Давидов Василь Львович: відмінності між версіями

1812 — ад'ютант князя [[Багратіон |Багратіона]]. Учасник Вітчизняної війни 1812 року і закордонних походів руської ариії. За участь у [[Бородинська битва|Бородинський битві]] нагороджений [[Орден святого Володимира|орденом святого Володимира]] 4 ступеня з бантом. За хоробрість в бою при Малому Ярославці нагороджений золотою шпагою. Поранений під [[Кульм|Кульмом]] і [[Лейпциг|Лейпцигом]]. У закордонному антинаполеонівському поході 1813–14 був поранений, став кавалером орденів св. Анни 2-го ст. та прусського Залізного хреста за військові заслуги. 1822 вийшов у відставку в чині полковника.

 

 

[[Масон]]. Член [[Союз благоденства|«Союзу благоденства»]] з 1820 року і [[Південне товариство|Південного товариства]], до якого сам прийняв 4 членів. Разом із [[Волконський Сергій Григорович|Волконським Сергіем Григоровичем]] очолював [[Каменська управа |Каменську управу]] [[Південне товариство |Південного товариства]]. Погоджувався на введення республіки, а також на царевбивство і знищення всієї царської родини. Знав про змову проти імператора Олександра 1 при Бобруйску 1823 року і при Білої Церкви 1824 року, в чому зізнавався під час слідства. Заарештований 14 січня 1826 року у Києві і перепроваджений до [[Санкт-Петербург]]а, де від 2 лют.(21 січня) до 2 серпня (21 липня) утримувався в [[Петропавлівська фортеця|Петропавловській фортеці]]. Засуджений за 1 розрядом і за [[конфірмація |конфірмації]] відправлений на каторгу довічно. Покарання відбував у [[Петровський завод |Петровському заводі]] (нині м. [[Петровськ-Забайкальський]] Читинської області, [[РФ]]). У [[1832]] році строк каторги скорочений до 15 років, а у 1835 — до 13 років. По закінченні строку каторги відправлений на поселення до [[Красноярськ|Красноярську]], де і помер.