Іронія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Автовиправлення |
|||
Рядок 15:
==Іронія в українській літературі 19 ст.==
Особлива заслуга в осмисленні іронії в художній практиці належать [[Тарас Шевченко|Тарасу Шевченку]]. У нього вона спрямована не до суб’єкта, а до об’єкта. Насмішка не заповнює остаточно її зміст. Іроніст — це сумна людина, бо обставини буття України трагічні. Т. Шевченко створив геніальні іронічні рядки, що стали [[афоризм]]ом:
:
:На всіх язиках все мовчить,
:Бо благоденствує!
Його іронія перетворюється на засіб звинувачення антигуманних суспільних явищ, колоніальної політики царської [[Росія|Росії]].<br/>[[Іван Франко|Франкову]] іронію можна назвати ''холодною, крижаною''. Проте іронічний автор у творах І. Франка — не апатик, якому все байдуже. Письменник використовує апатію як маску, засіб розвінчення потворного.
==Іронія в українській літературі 20 ст.==
Українська література [[20 століття|20]] ст. ([[Микола Хвильовий|М. Хвильовий]], [[Еллан-Блакитний Василь Михайлович|В. Еллан (Блакитний)]], [[Остап Вишня]], [[Микола Куліш|М. Куліш]], [[Павло Загребельний|П. Загребельний]], [[Є. Дудар]], [[Олег Чорногуз]], [[Юрій Андрухович|Ю. Андрухович]]) розвиває іронію характерну для літератури 19 ст., так звану ''
==Література==
*Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 321-322
*Іронія: Збірник статей [http://www.dspace.humanities.org.ua/dspace/handle/123456789/10] /Упорядники Олена Галета, Євген Гулевич, Зоряна Рибчинська ([[Центр гуманітарних досліджень]] Львівського національного університету ім. Івана Франка).
| |||