Війна за незалежність Намібії: відмінності між версіями

У [[1988]] році був призначений спеціальний представник ООН по Намібії, Бернт Карлссон. У випадку, відмови Південної Африки від контролю над Намібією представник Карлсона мав керувати країною від імені ООН, сформувавши конституційний лад і провівши вільні і справедливі виборів, відмовившись від расового цензу.

 

 

На саміті [[Рейган Рональд|Рональда Рейгана]] і [[Горбачов Михайло|Михайла Горбачова]] - лідерів [[США|Сполучених Штатів]] і [[Радянський Союз|Радянського Союзу]] в [[Москва|Москві]] ([[29 травня]]-[[1 червня]] [[1988]] р.), було вирішено, що кубинські війська будуть виведені з Анголи, а радянська військова допомога припиниться тоді, як [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]] виведе війська з Намібії. Нью-Йоркські домовленості - угоди, для реалізації цих рішень - були розроблені для підписання в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку в грудні [[1988]] року. [[Куба]], [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]], а також Народна Республіка Ангола домовилися про виведення кубинських військ з [[Ангола|Анголи]]. Ця угода - відома як в Браззавільський протокол - створила Моніторингову комісію за участі [[США]] і [[СРСР]] як спостерігачів для спостереження за виконанням домовленостей. Двостороння угода між Кубою і Анголою була підписана в штаб-квартирі ООН в [[Нью-Йорк]]у [[22 грудня]] [[1988]] року. Того ж дня була підписана тристоронню угоду між Анголою, Кубою і [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]], за якою [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]] погодилася передати Намібію під контроль [[Організація Об'єднаних Націй|Організації Об'єднаних Націй]].