Фрикативні приголосні: відмінності між версіями

'''Спіранти''', протисні приголосні, що виникають тертям видихового струму повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в укр. мові об губи (в), між дол. губою й гор. передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною гор, сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед С. характеристичні для укр. мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердости-м'якости у сичних (з:з'; с:с'). Губні С. м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палятальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні С. мало стійкі: в після голосних виступає у варіянтіваріанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х ( : х) появляється лише як позиційний варіянтваріант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; пор. зах.-укр. порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.