Вікіпедія

Гепатит B: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
продовжив написання
продовжив редагування
Рядок 18:
 
== Історичні факти ==
Як самостійне захворювання ВГВ був виділений з групи інфекційного гепатиту лише в 1938 році, коли англійські вірусологи Д. Фіндлей та Ф. Маккалум, аналізуючи причини [[Епідемія|епідемії]] гепатиту, яка виникла серед англійських військовослужбовців через 2–3 місяці після [[Вакцинація|вакцинації]] проти [[Жовта гарячка|жовтої гарячки]], дійшли висновку, що захворювання були спричинені вірусом, який потрапив до [[вакцини]] з [[Сироватка крові|сироваткою людської крові]], яка входила до її складу. Пізніше аналогічні висновки зробили й інші дослідники, які вивчали подібні [[Спалах інфекційної хвороби|спалахи]]. Хоча такі спалахи гепатиту, пов'язані з медичними маніпуляціями, були відомі й набагато раніше. Починаючи з 1853 р., коли англійський лікар А. Буд запатентував та ввів до медичного обігу багаторазову голку для п/ш впорскування, вони спостерігалися з наростанням. Широко відома епідемія, що була описана німецьким лікарем А. Люрманом у 1883—1884 рр., коли в [[Бремен]]і серед ревакцинованих проти [[Натуральна віспа|натуральної віспи]] 1289 працівників портової верфі 191 захворіли на [[Жовтяниця (медицина)|жовтяницю]]. Люрман визначив [[інкубаційний період]] цієї жовтяниці — «від декількох тижнів до декількох місяців». Однак ніхто тоді не зробив висновок про можливість [[Парентеральне введення|парентерального передавання]] такого гепатиту. І тільки в 1926 році, коли шведські лікарі А. Флаум, Х. Мальмрос та Е. Перссон спостерігали спалах гепатиту в закладі для хворих на [[цукровий діабет]] в [[Лунд]]і, ними було вперше наголошено на тому, що передача хвороби в захворілих відбулася через заражені [[ланцет]]и для взяття крові, [[Голка|голки]] та [[шприц]]і при введенні [[інсулін]]у. Найбільші епідемії такого гепатиту відмічені серед вакцинованих проти жовтої гарячки. Від однієї з таких епідемій в армії США в 1942 р. під час [[Друга світова війна|другої світової війни]] захворіли 28585 військовослужбовців, 62 загинули. Через 40 років у тих, хто перехворів в ту епідемію, були знайдені антитіла до вірусу гепатиту В. Знання про природні контактні шляхи зараження цим вірусом з'явилися, коли стали відомими групи ризику, до яких належать статеві партнери хворих, повії, чоловіки з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, та описані випадки вродженого гепатиту серед народжених від матерів, які під час вагітності хворіли на гепатит В. У самостійне захворювання його запропонував виділити Ф. Макалум в 1947 році, а коли за його пропозицією почали розрізняти 2 захворювання — інфекційний (в подальшому, [[гепатит А]]) та сироватковий гепатит (в подальшому, гепатит В). У 1962 р. американський лікар С. Кругман вперше остаточно клінічно розмежував ї. Сучасна назва була присвоєна хворобі в 1973 р.
 
