Атомістика: відмінності між версіями

В 1924—27 [[Луї де Бройль]], [[Вернер Гейзенберг|В. Гейзенберг]], [[Ервін Шредінгер|Е. Шредінгер]], [[Нільс Бор]], [[Макс Борн|М. Борн]] та ін. розробили нерелятивістську [[квантова механіка|квантову механіку]], яка розглядає рух мікрочастинок з малими швидкостями (порівняно з [[швидкість світла|швидкістю світла]]). Якщо в планетарній моделі Резерфорда — Бора електрони розглядались як маленькі кульки, що рухаються по стаціонарних [[орбіта]]х, то в квантовій (хвильовій) механіці мікрооб'єкти розглядаються в [[корпускулярно-хвильовий дуалізм|єдності корпускулярного і хвильового аспектів]], а рух їх відображається хвильовим [[рівняння Шредінгера|рівнянням Шредінгера]]. В ній зв'язок між причиною і наслідком може бути не однозначним, а статистичного характеру. Враховуючи квантовий характер обміну енергією і імпульсом між атомними системами, В. Гейзенберг побудував у [[1925]] [[матрична механіка|матричну (квантову) механіку]]. В дальшому обидва підходи до проблеми руху елементарних частинок були поєднані: Шредінгер довів еквівалентність [[хвильова механіка|хвильової]] і [[матрична механіка|матричної механіки]]. Теоретичні передбачення були блискуче підтверджені експериментально. З часу, коли була доведена «двоєдина», перервно-неперервна, корпускулярно-хвильова природа речових частинок, а також встановлена єдність протилежностей для частинок [[електромагнітне поле|електромагнітного поля]] — [[фотон]]ів, стало зрозуміло, що таким формам матерії, як [[речовина]] і [[поле (фізика)|поле]], властива єдність перервного і неперервного. [[Єдність протилежностей]] для світла була встановлена після досліджень, з одного боку, наявності [[дифракція світла|дифракції]] та [[інтерференція світла|інтерференції світла]], що свідчило про неперервність світла, про його хвильову природу, з другого — [[фотоелектричний ефект|фотоелектричного ефекту]] (1898, 1905) і [[Ефект Комптона|ефекту Комптона]] ([[1923]]), що свідчило про притаманність світлу корпускулярних властивостей.

 

 

У [[1955]] [[Сегре]] і його група експериментально виявили [[антипротон]], а через рік [[Піччіоні|О. Піччіоні]] та ін. довели існування [[антинейтрон]]а. Сучасна фізична атомістика вказує на можливість існування [[антиречовина|антиречовини]], тобто речовини, побудованої з антиатомів і антимолекул. Слідом за відкриттям нейтрона і позитрона була відкрита значна кількість елементарних частинок: електрично заряджених або нейтральних [[мюон|μ-мезон]]ів, [[піон|π-мезон]]ів, [[каон|K-мезон]]ів (які мають маси, середні між масами протонів і електронів), [[гіперон]]ів (з масою, більшою від маси нейтрона). До елементарних частинок слід також віднести фотони і [[нейтрино]], які мають лише масу руху і не мають [[маса спокою|маси спокою]]. Взаємоперетворюваність елементарних частинок матерії однієї в іншу, подібно до перетворень хімічних елементів, а також хімічні, молекулярні перетворення речовини з однієї якості в іншу свідчать про загальну взаємоперетворюваність всіх видів матерії і всіх форм її руху, про перехід їх з однієї форми в іншу.