|
Народився в м. Борзні на Чернігівщині. Батько його працював службовцем у земстві, мати походила із збіднілої дворянської родини.<br />
У роки громадянської війни, коли влада в Україні часто переходила з рук в руки, життя Анатоля Олійника ледь не обірвалось. Червоні, які саме зайняли Борзну, випустили ув’язнених з місцевої в’язниці і тимчасово замкнули на її подвір’ї декількох виловлених бродячих собак. Ватага гімназистів, серед яких був і Анатоль Олійник, пустуючи, відбила замок і випустила собак, залишивши напис: „Лєнін дав собакам амністію.” Хтось це побачив і доніс новій владі. Чималу групу гімназистів заарештували і якоїсь ночі повели за місто, щоб у полі розстріляти. Коли дійшли до останніх хат, заарештовані кинулися врозтіч. Конвоїри відкрили вогонь і застрелили декількох гімназистів, іншим, у їх числи і Анатолю Олійнику, вдалося втекти.<br />
Ця подія позначилась на змісті ряду віршів („З тюрми”, „За брамою”, „Їх розстріляли”, „Ґрати, мури і підмурки”, „В тюрмі”). Навчаючись у педтехнікумі, Анатоль Олійник об’єднує навколо себе творчу молодь, це об’єднання починає випускати літературний альманах.<br />
=== Життя і робота ===
З 1924 року Анатоль Олійник працює у Конотопі викладачем української мови і літератури у школі №2 і коректором у місцевій газеті „Селянські вісті”. Активно друкується у журналах „Молодняк”, „Червоні квіти”, іншій періодиці. У школі організує драмгурток і літературний гурток, який випускає рукописний альманах. Часто навідує Харків, де зав’язує дружні стосунки з В. Сосюрою і іншими письменниками.<br />
Несподівано у листопаді 1929 р. поет був заарештований по інспірованій тогочасним ДПУ справі Спілки визволення України. І хоч ув’язнення тривало лише 33 дні, Анатоль Олійник надалі вже не зміг працювати у Конотопі і друкуватись. Він переїздить у село Андрушівку на Вінниччині. Там у школі організовує драмгурток, який показує вистави у навколишніх селах. Один із його учнів – гуртківців того часу Валентин Речмедін став пізніше відомим письменником.<br />
Закінчивши заочно педінститут, з вересня 1932 р. Анатоль Олійник переїздить вчителювати у Житомир. Але невдовзі в Україні почалась нова хвиля репресій проти творчої інтелігенції. Рятуючись від можливих репресій, поет їде у Москву, там укладає угоду з постпредставництвом Каракалпацької АРСР і у грудні 1929 р. їде у Турткуль, тодішню столицю автономної середньоазіатської республіки. Там працює зав. відділом культури у редакції газети „Советская Кара – Калпакия”, викладає у педтехнікумі російську мову і літературу, друкується у тамтешній періодиці. Він бере участь в організації спілки письменників у Кара – Калпакії і обирається членом правління спілки. З осені 1935 р. працює доцентом Бухарського педінституту.<br />
В кінці весни 1936 р. Анатоль Олійник під час відпустки їде в Україну, але по дорозі захворює на запалення легенів. Хвороба ускладнилася гнійним плевритом, і поет 24 серпня 1936 р. помер у Жовтневій лікарні Києва. Похований у рідній Борзні.<br />
=== Творчість ===
У творчості Анатоля Олійника переважає пейзажна і інтимна лірика, де при радянській владі, за його словами, можна було писати те, що думаєш.<br />
Якщо вважати, що у кожного поета має бути свій програмний, так би мовити, коронний вірш, то у Анатоля Олійника таким віршем, мабуть, є „Співай, печаль”<br />
<br />
<i>Співай, співай, моя печаль,<br />
І збилися підкови.<br />
В душі у мене - як в степу,<br />
с Де трави колискові.<br />
І дивно так: на трави меч!<br />
(Аналіза й синтеза).<br />
...Крило на гостре лезо.<br />''</i>
Окремими збірками вийшли твори Анатоля Олійника:<br />
«'''Вітрила напнуто'''» (Київ, 1971 р.), <br />
| 