Археографія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Zaza (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Albedo (обговорення | внесок) залишено пропаганду поки: щоби ясно було, що освітлити з точн. до навпаки |
||
Рядок 1:
'''Археогра́фія''' (
== Археографія в дореволюційній Росії ==
На Україні в 19 ст. виникли установи і товариства, які видавали наукові праці і публікували документи з історії України - Товариство історії і древностей в Одесі 1839, Тимчасова комісія для розбору древніх актів у Києві 1843, Історичне товариство Нестора-літописця в Києві 1873, Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка у Львові 1873, Подільське церковне історико-археологічне товариство 1865, Історична комісія при Галицькому крайовому відділі 1865, Харківське історико-філологічне товариство 1877, істор. журнал "Киевская старина" 1882, архівні губ. комісії (Таврійська 1887, Чернігівська 1896, Катеринославська 1903, Полтавська 1903), Українське наукове товариство в Києві та ін.▼
Першим рос. археографові був В. М. Татіщев, який в кн. 5 «Історії Росії» вмістив цінні документи 16—17 ст. Визначним археографіч. виданням 2-ї пол. 18 ст. була «Древня Російська Вівліофіка» (1773—75; 1788—91), видана М. І. Новиковим. У розвитку А. 19 — поч. 20 ст. значну роль відіграли: [[Московське товариство історії і древностей російських]] при [[Московський університет|Московському університеті]] 1804, Археографічна комісія 1834, [[Російське історичне товариство]] 1866, губернські архівні комісії та ін.
==Джерела==▼
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.▼
У тісному взаємозв'язку з рос. А. і під її впливом розвивалася українська А. На Україні в 19 ст. виникають установи і т-ва, які видають наукові праці і публікують документи з історії України, — Товариство історії і древностей в Одесі 1839, Тимчасова комісія для розбору древніх актів у Києві 1843, Історичне товариство Нестора-літописця в Києві 1873, Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові 1873, Подільське церковне історико-археологічне товариство 1865, Історична комісія при Галицькому крайовому відпілі 1865, Харківське історико-філологічне товариство 1877, істор. журн. «Киевская старина» 1882, архівні губ. комісії (Таврійська, 1887; Чернігівська, 1896; Катеринославська, 1903; Полтавська, 1903), Українське наукове товариство в Києві та ін.
* УРЕ.- К., 1962.- т. 1.▼
[[Категорія:Історія]]▼
До революції в Росії і на Україні опубліковано чимало цінних історич. документів. Однак в цих виданнях проявляються класові і політичні погляди археографів. Великодержавні шовіністи прагнули замаскувати загарбницьку зовнішню і кріпосницьку внутрішню політику рос. царизму, довести надкласовий характер та історичну непорушність рос. самодержавства. Укр. бурж. націоналісти, добираючи для видання історич. документи, намагалися обґрунтувати свої антинаукові концепції про «безкласовість» і «демократизм» укр. народу, про якісь корінні відмінності в історич. походженні і розвитку укр. і рос. народів. Дореволюційна А. основну увагу звертала на стародавню історію і не видавала документи про революц. боротьбу трудящих мас проти поміщиків, капіталістів і рос. самодержавства. Класова спрямованість дореволюц. видань вимагає критичного підходу до цих збірників документів.
== Радянська Археографія ==
Широкі можливості для розвитку справжньої науки А. відкрила Велика Жовтн. соціалістич. революція, коли документальні багатства почали інтенсивно використовуватися в інтересах трудящих мас. Перша рад. археографіч. публікація зв'язана з ім'ям більшовика, матроса Балтійського флоту М. Г. Маркіна, який за завданням Рад. уряду в грудні 1917—січні 1918 видав у 7 випусках «Збірник таємних документів із архівів колишнього міністерства закордонних справ». Ці матеріали викрили антинародну імперіалістичну політику царизму, Тимчасового бурж. уряду і зх. капіталістич. держав.
За роки Рад. влади створилася широка мережа установ, видавнича діяльність яких відіграла велику роль у розвитку А. 25 вересня 1920 РНК РСФРР ухвалила постанову про організацію комісії для вивчення історії РКП(б) і Великої Жовтн. соціалістич. революції (Істпарт). Одночасно виникають місцеві істпарти. У 1920 відкривається Інститут Маркса—Енгельса, 1923—Інститут Леніна. В 1931 вони об'єдналися в Інститут Маркса — Енгельса—Леніна при ЦК ВКП(б) (Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС). Поряд з виданням творів класиків марксизму-ленінізму ними опубліковано багато документів з історії партії і Жовтн. перевороту. Публікацією документів займалися істомоли (з історії комсомолу), істпрофи (з історії професійного руху), ювілейні комісії, організовані з нагоди річниць революції 1905—07, Великої Жовтн. соціалістич. революції та ін. видатних історич. подій. В системі АН СРСР археографіч. роботу вела історико-археографічна комісія, згодом перетворена в історико-археографічний ін-т, який 1936 видавничі функції передав Інституту історії АН СРСР.
== Археографія УРСР ==
В УРСР в 1921—29 документи з історії КП України видавав Істпарт. З 1929 цю роботу веде Інститут історії партії ЦК КП України — філіал Інституту марксизму -ленінізму при ЦК КПРС. Публікацією документів з історії УРСР займалася Археографічна комісія АН УРСР (1919—36), потім Інститут історії АН УРСР та ін. установи.
Величезну кількість публікацій видали держ. архіви СРСР. За своє існування вони підготовили бл. 700 томів документ, збірників; державні архіви УРСР—бл. 100 томів, з них бл. 60 томів видано після 1945.
Нагромаджуючи досвід, рад. А. узагальнювала його і виробляла наук. принципи публікації документів. Ще в січні 1918 за підписом В. І. Леніна був виданий декрет РНК РСФРР, який вимагав уважної перевірки держ. актів, що публікуються, «з боку їх оригінальності і точності тексту». В 1919 були прийняті «Правила видання документів», 1936— «Правила видання документів XVI—XVII вв.», 1945—«Основні правила публікації документів державного архівного фонду Союзу РСР». Вони сприяли підвищенню наук, рівня документальних видань. В 1955 вийшли в світ «Правила видання історичних документів», підготовлені Ін-том історії АН СРСР, Головним архівним управлінням СРСР і Московським історико-архівним ін-том.
== Археографія за кордоном ==
А. за кордоном виникла в Зх. Європі в 17 ст.
Першими археографіч. публікаціями були збірники [[літопис]]ів, істор. хронік, королівських грамот, капітуляріїв та інших документів, виданих для обгрунтування прав і привілеїв світських і духовних феодалів. А. використовувалась як засіб боротьби феодалів, католицької церкви і королівської влади проти прогресивних антифеод. і антиклерикальних рухів. У 18 ст. з'являються збірники дипломатич. трактатів і актів, тенденційно підібраних з метою виправдати зовн. політику, спрямовану на загарбання чужих земель. Перемога капіталізму змінила політ. напрям А. В Англії, Німеччині, Франції, Італії та ін. країнах у 19 ст. виникають наук. установи і т-ва, які розгортають широке видання історичних джерел, щоб документально довести непорушність капіталістич. ладу і вічність існування класів у людському суспільстві.
----
▲На Україні в 19 ст. виникли установи і товариства, які видавали наукові праці і публікували документи з історії України —
▲== Джерела ==
▲* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.
* Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 19, с. 489— 495;
* Основные правила публикации документов государственного фонда Союза ССР. М., 1945;
* Шилов А. А. Руноводство по публикации документов XIX и начала XX в. М., 1939;
* Валк С. Н. Советская археография. М-—Л., 1948.
| |||