Війна за польську спадщину (1733—1735): відмінності між версіями

'''Війна за польську спадщину''' — європейський конфлікт, однією з причин якого було визначення наступника короля [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] [[Август II Фрідріх|Августа II]]. Австрія та Росія підтримали його сина [[Саксонія|саксонського]] [[курфюрст]]а [[Август III|Августа III]], у той час як більшість поляків, Франція та Іспанія підтримали [[Станіслав Лещинський|Станіслава I Лєщинського]], що був польським королем між 1704 та 1709, а також був свекром короля [[Франція|Франції]] [[Людовік XV|Людовика XV]]. Станіслав був обраний королем в 1733 році, але російські війська змусили його покинути Річ Посполиту, і [[Август III]] був обраний на його місце. У той же час Франція, Сардинія та Іспанія оголосили війну Австрії (1733), прагнучи повернути території в Італії, що належали Австрії. Після малорезультативних кампаній було укладено попередню мирну угоду у Відні (1735), яка перерозподілила спірні території в Італії і визнала Августа ІІІ королем [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. Остаточний мирний договір був підписаний у 1738 році.

 

У лютому 1733 року помер [[Август II Фрідріх|Август II]] (1670-1733; правив 1697-1704, 1709-1733), курфюрст Саксонії і король Польщі і Великого князь Литовський, залишивши трон виборної монархії Реці Посполитої вакантним. Два кандидати на польський трон звернулися за підтримкою до європейських держав, що вплинуло на баланс сил в Європі. Август II намагався передати свій трон у спадок своєму синові Фридріху Августу II (1696-1763; правив 1734-1763). Але поляки та литовці не бажали обрати ще одного кандидата із Саксонії. Більшість шляхти підтримала польського кандидата Станіслава Лєщинського (1677-1766; правив 1704-1709, 1733-1735), який вже був обраний королем Речі Посполитої між 1704 і 1709 під шведським протекторатом. При підтримці свого зятя французького короля Людовіка XV (1710-1774; правив 1715-1774) і впливових магнатських родів Потоцьких і Чарториських Лєщинський був обраний сеймом Речі Посполитої 12 вересня 1733 року. Тим часом імператриця Росії Анна Іоаннівна та імператор Священної Римської імперії Карл VI, незважаючи на попередню таємну угоди з Пруссією в 1732 році про протидію обом кандидатам, пообіцяли підтримку Августу. За це саксонський курфюрст пообіцяв герцогство Курляндію (васальну державу Речі Посполитої) Росії та відмовитися від свого права претендувати на престол Священної Римської імперії.

 

Російські та саксонські війська увійшли в Річ Посполиту, і у грудні 1733 року на новому сеймі шляхта була змушена обрати Фридріха Августа своїм королем під іменем Августа III. Лєщинський, за підтримки Дзіківської Конфедерації (на чолі з Адамом Тарло), був змушений тікати до Гданська, який відмовився здатися російській армії (облога Гданська почалася у лютому 1734 року). Але незважаючи на допомогу французької армії і флоту Гданськ після піврічної облоги здався росіянам, і Лєщинський, переодягнений селянином, втік на територію Пруссії. У 1736 році так званий сейм примирення зумів нормалізувати ситуацію в країні і добитися виведення російських і саксонських військ.

 

Лист запорожцям Пилип Орлик починає з повідомлення про європейську війну, перемоги французького короля та його союзників Іспанії і Сардинії над Австрією — союзницею Росії. Внаслідок цього Австрія, за словами Орлика, втратила королівство Ломбардію, князівство Медіолан ([[Мілан]] і Мантую, інші землі.<ref>Насправді Австрія утримала згадані землі</ref> Отже, склалася надзвичайно загрозлива для Москви міжнародна ситуація. Водночас вона сприяла виступу запорозького козацтва проти царизму за визволення України. Тому повернення запорожців під владу Росії Орлик вважав великою помилкою. Застерігаючи запорожців від повернення під владу Росії, гетьман посилався на гіркий історичний досвід, коли царизм знехтував договором із Богданом Хмельницьким від 1654 р., а після поразки Івана Мазепи знищував автономію України, перетворюючи її на безправну провінцію Російської імперії. Автор згадує й про розквартирування царських військ в Україні, запровадження Малоросійської колегії в 1722 р., котра, по суті, здійснювала царський військовий окупаційний режим в Україні, про загибель десятків тисяч козаків у війні Росії з Персією, а також на будівництві фортець на Каспійському морі, Ладозькому каналі та в Петербурзі в 1721—1725 роках, про розправу Петра І з наказним гетьманом Павлом Полуботком і старшиною в 1724 р. тільки за те, що вони зважувалися відстоювати права України.

 

 

Одночасно, на [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]] прихід російських військ та заклики російського командування до православного населення допомогти у боротьбі із прибічниками Станіслава Лєщинського привели до спалаху [[Гайдамацькі повстання|гайдамацького руху]].

 

Війна за польське спадщину демонструє посилення втручання в польсько-литовські справи іноземних держав, особливо Росії. Однак її значення не обмежується тільки вирішенням питання про польський престол. Війна мала геополітичні наслідки також для інших європейських держав.

 

Воєнні дії відбувалися також на Рейні та в Італії. Іспанія намалася відновити свою владу над Неаполем і Сицилією, які вона втратила на користь в Австрії за Утрехтскою мирною угодою, а Сардинія намагалася вибити австрійців з Ломбардії. Союзники мали успіх в Італії, де іспанські війська захопили Сицилію і Неаполь.

 

Франція зайняла герцогство Лотаринзьке та поставила Лєщинського на його чолі при умові, що герцогство має повернутися до Франції після його смерті. Лєщинський також зберіг свій королівський титул. У свою чергу, позбавлений свого престола герцог Лотарингії (зять Карла VI, майбутній імператор [[Франц I]]) отримав у компенсацію [[Тоскана|Велике Герцогство Тосканське]] після смерті її останнього правителя з династії [[Медичі]] (що й сталося у 1737 році).

 

[[it:Guerra di successione polacca]]

[[ja:ポーランド継承戦争]]

[[la:Bellum de successione Polonica]]

[[nl:Poolse Successieoorlog]]