Візантійська імперія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Назва: додаткове внутрішнє посилання |
Немає опису редагування |
||
Рядок 145:
У той час як вторгнення лангобардів відняло у Візантії половину Італії, 591 року в ході війни з [[Персія|Персією]] була завойована [[Вірменія]], на півночі продовжувалося протистояння зі слов'янами. Але вже на початку наступного, VII століття перси відновили бойові дії і домоглися значних успіхів унаслідок численних смут в імперії. [[610]] року син карфагенського екзарха [[Іраклій]] скинув імператора Фоку й заснував нову династію, що виявилася здатною протистояти небезпекам, що загрожували державі. Це був один з найважчих періодів в історії Візантії — перси завоювали Єгипет і загрожували Константинополю, авари, слов'яни й лангобарди атакували кордони з усіх боків. Іраклій одержав низку перемог над персами, переніс війну на їхню територію, після чого смерть шаха [[Хосров ІІ|Хосрова ІІ]] й ряд повстань змусили тих відмовитися від усіх завоювань і укласти мир. Але повне виснаження обох сторін у цій війні підготувало сприятливий ґрунт для арабських завоювань.
[[634]] року халіф [[Умар ібн аль-Хаттаб|Омар]] удерся в [[Сирія|Сирію]], протягом наступний 40 років були втрачені [[Єгипет]], Північна Африка, [[Сирія]], [[Палестина]], Верхня [[Месопотамія]], причому найчастіше населення цих областей, змучене війнами та поборами вважало арабів, що на початку істотно знижували податки, своїми визволителями. [[Араби]] створили флот і навіть обложили Константинополь. Але новий імператор, [[Костянтин IV]] Погонат (668—685), відбив їхній натиск. Незважаючи на п'ятирічну облогу [[Константинополь|Константинополя]] (673—678) з суші і з моря, араби не змогли його захопити. Грецький флот, якому недавній винахід «[[грецький вогонь|грецького вогню»]] забезпечив перевагу, змусив мусульманські ескадри до відступу і завдав їм у водах [[Силеум]]а поразки. На суші війська халіфату були розбиті в Азії.
З цієї кризи імперія вийшла більш об'єднаною й монолітною, національний склад її став одноріднішим, релігійні розходження головним чином пішли в минуле, тому що [[монофізитство]] й [[аріанство]] мали основне поширення у втрачених нині Єгипті і Північній Африці. До кінця VII століття територія Візантії становила вже не більше третини держави Юстиніана. Ядро її складали землі, населені греками або еллінізованими племенами, що говорили грецькою. У той же час почалося масове заселення Балканського півострова болгарськими племенами. У VII столітті вони розселилися на значній території в [[Мезія|Мезії]], [[Фракія|Фракії]], [[Македонія (історична область)|Македонії]], [[Далмація|Далмації]], [[Істрія|Істрії]], частині Греції і навіть були переселені в Малу Азію), зберігши при цьому свою мову, побут, культуру. Відбулися зміни і в етнічному складі населення у східній частині Малої Азії: з'явилися поселення [[перси|персів]], [[сирійці]]в, [[араби|арабів]].
| |||