Согдіана: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 1:
[[File:Sogdiana-300BCE.png|thumb]]
'''Согдіа́на''' (давньоперська: ''Suguda-''; давньогрецька: ''Σογδιανή''; перська: سغد - ''Sōġd''; таджицька: ''Суғд'' - ''Sughd'')— давня землеробська цивілізація, що залишила свої сліди на значній території Середньої Азії.<br />
 
Согда відома від VІ&nbsp;ст.&nbsp;до&nbsp;н.&nbsp;е. зі згадок володарів імперії Ахеменидів, коли ця область була прикордонною з войовничими саками-[[скіфи|скіфами]] і до VІІІ&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е., коли останнє согдійське [[Пенджикент (городище)|місто]] (сучасний [[Пенджикент]]) було знищене [[арабський халіфат|арабами]].<br /> Землі та міста Согди, подібно до [[Місто-держава|поліс]]ів Еллади, не були централізованою державою, лише зовнішні завоювання призводили до адміністративних об'єднань у міжріччі Сирдар'ї та Амудар'ї, в долині [[Зеравшан]]у. Це територія сучасних Согдійського вілояту Республіки [[Таджикистан]], Самаркандського та Бухарського вілоятів на південному сході [[Узбекистан]]у.<br /> Більше тисячі років місцеві жителі обробляли землі, видобували золото та інші метали, вели торгівлю з уральськими мисливцями, степовими народами, індійськими царствами, імперіями Китаю, Ірану, Греції. Створені місцевими ковалями кольчуги потрапляли на озброєння китайських вояків. Согдійська цивілізація була посередницею між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю Азії. Освічені купці ставали послами, радниками та перекладачами тюркських каганів. Віротерпимість дозволяла їм бути посередниками і в розповсюдженні релігій: [[маніхейство]] (з Ірану в Сибір та Китай), [[несторіанство]] (з Заходу), зороастризм, буддизм (з Індії, а пізніше з Китаю на Захід та у Сибір). На розписах палацу у Пенджикенті одночасно були зображені боги яких згадує [[Авеста]], місцевий дух урожаю Бобої-Дехкон та [[Будда]].
Согда відома від VІ&nbsp;ст.&nbsp;до&nbsp;н.&nbsp;е. зі згадок володарів імперії Ахеменидів, коли ця область була прикордонною з войовничими саками-[[скіфи|скіфами]] і до VІІІ&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е., коли останнє согдійське [[Пенджикент (городище)|місто]] (сучасний [[Пенджикент]]) було знищене [[арабський халіфат|арабами]].<br /> Землі та міста Согди, подібно до [[Місто-держава|поліс]]ів Еллади, не були централізованою державою, лише зовнішні завоювання призводили до адміністративних об'єднань у міжріччі Сирдар'ї та Амудар'ї, в долині [[Зеравшан]]у. Це територія сучасних Согдійського вілояту Республіки [[Таджикистан]], Самаркандського та Бухарського вілоятів на південному сході [[Узбекистан]]у.
Від часів [[Олександр Македонський|Олександра Македонського]] центром Согди був [[Самарканд]], але поселення согдійців розкидані по всьому [[Великий Шовковий шлях|Великому Шовковому шляху]] — від кордонів Східної Римської імперії до Монголії. Створені ними написи (согдійська належить до східноіранських мов) знаходять у верхів'ях Інду, а рукописи в західному Китаї.<br />
 
Все це вказує на те, що согдійці відігравали важливу роль у міжкультурних обмінах, у становленні осідлих народів Середньої Азії та племен кочівників, які прямували на Захід.
Согда відома від VІ&nbsp;ст.&nbsp;до&nbsp;н.&nbsp;е. зі згадок володарів імперії Ахеменидів, коли ця область була прикордонною з войовничими саками-[[скіфи|скіфами]] і до VІІІ&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е., коли останнє согдійське [[Пенджикент (городище)|місто]] (сучасний [[Пенджикент]]) було знищене [[арабський халіфат|арабами]].<br /> Землі та міста Согди, подібно до [[Місто-держава|поліс]]ів Еллади, не були централізованою державою, лише зовнішні завоювання призводили до адміністративних об'єднань у міжріччі Сирдар'ї та Амудар'ї, в долині [[Зеравшан]]у. Це територія сучасних Согдійського вілояту Республіки [[Таджикистан]], Самаркандського та Бухарського вілоятів на південному сході [[Узбекистан]]у.<br /> Більше тисячі років місцеві жителі обробляли землі, видобували золото та інші метали, вели торгівлю з уральськими мисливцями, степовими народами, індійськими царствами, імперіями Китаю, Ірану, Греції. Створені місцевими ковалями кольчуги потрапляли на озброєння китайських вояків. Согдійська цивілізація була посередницею між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю Азії. Освічені купці ставали послами, радниками та перекладачами тюркських каганів. Віротерпимість дозволяла їм бути посередниками і в розповсюдженні релігій: [[маніхейство]] (з Ірану[[Іран]]у в [[Сибір]] та [[Китай]]), [[несторіанство]] (з Заходу), [[зороастризм]], [[буддизм]][[Індія|Індії]], а пізніше з Китаю на Захід та у Сибір). На розписах палацу у Пенджикенті одночасно були зображені боги яких згадує [[Авеста]], місцевий дух урожаю Бобої-Дехкон та [[Будда]].
Від часів [[Олександр Македонський|Олександра Македонського]] центром Согди був [[Самарканд]], але поселення согдійців розкидані по всьому [[Великий Шовковий шлях|Великому Шовковому шляху]] — від кордонів Східної Римської імперії до Монголії. Створені ними написи (согдійська належить до східноіранських мов) знаходять у верхів'ях Інду[[Інд]]у, а рукописи в західному Китаї.<br />
 
Все це вказує на те, що согдійці відігравали важливу роль у міжкультурних обмінах, у становленні осідлихосілих народів Середньої Азії та племен кочівників, які прямували на Захід.
 
==Джерела==