Історія відкриття збудника хвороби пов'язана з дослідженнями американського біохіміка та вірусолога [[Барух Бламберг|Баруха Бламберга]] та англійського генетика Е. Алісона, які у 1960-і рр. вивчали поліморфізм сироваткових білків у різних регіонах світу. При цьому в 1964 році Б. Бламберг виявив у крові [[Австралійські аборигени|австралійського аборигена]] невідомий білок, який назвав «австралійським антигеном». Подальші дослідження показали, що «австралійський антиген» є часткою вірусу — HBsAg, поверхневий [[антиген]] вірусу гепатиту В. У 1970 році англійські вірусологи Д. С. Дейн, К. Камерон та М. Бріггз за допомогою імуноелектронної мікроскопії виявили в сироватці крові хворих на гепатит B різні морфологічні варіанти частинок, що мали імунологічну активність HBsAg. Серед них були утворення складної будови із зовнішньою оболонкою і оптично щільним ядром. Ці частинки виявилися вірусом гепатиту В («частинки Дейна»). Надалі Б. Бламберг розробив скринінг-тест, вакцину проти ВГВ, а в 1976 році отримав [[Нобелівська премія з фізіології або медицини|Нобелівська премію з фізіології або медицини]] за відкриття нових механізмів походження та поширення інфекційних захворювань разом з дослідником [[Куру (хвороба)|пріонової хвороби куру]] [[Деніел Карлтон Гайдушек|Карлтоном Гайдушеком]].
Рядок 48:
Національна та регіональна поширеність коливається від 10&nbsp;% в Азії до менш ніж 0.5&nbsp;% в США та північній Європі.<ref>{{Cite pmid|15602165}}</ref> Переважання того чи іншого шляхів передачі інфекції залежить від рівня поширеності хронічного гепатиту B у певному регіоні. У зонах із низькою поширеністю, таких як континентальні Сполучені Штати та Західна Європа, головними шляхами є незахищений секс та зловживання внутрішньовенними наркотиками.<ref>{{Cite doi|10.1086/513435}}</ref> У регіонах із середнім рівнем поширеності, до яких входить Східна Європа та Японія, де 2–7&nbsp;% населення хворіють хронічно, захворювання в основному поширюється серед дітей, хоча поширені й інші шляхи, притаманні для регіонів з низьким поширенням. У регіонах із високим рівнем поширеності, таких як Китай та [[Південно-Східна Азія]], передача під час народження найбільш ймовірна.<ref name="pmid12616449">{{Cite doi|10.1055/s-2003-37583}}</ref> Поширеність хронічної інфекції в зонах із високою ендемічністю становить щонайменше 8&nbsp;%. На 2010 рік у Китаї було 120&nbsp;млн заражених людей, за ним йшли Індія та Індонезія з 40 та 12&nbsp;млн відповідно.
 
Близько 25&nbsp;% дорослих людей, хронічно інфікованих вірусом гепатиту В у дитинстві, пізніше помирають від раку або цирозу печінки. Інфекційний потенціал вірусу гепатиту В у 50-100 разів вище від такого у [[Вірус імунодефіциту людини|ВІЛ]].
 
== Етіологія ==
Рядок 56:
[[Файл:HBV.png|thumb|Структура вірусу гепатиту B]]
[[Файл:HBV Genome.svg|thumb|Генна організація HBV. Гени накладаються.]]
Вірус гепатиту B (HBV) входить до [[Родина (біологія)|родини]] [[Hepadnaviridae]].<ref name=Baron>{{Cite book |author=Zuckerman AJ |chapter=Hepatitis Viruses |title=Baron's Medical Microbiology |editor=Baron S, ''et al.'' |edition=4th |publisher=University of Texas Medical Branch |year=1996 |url=http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/bv.fcgi?rid=mmed.section.3738 |isbn=0-9631172-1-1 |accessdate=11 березня 2013 |archive-date=14 липня 2009 |archive-url=https://web.archive.org/web/20090714042359/http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/bv.fcgi?rid=mmed.section.3738 }}</ref> Вірусна частинка ([[віріон]]) складається із зовнішньої оболонки, [[білки]] якої є поверхневим [[антиген]]ом збудника ([[HBsAg]]) та [[ікосаедр]]ичного внутрішнього [[нуклеокапсид]]у, який містить внутрішній (ядерний, серцевинний) антиген HBV&nbsp;— [[HBcAg]]. Віріони мають діаметр 42&nbsp;нм, і раніше називалися «частинками Дейна».<ref>{{cite book |author=Harrison T |title=Desk Encyclopedia of General Virology |publisher=Academic Press |location=Boston |year=2009 |page=455 |isbn=0-12-375146-2}}</ref> Нуклеокапсид містить вірусну [[ДНК]], та ДНК-полімеразу, яка може виконувати [[зворотна транскриптаза|зворотню транскрипцію]].<ref name="pmid15192795">{{Cite doi|10.1055/s-2004-828672}}</ref> Зовнішня оболонка також містить вбудовані білки, які беруть участь в приєднуванні та проникненні в сприйнятливі клітини. Цей вірус є одним із найменших оболонкових вірусів. Існують [[плеоморфізм|плеоморфні]] форми, що включають філаментні та сферичні тіла з відсутнім ядром. Ці частинки не є заразними і складаються з ліпідів та білка, які формують поверхню віріона HBsAg, і протягом життєвого циклу вірусу виробляється у надлишку.<ref name="pmid3014045">{{Cite doi|10.1099/0022-1317-67-7-1215}}</ref>
 
