Словацьке національне повстання: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Скасування редагування № 4302233 користувача Mikolavos (обговорення) |
Raider (обговорення | внесок) |
||
Рядок 36:
Опозиційні по відношенню до правлячого режиму Словацької республіки сили за політичним спрямуванням умовно поділялися на три напрями<ref name="Home resistance">[http://www.muzeumsnp.sk/index.php?a0=history&a1=home_resistance Внутрішній рух спротиву] на сайті музею Словацького національного повстання. {{ref-en}}</ref>: громадянсько-демократичний спротив, орієнтований на відновлення Чехословаччини з широкою автономією Словаччини у її складі; комуністичний спротив, який орієнтувався на політику [[СРСР]] щодо відновлення Чехословаччини на засадах федералізму та [[Ліва партія|лівої ідеології]]; а також соціал-демократичний спротив, який був представлений розрізненими групами [[Соціал-демократія|соціал-демократичного спрямування]], які у своїй діяльності здебільшого знаходилися під впливом комуністичного спротиву.
На ранніх етапах існування Словацької республіки внутрішній спротив був слабко організованим та реалізовувався здебільшого у формі [[Диверсія|диверсій]] та [[саботаж]]у, хоча також застосовувалися [[Демонстрація|демонстрації протесту]] та [[страйк]]и<ref name="Repin">І. В. Рєпін «Словацьке національне повстання — передумова проведення військами Червоної Армії Східнокарпатської операції» — ''«Військово-науковий вісник»'', 2009, № 11, с.165-176</ref>. Пізніше почав прискореними темпами розвиватися [[Партизан|партизанський рух]], участь у якому крім словаків брали також французи та радянські військовослужбовці, як з числа війсковополонених, так й спеціально переправлені з СРСР для організації партизанських загонів. Керівником партизанського руху взагалі був досвідчений радянський організатор партизанського руху [[Асмолов Олексій Микитович|Олексій Асмолов]].
[[Файл:Edvard Beneš.jpg|міні|ліворуч|150пкс|Президент Чехословаччини [[Едуард Бенеш]]]]
| |||