Раціоналізм: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м робот додав: arz:العقلانيه |
Немає опису редагування |
||
Рядок 3:
Раціоналізм вважається ознаковою характеристикою сучасного [[дух]]у. Проте було б невірним твердити, що раціоналізм був чимось зовсім чужим для [[середньовіччя|середньовічної]] думки. Педантичності [[схоластика|схоластики]] свідчать про поважну позицію, яку людське [[міркування]] займало серед знатоків католицької церкви. Без сумніву раціоналізм середніх віків був інтенсифікований з-за перевідкриття Арістотелівських доктрин. Але ентузіастичне сприйняття [[Арістотель|Арістотеля]] [[Альберт Великий|Святим Альбертом Великим]] і його учнями означає попередню здібність до логічної думки. Раціоналізм не прийшов в Європу так-би мовити раптом з нікуди.
До цього можна додати, що навіть примітивна людина має здібність до раціонального [[мислення]], і на те вона є цілком
Раціоналізм не є приватним майном сучасників. Як би там не було, необхідно зазначити одну важливу різницю: тоді як середньовічні схоласти покірно допускали, що деякі правди були поза розумінням людського логічного мислення, сучасна людина не відчувала жодного трепету стикаючись з такими таємницями. За [[Тома Аквінський|Томою Аквінським]], ''хоча людське міркування не в стані збагнути повністю правди, що є понад ним, проте, якщо воно якось тримає ці правди принаймні [[віра|вірою]], для себе воно набуває великої досконалості'' ([[Сума контра Ґентілес]] І, 5:6). Сучасна людина однак або заперечувала існування всього, що лежить поза світом відчутного прояву, або займала позицію вже знаного агностика. [[Рене Ґюно]] пояснив цю сучасну тенденцію, як «[[солідифікація]] (затверділість) світу» (Ґюно: 1945, голова 17). Світ, за словами [[Рене Ґюно|Ґюно]], став ''«закритою системою»'' (Ібід: ст. 115). В переносній термінології можна сказати, що здається була збудована непроходима стіна аби заслонити світ від всіх небесних впливів. [[Рене Ґюно|Ґюно]] зазначив, що ця солідифікація не триватиме до невизначенності і робить ясним, що тріщини обов'язують з'явитися у «великій стіні» (Ґюно: 1945, голова 25).
|