=== Властивості вірусу ===
HBV&nbsp;— дуже стійкий вірус. Температуру -20&nbsp;°C витримує понад 10 років. При нагріванні до 100&nbsp;°C виживає протягом 5 хвхвилин, у крові при такій температурі здатний вижити і зберегти свою інфекційність. Тому для знезараження потрібно зокрема інструменти відмити від крові або застосувати вищу 100 °С температуру, яка можлива під час [[автоклавув]]ання.
 
Вірус стійкий до тривалого впливу кислого середовища ([[pH]] 2,3), до дії [[Ультрафіолетове випромінювання|ультрафіолетового випромінювання]], [[спирт]]ів, [[фенол]]у.<ref name="широбоков">{{книга
|автор = Авторський колектив, за ред. В.П. Широбокова
|частина =
Рядок 79:
 
=== Геном ===
[[Геном]] HBV утворений циклічною [[ДНК]], але є незвичайним, тому що ДНК не має повної [[Подвійна спіраль|подвійної спіралі]]. Один кінець ланцюжка повної довжини приєднаний до [[ДНК-полімераза|ДНК-полімерази]] вірусу. Геном має довжину 3020–3320 [[нуклеотиди|нуклеотидів]] (на довгому (-) ланцюжку) та 1700—2800 нуклеотидів[[нуклеотид]]ів (для короткого (+) ланцюжка).<ref>{{Cite doi|10.1016/j.virusres.2007.02.021}}</ref> Некодувальна частина негативного ланцюжка комплементарна до вірусної [[Матрична рибонуклеїнова кислота|мРНК]].
 
{{питання|Вірус що, не використовує [[стандартний код]]?}}
 
Вірусна ДНК з'являється в [[Клітинне ядро|ядрі]] одразу після зараження клітини. Часткова подвійна спіраль ДНК працює як повна, за допомогою доповнення позитивної спіралі та видаленням молекул [[білки|білків]] з негативної спіралі, і короткої послідовності [[РНК]] зіз позитивної спіралі. <!--Реплікація Non-codingHBV basesвважається areнайскладнішою removedсеред from the ends of the (ДНК-)вмісних sense strand and the ends are rejoined. There are four known genes encoded by the genomeвірусів, calledоднак C,вона X,вивчена P,досить andповно S.і Theїї core protein is coded for by gene C (HBcAg), and its start [[генетичний код|codon]] is preceded by an upstream in-frame AUG start codon from which the pre-coreпринципова proteinсхема isвиглядає producedтак. HBeAgСпочатку isшляхом producedвбудовування byнуклеотидів [[Протеоліз|proteolytic]]до processingнезамкненого of the preплюс-coreланцюга protein. The DNA [[полімерази|polymerase]] is encoded by gene P. Geneдобудовується S is the gene that codes for the surface [[антиген|antigen]] (HBsAg+). The HBsAg gene is one long open reading frame but contains three in frame «start» (ATG) codons that divide the gene into three sections, pre-S1,ланцюг pre-S2,HBV and SДНК. BecauseДалі ofпроцес theможе multipleвідбуватися startза codons,одним [[пептиди|polypeptides]]із ofдвох threeможливих differentваріантів: sizes called large, middle, and smallреплікативним (pre-S1 + pre-S2 + S, pre-S2 + S, or Sпродуктивним) areабо producedінтегративним.<ref name="pmid17206754">{{Cite pmid|17206754}}</ref> The function of the protein coded for by gene X is not fully understood but it is associated with the development of liver cancer. It stimulates genes that promote cell growth and inactivates growth regulating molecules.<ref>{{cite journal | author = Li W, Miao X, Qi Z, Zeng W, Liang J, Liang Z | title = Hepatitis B virus X protein upregulates HSP90alpha expression via activation of c-Myc in human hepatocarcinoma cell line, HepG2 | journal = Virol. J. | volume = 7 | issue = | pages = | year = 2010 | pmid = 20170530 | pmc = 2841080 | doi = 10.1186/1743-422X-7-45 }}</ref>
-->
{{Розширити розділ|дата=березень 2013}}
 
