Вікіпедія

Бухарін Микола Іванович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
стильові правлення
Рядок 59:
== «Улюбленець партії».Теоретик і економіст ==
 
У [[1917]] був вибраний членом ЦК РСДРП(б), після чого працював в Московському комітеті партії і редагував друкарське видання «Звістки Московського воєнно-революционного комітету». Вів активну пропагандистську роботу під час Жовтневої революції 1917, займаючи радикальні ліві позиції. Джон Рід в книзі «Десять днів, які потрясли світ» стверджує, що Бухарін вважався «лівішим, ніж Ленін». Протягом багатьох років з невеликою перервою в [[1918]] році — головний редактор газети «Правда» і що фактично головний партійний ідеолог. Підготував пропозиції поз націоналізації промисловості і створеннюстворення органів управління економікою на чолі з Вищою радою народного господарства (ВРНГ)
 
У [[1917]]—[[1918]] як редактор «лівокоммуністичної» газети «Комуніст» був лідером «лівих» комуністів, спільно з іншими «лівими» комуністами, а також лівими есерами виступав як проти підписання миру з німцями в Брест-Литовську, так і проти позиції глави радянської делегації Льва Троцького, вимагаючи продовження лінії на світову пролетарську революцію. Пізніше, під час ініційованої в 1923 Троцьким дискусії про фракції у ВКП(б), визнав, що під час обговорення Брестського миру частина лівих есерів запропонувала йому брати участь в арешті Леніна на 24 години і створенні коаліційного соціалістичного уряду з противників мирного договору з Центральними державами. Ліві есери стверджували, що цей уряд зможе розірвати договір і продовжити революційну війну, проте Бухарін навідріз відмовився брати участь в змові проти вождя партії і держави. Через деякий час після підписання Брестського миру перейшов на сторону [[Ленін]]а, свідоцтвом чого стало повернення Бухаріна на посаду головного редактора «Правди». [[25 вересня]] [[1919]] Бухарін став жертвою терористичного акту: він був поранений бомбою, кинутою терористами-анархістами в приміщення Московського комітету РКП(б) в Леонтьевськом провулку.
Рядок 71:
В цілому роботи Бухаріна [[1918]]—[[1921]] років написані під сильним враженням від практики «військового комунізму», пов'язаного з широким вживанням неекономічного примусу в економіці країни. Характерна цитата:
<blockquote>
''«З точки зору великого поза своїйсвоєю величинівеличиною історичного масштабу, пролетарський примус у всіх своїх формах, починаючи від розстрілів і кінчаючи трудовою повинністю, є, як парадоксально це не звучить, методом вироблення комуністичного людства з людського матеріалу капіталістичної епохи.»''
<p align="right">''«Економіка перехідного періоду», глава&nbsp;X''<p>
</blockquote>
Рядок 102:
З [[1934]] і до другої половини січня [[1937]] займав пост головного редактора газети «Известия», до співпраці в якій він залучив кращих журналістів і письменників того часу, а вмісту і навіть оформленню газети приділяв багато уваги. У лютому 1936 відряджався партією за кордон для перекупки що належав Німецькій соціал-демократичній партії архіву Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, який був вивезений в низку країн Європи після приходу до влади в Германії нацистів.
 
З ім'ям Бухаріна були зв'язані надії частини інтелігенції того часу на поліпшення політики держави поу відношеннювідношенні до неї. Теплі стосунки пов'язували Бухаріна з Максимом Горьким (згодом Бухаріна звинуватять на суді в причетності до вбивства Горького); його допомогою в конфліктах з властями користувалися Осип Мандельштам і Борис Пастернак. У 1934 Бухарін виступив на I з'їзді радянських письменників з промовою, де виключно високо ставив Пастернака, а також критикував «комсомольських поетів»:
 
{{початок цитати}}
Рядок 119:
 
== Шаржист ==
Бухарін був талановитим шаржистом, який намалював багатьох представників радянської еліти. Багато його шаржів унікальні. Його шаржі Сталіна вважаються єдиними портретами вождя, виконаними з натури, а не поза фотографіїфотографією.
 
