Двопалатний парламент: відмінності між версіями

[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
InternetArchiveBot (обговорення | внесок)
Виправлено джерел: 2; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.8
SalweenBot (обговорення | внесок)
м правопис
Рядок 33:
Проблема запровадження двопалатного парламенту в Україні має свою попередню історію. Починаючи з перших років незалежності ідея бікамералізму неодноразово обговорювалася як можлива модель взаємовідносин між центром та регіонами.
:
Наприклад, можливості створення двопалатного парламенту аналізувалися ще у квітні 1992 року на одному із засідань комісії з розробки Конституції України, яка «дійшла висновку, що доцільно назвати орган законодавчої влади „Національні збори“, віддати перевагу двопалатній структурі парламенту, обидві палати якого обиралися б на однаковий строк» («Голос України», 25 квітня 1992 р.). Крім того, за часів президентства Леоніда Кравчука було створено сім варіантів двопалатних конституційних проектівпроєктів, один з яких було винесено на всенародне обговорення. Спроби створення двопалатного парламенту проявлялися у низці законопроектівзаконопроєктів. Згідно з одним з них, майбутній парламент мав бути двопалатним і складатися із Сенату і Палати представників.
:
Вибори '''Сенату''' мали би проводитись по 27 виборчих округах, від кожного з яких за мажоритарною системою обиратимуться ''два депутати''. '''Палата ж представників''' повинна б формуватися з ''200 депутатів'', обраних за партійними списками. Але ідеї двопалатності в партійному та й у депутатському корпусі традиційно мали набагато більше опонентів ніж прихильників.
:
Наприкінці 1995 політичного року оголошувалося, що робоча група Конституційної комісії завершила проектпроєкт нової Конституції країни, який було передано до розгляду Конституційної комісії. Один із пунктів ‑ створення двопалатного парламенту ‑ Національні збори або Верховна Рада, яка складається з '''Палати депутатів''' та '''Сенату'''.
:
Слід зазначити, що двопалатність тоді лобіювалася представниками місцевих управлінських та політичних еліт. Це було пов'язано з намаганням закріпити в майбутній Конституції інститут місцевого самоврядування та зробити майбутній парламент двопалатним, сподіваючись, що одна з палат буде представляти там регіональну еліту. Але, як правило, ці пропозиції мали переважним чином економічно вмотивований характер з елементами дієвого легального впливу на процес формування центральної політики щодо регіонів. Втім все ж таки 28 травня 1996 року, коли розпочався розгляд проектупроєкту Конституції у першому читанні, Верховна Рада прийняла рішення про однопалатний парламент. Як відомо, дискусії оновилися під час чергової політичної кризи 2000 року, коли 16 квітня було проведено доволі маніпулятивний референдум за народною ініціативою. '''Причина''' — протиріччя між гілками влади та їхні повноваження. Але Референдум 2000 року не мав доленосних наслідків для впровадження політичної реформи і не став підставою для конституційних змін. В той же час про необхідність формування двопалатного парламенту в країні тоді висловилося близько 82 %.
:
''Таким чином, історія питання двопалатності свідчить, що в країні так і не була проведена повноцінна дискусія щодо доцільності реформування парламенту в даному напрямку, тим паче не досягнуто консенсусу ані на рівні еліт, ані на рівні регіонів''.[4]