, що перейшов до Москви, хрещеник великого князя [[Іван Калита|Івана Калити]], близький до всієї великокняжої родини, регент великого князя Дмитра за його дитинства) був речником політики Москви. Основи його політики були: мир зі Сходом, татарами, боротьба з Заходом — Литвою. Ольгерд добре розумів чим загрожує [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руській державі]] зайняття митрополичої катедри промосковським політиком. Після різних перипетій патріярх іменував у [[1353]] році Олексія митрополитом «Київським і всея Руси», а в [[1354]] році Романа — митрополитом Литовським і Малої Русі з єпархіями — Полоцькою, Туровською і катедрою в Новгородку (тепер [[Білорусь]]). Цим рішенням відновлювалася Литовсько-Руська митрополія. Так здійснилося прагнення Великого князя Литовського мати окремого митрополита й припинити церковну пов’язаність православної Литви із митрополитом «київським і всієї Руси», що тоді проживав переважно у Москві й підтримував великодержавницькі прагнення московських володарів.
 
Питання підлеглости українців Московському митрополитові загострилось через те, що [[Олексій (Бяконт)|Олексій]] (син чернігівського боярина, що перейшов до Москви, хрещеник великого князя [[Іван Калита|Івана Калити]], близький до всієї великокняжої родини, регент великого князя Дмитра за його дитинства) був речником політики Москви. Основи його політики були: мир зі Сходом, татарами, боротьба з Заходом — Литвою. Ольгерд добре розумів, чим загрожує [[Велике князівство Литовське|Литовсько-Руській державі]] зайняття митрополичої катедри промосковським політиком. Після різних перипетій патріярх іменував у [[1353]] році Олексія митрополитом «Київським і всея Руси», а в [[1354]] році Романа — митрополитом Литовським і Малої Русі з єпархіями — Полоцькою, Туровською і катедрою в Новгородку (тепер [[Білорусь]]). Цим рішенням відновлювалася Литовсько-Руська митрополія. Так здійснилося прагнення Великого князя Литовського мати окремого митрополита й припинити церковну пов’язаність православної Литви із митрополитом «київським і всієї Руси», що тоді проживав переважно у Москві й підтримував великодержавницькі прагнення московських володарів.
 
[[1356]] року до Литовсько-руської митрополії офіційно було приєднано Галичину. Однак, як сказано у рішенні царгородського синоду від [[1361]] р., Роман «прагнув чогось більшого» - претендував на звання митрополита Київського. Як і Теодорит, він жив у Києві, відправляв там службу Божу на власному престолі, і навіть зумів підпорядкувати собі Брянське єпископство. Проте, [[1362]] року, після смерті Романа, Константинопольський патріарх не призначів нікого на його місце, і Олексій залишився єдиним митрополитом.
331

редагування