<center><gallery>
Рядок 134:
 
== Конституція [[1936]] року ==
Втіленням надій Бухаріна на демократизацію і відмову від жорсткої диктатури однієї партії стала Конституція СРСР [[1936]], проект якої Сталін, по численнихза свідченняхчисленними свідченнями, доручив написати практично одноосібно Бухаріну (за участю Радека). Конституція містила перелік основних прав і свобод, ліквідовувала ті, що існували доти до СРСР відмінності громадян в правах поза соціальномусоціальним походженнюпоходженням і інших положень, що знаменують завершення революції і становлення єдиного радянського суспільства. Формально вона була найдемократичнішою конституцією в світі. Проте в умовах того часу багато демократичних положень цієї конституції, що отримала ім'я «Сталінської», залишилися лише на папері.
 
== Загибель ==
У [[1936]] році, в ході Першого московського процесу (над Каменевим, Зінов'євим і ін.), підсудні дали свідчення (негайно ж опубліковані) на Бухаріна, Рикова і Томського, які нібито створювали «правий блок». Томський того ж дня застрелився. Бухарін дізнався про відкриту проти нього справу, знаходячись у відпустці в Середній Азії. Відразу після процесу, [[1 вересня]] [[1936]], Бухарін писав Ворошилову: «Цинік-вбивця Каменев наймерзенніший з людей,падаль людська.Що розстріляли собак — страшено радий» (можливо з розрахунком на показ цього листа Сталіну). Але [[10 вересня]] [[1936]] «Правда» повідомила, що Прокуратура СРСР припинила розслідування відносно Бухаріна та інших.
 
У січні [[1937]], під час Другого московського процесу, проти Бухаріна знов були висунуті звинувачення в приналежності до змовницької діяльності, і йому була влаштована очна ставка з арештованим Радеком. У лютому [[1937]] оголосив голодовання на знак протесту проти звинувачень його в причетності до змовницької діяльності, але після слів Сталіна: «Кому ти висуваєш ультиматум, ЦК?» — припинив її. На Пленумі ЦК в лютому [[1937]] був виключений з партії і [[27 лютого]] арештований. Наполягав на своїй невинності (у тому числі в листах до Сталіна); написав відкритий лист до партії, що дійшов до нас в кінці 1980-х, записане його дружиною поз пам'яті. В ув'язненні (у внутрішній в'язниці на Луб'янці) працював над книгами «Деградація культури при фашизмі», «Філософські арабески», над автобіографічним романом «Часи», а також писав вірші. Нині ці тексти видані(Н. И. Бухарин. Тюремные рукописи, т. 1-2, М., 1996)
 
{{початок цитати }}
Щоб не було жодних непорозумінь, я із самого початку говорю тобі, що для світу (суспільства) я 1) нічого не збираюся брати назад з того, що я понаписував; 2) я нічого в цьому сенсі (і поу зв'язку з цим) не маємаю наміру у тебе ні просити, ні про що не хочу благати, що б зводило справу з тих рейок, по якихякими воно котиться. Але для твоєї особистої інформації я пишу. Я не можу піти з життя, не написавши тобі цих останніх рядків, бо мене охоплюють муки, про які ти повинен знати
 
1. Стоячи на краю прірви, з якої немає повернення, я даю тобі передсмертне чесне слово, що я невинен в тих злочинах, які я підтвердив на слідстві...
 
...Є якась велика і смілива політична ідея генеральної чистки) у зв'язку з передвоєнним часом, b) у зв'язку з переходом до демократії. Це чищення захоплює а) винних, b) підозрілих і с) потенційно підозрілих. Без мене тут не могли обійтися. Одних знешкоджують так-то, інших — по-іншому, третіх — по-третьому. Страхувальним моментом є і те, що люди неминуче говорять один про одного і назавжди поселяють один до одного недовір'я (суджу по собі: як я озлився на Радека який на мене наговорив! а потім і сам пішов поцією цій дорозідорогою...). Таким чином, в керівництва створюється повна гарантія. Ради бога, не зрозумій так, що я тут приховано докоряю, навіть в роздумах з самим собою. Я настільки виріс з дитячих пелюшок, що розумію, що великі плани, великі ідеї і великі інтереси перекривають все, і було б дріб'язковим ставити питання про свою власну персону поряд зі всесвітньо-історичними завданнями, лежачими перш за все на твоїх плечах.
 
