Фікг: відмінності між версіями

Фікх у обох значеннях склався не одразу після виникнення [[іслам]]у і становлення мусульманської держави — [[Халіфат]]у. До першої половини [[VIII]] ст. система соціальних норм у Халіфаті (у тому числі і юридичних) загалом не визначалась ісламськими положеннями, а складалась здебільшого з норм, що мали доісламське походження і продовжували діяти за нових історичних умов. На завойованих арабами територіях попередні юридичні норми і звичаї також зберігалися без істотних змін, якщо не суперечили настановам нової релігії, яка спочатку була байдужою до власних правових питань. У цей час правова система Халіфату сприйняла окремі ідеї [[Римське право|римського (візантійського)]], сасанідського, талмудичного і [[Канонічне право|канонічного]] (східнохристиянських церков) права, а також чимало місцевих звичаїв, багато з яких пізніше були ісламізовані й включені до фікху.<br />

Формування фікх-юриспруденції було зумовлено необхідністю узгіднення практично діючого права та інших соціальних норм з релігійними орієнтирами. Становлення фікх-юриспруденції відбувалося разом із записом [[хадис]]ів [[Мухаммед]]а і висловлювань його [[Сахаба|сподвижників]]. Тому перші праці з фікху являли собою збірники підібраних за темою хадисів. Систематизація хадисів дозволила визначати питання, вирішення яких потребувало раціонального трактування Корану і сунни, цим сприяла оформленню фікху у самостійну дисципліну.<br />

У VIII — першій половині [[ІХ]] ст. у фікх-юриспруденції складались свої поняття, формувались специфічна мова і [[методологія]]. Основними джерелами правових рішень стали вважатися Коран і сунна. Самостійним джерелом факіфи визнали також одноголосне рішення мусульманської общини (іджма), що практично розумілося, як консенсус [[Сахаба|сподвижників пророка Мухаммеда]]. Був зроблений висновок про те, що Коран і сунна містять відповіді на будь-які запитання, які факіхи повинні «добути» з них. Поступово склалися прийоми «добування» з основоположних джерел правових рішень стосовно випадків, прямо ними не передбачених. Так прийоми були покладені в основу [[іджтихад]]у, під яким факіхи стали розуміти раціональні методи формулювання рішень з питань, що безпосередньо не згадуються у Корані та сунні чи не відображені у єдиній думці сподвижників пророка.<br />

У рамках визнаних мазхабів відбувалась систематизація висновків найвизначніших [[Муджтахід|муджтахідів]] минулого, їх переробка у скорочені і спрощені збірники. За часів [[середньовіччя]] і у [[новий час]] серед праць з фікх-юриспруденції стали переважати збірники [[Фетва|фетв]], згрупованих за предметом регулювання, з вказуванням джерела кожної з них.<br />

Більшість сунітських збірників фетв мали універсальний зміст і включали в себе наступні основні розділи: омовіння, молитва, [[закят]], піст, паломництво, різні торгівельні угоди і зобов’язання, порядок користування власністю, наслідування, шлюбно-сімейні стосунки, різні види правопорушень, стосунки мусульманської влади з немусульманами та іншими державами, судоустрій, правила носіння одягу і прийому їжі та ін. Шиїтські правники зазвичай дотримуються іншої класифікації, поділяючи всі норми фікху на чотири групи, що регулюють відповідно порядок здійснення релігійних обов’язків, двосторонні угоди, включно зі шлюбом, односторонні правочини, що здійснюються у визначеній формі, відповідальність за злочини і відповідальність за нанесення шкоди.<br />