Музикознавство: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
A1 (обговорення | внесок) |
A1 (обговорення | внесок) |
||
Рядок 15:
== Історія музикознавства ==
Початкові елементи наукового підходу до музики були закладені у високорозвинених культурах стародавнього світу (Китай, Індія, [[Стародавня Греція|Греція]] та ін.) Так, ще до н.
Звід основних досягнень античного музикознавства був даний у трактаті римського філософа і вченого [[Боеций|Боеция]] «Про музику» (5 книга; 6 ст.), що зробила значний вплив на розвиток середньовічної теорії музики. У середньовічній Європі музикознавство було головним чином підпорядковано богослужбовій практиці, потреба в музичній освіті спричинила появу численних музикознавчих праць. Значним досягненням Середньовіччя стало винайдення системи [[сольмізація|сольмізації]] і закладення основ [[музична нотація|нотного письма]] (Гукбальд, [[Гвідо д'Ареццо]] та ін.). Великий внесок у розвиток М. внесли вчені Середньої Азії [[[Абу Наср аль-Фарабі]] (10 ст.), Ібн Сіна ([[Авіценна]], 10-11 ст.)], Арабські, перські, візантійські теоретики.
В [[Музика епохи Відродження|епоху Відродження]] з поширенням багатоголосся розробляється вчення про [[контрапункт]] ([[Ґлареан]], [[Царліно|Дж. Царліно]]), виникає [[мензуральна нотація]], запропоновано [[музичний жанр|жанрову диференціацію]] (Й. де Грохео), вперше було видано музичний словник (Й. Тінкторіс). Вчених епохи [[Просвітництво|Просвітництва]] відрізняє природничий підхід до музики. Протягом
Розвиток музикознавства в XIX столітті був пов'язаний із становленням національних композиторських шкіл, в цей час входить у вжзиток сам термін — «музикознавство», у другій половингі XIX ст. починабють випускатися монографії про видатних митців минулого, об'ємні музичні словники та енциклопедії (напр. [[Музичний словник Гроува]]). З кінця XIX століття отримують розвиток музична палеографія, бібліографія, музична фольклористика. [[1927]] року було організовано міжнародне товариство музикознавців, куди входили також і радянські вчені.
== Музикознавство в Україні ==
{{see also|:Категорія:українські музикознавці|українська музика}}
На українських теренах музикознавство отримало розвиток відносно пізно. До XV століття відносяться анонімні співочі азбуки — навчальні посібники. Першою серйозною музикознавчою працею українського автора можна вважати «Грамматику пѢнія мусикийского» [[Микола Дилецький|Миколи Дилецького]], в якій пояснювалася сутність нотної системи, партесного співу і партесної композиції.
Авторами музично-етнографічних праць кінця XIX — початку XX століття стали [[Дмитро Яворницький]], [[Василь Верховинець]], [[Микола Лисенко]], [[Філарет Колесса]], музично-теоретичних та музично-історичних праць — [[Станіслав Людкевич|C. Людкевич]], [[Козицький Пилип Омелянович|П, Козицький]]. В радянські часи найвидатніші українські музикознавці змушені була працювати в Росії, зокрема [[Болеслав Яворський|Б. Яворський]], [[Климент Квітка|К. Квітка]].
==== Сучасність ====
В сучасній Україні музикознавці отримують освіту у вищих навчальних закладах музичного профілю (музичні училища, консерваторії). Серед спеціальностей, затверджених ВАК України — «17.00.03 — музичне мистецтво», за якою присуджуються наукові ступені у галузі мистецтвознавство<ref>[http://uazakon.com/documents/date_1c/pg_ijgosc.htm паспорти спеціальностей]</ref>. Серед українських музикознавчих видань — «[[Українське музикознавство]]», «Музикознавчі записки», «Київське музикознавство» та інші.
Характеризуючи розвиток українського музикознавства у післярадянські часи,
А.Муха відмічає розширення й розосередження його бази з відповідним кількісним (екстенсивним) зростанням кадрового складу та інтенсивністю організаційних і науково-творчих зусиль. В той же час дослідник відмічає зниження якісного рівня праць і формальний підходом до їх оцінки, при цьому «штучні перепони, що встановлюються зверху на шляху до публікації й захисту», не гарантують їх безумовної якості.
Характерною тенденцією розвитку сучасного українського музикознавства є розширення його жанрово-тематичних, часових, територіальних і методологічних меж. Центрами музичної україністики є музичний відділ Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, кафедра української музики Національної музичної академії, багатьох інших закладів, організацій та установ. Новітніми напрямками українського музикознавства стало
поглиблене дослідження проблем вітчизняного музичного бароко і класицизму. Поруч з тим виходять роботи, присвячені зарубіжній (в тому числі російській) музиці, загальним музично-теоретичним проблемам. Планується видання «Української музичної енциклопедії» в трьох томах, підготовленої відділом музикознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського з частковим залученням сторонніх авторів.
==Джерела==
| |||