Смерть Педру I від [[туберкульоз|туберкульозу]] в 1834 році відняла базу у прихильників його повернення і розрушилазруйнувала хлипкийнетривкий альянс політичних союзників. Регенти, які намагалися подавитипридушити повстання по всій країні, більше не могли утримувати країну разом. Бразилії загрожував розкол, який не случавсястався з трьох причин. СпершуПо-перше, армія була реорганізована як інструмент національної єдності під лідерством [[Луїс Альвер да Ліма і Сілва|Луїса Альвера да Ліма і Сілва]], який став герцогом Кашіаським (''Duque de Caxias''). По-друге, перспективи рабського повстання і розпаду суспільства стали дуже реальними та вимагали допомоги уряду. І по-третє, у загальному розумінні Бразилія все більше розглядалася як єдина нація. Регіональні політики зібралися навколо хлопчика-імператора, підняли та підтримали його в 1840 році. Обидві палати бразильського парламенту на об'єднаній сесії, всупереч декрету Регентства про розпуск парламенту, послали запит імператору, чи він згоден бути визнаним досягшимтаким, що досяг необхідного для правління віку, негайно. Імператор погодився. Через кілька годин Загальні збори прийняли рішення коронувати імператора у віці 14 років замість 18, прописаних у конституції. Імператор був коронований [[18 липня]] [[1841]] року під ім’ям Педру II. Ця коронація була проведена в надії, що новий імператор принесе країні мир, єдність і процвітання.