Але тут-то у мене і головна мука, і головний болісний парадокс. 5) Якби я був абсолютно упевнений, що ти саме так і думаєш, то у мене на душі було б багато спокійніше. Ну, що ж! Потрібно, так потрібно. Але повір, у мене серце обливається гарячим струменем крові, коли я подумаю, що ти можеш вірити в мої злочини і в глибині душі сам думаєш, що я у всіх жахах дійсно винен. Тоді що ж виходить? Що я сам допомагаю позбавлятися ряду людей (починаючи з себе самого!), тобто роблю явне зло! Тоді це нічим не виправдано. І все плутається у мене в голові, і хочеться на крик кричати і битися головою об стінку: адже я ж стаю причиною загибелі інших. Що ж робити? Що робити?...
Рядок 159:
Бухарін був одним з головних обвинувачених (поряд з Риковим) на показовому процесі у справі «Антирадянського правотроцкистського блоку». Як майже всі інші обвинувачені, визнав провину і частково дав очікувані свідчення. У своєму останньому слові, проте, зробив спробу спростувати зведені на нього звинувачення. Хоча Бухарін все ж і заявив: «Жахливість моїх злочинів безмірна», ні в одному конкретному епізоді він прямо не зізнався. [[13 березня]] [[1938]] Військова колегія Верховного суду СРСР визнала Бухаріна винним і засудила його до страти. Клопотання про помилування було відхилене, і він через два дні був розстріляний в пос. Коммунарка Московської області, там же і похований.
 
[[13 квітня]] [[1956]] Президія ЦК КПРС прийняла рішення «О вивченні відкритих судових процесів у справі Бухаріна, Рикова, Зіновьева, Тухачевського і інших», після чого [[10 грудня]] [[1956]] спеціальна комісія винесла ухвалу відносно зловживань Сталіна, проте відмовилася реабілітовувати Бухаріна, Рикова, Зіновьева і Каменева на підставі «їх багатолітньої антирадянської боротьби». Микола Бухарін, як і більшість засуджених пона цьому процесупроцесі, окрім Генріха Ягоди (взагалі не реабілітованого), був був реабілітований лише в [[1988]] році ([[4 лютого]]) і в тому ж році посмертно відновлений в партії ([[червень]] [[1988]]) і в АН СРСР ([[10 травня]] [[1988]]).
 
== Сім'я ==
Рядок 165:
* Першим шлюбом Бухарін був одружений на Надії Лукиній (своїй двоюрідній сестрі), яка в [[1938]] була арештована і незабаром загинула в таборах.
* Другий раз ([[1921]]—[[1929]]) був одружений на Есфірі Гурвіч (народилася в [[1895]]). Від цього шлюбу - дочка Світлана (р. 1923). Не дивлячись на зречення цієї сім'ї від Бухаріна ще в [[1929]] р., і мати, і дочка попали в табори, звідки вийшли лише після смерті Сталіна.
* Третій раз (з [[1934]]) був одружений на дочці партійного діяча Ю. Ларіна Анні, яка також пройшла табори і відомою як мемуаристка; вона дожила до реабілітації мужа. Син Бухаріна від Анни Ларіної — Юрій (н. [[1936]]), художник; виріс в дитячому будинку під ім'ям Юрій Борисович Гусман, нічого не знаючи про батьків. Нове прізвище отримав по приймальнійприйомній матері Іді Гусман, тітці справжньої матері. Зараз носить прізвище Ларін і по батькові Миколаєвич.получил отримав по приймальнійприйомній матері Іді Гусман, тітці справжньої матері.
 
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Бухарін_Микола_Іванович