Автономія: відмінності між версіями

2) в етиці — стадія морального розвитку особистості, яка характеризується здатністю самостійно створювати або вибирати моральні правила для свого життя і поведінки; здатність людини як суб'єкта етичного відношення до самовизначення на основі власного світогляду, «власного законодавства».

Створення територіальної автономії є найдоцільнішим принципом державного устрою тих [[Нація|націй]], які, реалізуючи своє право на [[самовизначення]], виявляють бажання залишитися в межах певної держави. Нації отримують право створювати органи влади іта управління, які діють рідною мовою, з місцевих людей, що знають побут і психологію місцевого населення; розвивати рідною мовою [[Преса|пресу]], [[Школа|школу]], [[театр]], культурно-просвітницькі та інші установи. Досить часто під впливом [[Національно-визвольний рух|національно-визвольних рухів]] влада [[Унітарна держава|унітарних держав]] формально проголошує автономію окремих національних територій, але фактично не  забезпечує її реального здійснення і цим самим зводить існування автономії до [[Фікція|фікції]].

Спочатку автономією в епоху античності — називалося подароване грецькимгрецькими полісами Давнім Римом, право жити за своїми законами, але під контролем римської адміністрації. В цілому автономія була лише вужчою частиною права на самоврядування дарована Римом під назвою «Елєфтерія».

Моральна автономія дозволяє, зберігаючи людську гідність і доброчесність, бути вільним від довільності соціальних встановлень, диктату [[Влада|влади]], моди, думки інших і не  втрачати самовладання перед обличчям життєвих труднощів і небезпек.

Парний термін автономії-гетерономії в [[Психологія|психології]] і дитячому психоаналізі був введений Жаном Піаже для розмежування між гетерономією дітей і автономією дорослих. За механіцімеханікою дії він заснований на контрасті між інфантильною залежністю і несамостійністю дітей з одного боку, і видимоївидимою незалежністю (або прагненням до незалежності) дорослих. Одночасно Піаже вказав на найтісніший взаємозв'язок і взаємоперетікання автономії іта гетерономії. Наприклад, невротична залежність (гетерономії) — вказує на хворобливий стан, при якому дорослий чоловік, який (по внутрішній ренті) повинен бути автономним, при цьому відчуває себе — гетерономним, тобто залежним.

У 1963 році слідом за Піаже Ерік Еріксон ввів складний термін: «автономія проти сорому і сумніву» — для найбільш точного і докладного позначення другий зі своїх восьми сформульованих «стадій життя людини». ПриблизнимиПриблизним чином зазначена стадія відповідає анальноїфінальній стадії класичної теорії психоаналізу, при якій (практично буквальним чином) контроль сфінктера означає — досягнення автономії [{{джерело не вказано 150 днів]?}}.

У правовому розумінні, автономія — це право, що надається об'єднанням, станам, корпораціям, керуватися власними нормами іта правилами в певних межах.

Теорією державного управління виділяється самоврядування — реалізація децентралізації державної влади в формі закріплення в нормативно-правовій формі за адміністративно-територіальними одиницями держави прав по реалізації від імені місцевого населення можливості іта здатності визначення громадського порядку в питаннях місцевого значення в певних сферах під власну відповідальність. Поряд з самоврядуванням — рівноправністю всіх адміністративно-територіальних одиниць — автономія має на увазі визнання автономних прав на визначення громадського порядку в деяких сферах, можливо відмінних від прав інших одиниць. За сферами виділяють автономії адміністративні — в питаннях здійснення організації громадського управління та прийняття рішень, — і національні — в реалізації особливих прав етнічних груп.

В середні віки були поширені найбільші та найрізноманітніші автономії. Але і тепер визнається автономія громад, єднань, спілок, корпорацій в їх внутрішніх, особливих справах і відносинах. Подібна автономія забезпечує їх вільний розвиток, необхіднийнеобхідне зростання і порядок, сприятливо діючидіє на розвиток сил як окремих членів, так і всієї сукупності їх в єднанні або союзі. Крім того, держава може допускати автономію династичних родів і дворян-землевласників, яка дожила до кінця XIX — початкуXIX—початку XX, втією тій мірімірою, в якій вона не  суперечить [[Державний устрій|державному устрою]] і не  виходить з області сімейних інститутів і спадкового права (фамільні постанови, фідеікомісса, виділ дочок і т. ін.).

Автономія — самостійність помісної церкви в питаннях внутрішнього управління від тієї чи іншої автокефальної церкви, до складу якої дана автономна церква входила раніше на правах екзархату або єпархії. Глава автономної церкви обирається на помісному соборі з наступним затвердженням предстоятелемнастоятель кіріархальної церкви.

Коли йдеться про автономію в людському організмі, фірмі або системі, мається на увазі, що та чи інша її частина або певна функція сама відповідає за своє регулювання. Це поняття можна перевести як «самоисполнениесамовиконання закону».

Автономія — одне з найважливіших прав класичних університетів. Виникла одночасно з народженням університетів в середньовічній Європі (XI—XII ст.). Первісне розуміння університетської автономії (або «академічних свобод») означало судовий імунітет університетської корпорації щодо світської іта духовної влади, тобто, непідсудність її членів (професорів і студентів) будь-яким іншим судам, крім університетського. До середньовічних корпоративними правами університетів також ставилися права самоврядування: вибори кожним факультетом декана з числа-поміж своїх професорів, вибори проректора (почесну посаду ректора, як правило, займав високий покровитель університету з числа-поміж титулованої знаті), право самостійного поповнення корпорації через вибори нових професорів. Ці права зберігалися в більшості європейських університетів до межі XVIII—XIX ст.

В результаті реформ початку XIX століття університетами було втрачено більшість їх корпоративних прав, але разом з тим в політиці ряду державних діячів (зокрема ВільгелмаВільгельма фон Гумбольдта в Пруссії) підкреслювалося право «автономії науки», свобод викладання, навчання і наукових досліджень, які складали основні принципи організації класичних університетів.

* [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики: Словник. –Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с416 с. ISBN 978-966-485-156-2] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201026073858/http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf |date=26 жовтня 2020 }}