При реплікативному варіанті транскрипція починається синтезом прегеномної РНК, яка, своєю чергою, стає матрицею для синтезу L(-)-ланцюга ДНК. Цей процес здійснюється за допомогою ферменту ревертази (зворотньої транскриптази). Потім на матриці L(-)-ланцюга відбувається синтез S(+)- ланцюга ДНК, після чого починається трансляція білків капсиду та його складання. Отже, реплікація НВV відбувається за унікальною схемою: ДНК → РНК → ДНК. Особливість полягає в тому, що зворотній транскрипції передує синтез РНК з подальшим синтезом L(-)–ланцюга та утворенням неповної подвійної кільцевої (L–S) ДНК. При реплікативному варіанті утворюються повноцінні віріони.
У геномі вірусу гепатиту В закодований фермент&nbsp;— зворотна транскриптаза, тому вірус реплікується через проміжну ланку&nbsp;— РНК. Сам віріон називається частинкою Дейна (1970&nbsp;р. Д. Дейн) і має діаметр 42 нм. Віріон містить ДНК-полімеразу і протеїн Р, прикріплені до генетичного матеріалу&nbsp;— ДНК, яка у свою чергу оточена серцевинним антигеном HBcAg (core).
Ззовні віріон має оболонку з глікопротеїновим поверхневим антигеном HBsAg (surface), який включає S, preS1 i preS2 поліпептиди.
Антиген е (HBeAg) міститься в серцевині віріона і, на відміну від HBcAg, виділяється в кров із гепатоцитів під час реплікації вірусу.
Найменше вивчений HBxAg (трансактиваторний регуляторний білок), який, можливо в результаті порушення механізму поділу клітин, призводить до розвитку гепатоцелюлярної карциноми. Окрім частинок Дейна, в кров також потрапляють неповні віріони (HBsAg-вмісні частинки), які можуть бути ниткоподібними або ж округлими.▼
HBsAg містить три глікопротеїни (L, M, S), які містять групоспецифічні (а) і типоспецифічні детермінанти (d, y, w, r). Комбінації цих антигенів (наприклад, ady, adw) формують підтипи вірусу гепатиту В, які є епідеміологічними маркерами.
 
При інтегративному варіанті трансляція геному захоплює ту його частину, яка кодує HBsAg. Внаслідок цього експресується HBsAg, але повноцінні віріони не утворюються, вільної ДНК вірусу у крові немає, тобто відбувається вибірковий синтез дефектних вірусних частинок. Тільки наявність у крові вірусної ДНК свідчить про активну реплікацію вірусу.
Прикріплення HBV до гепатоцитів визначається поверхневим антигеном HBsAg, який зв'язується з полімеризованим людським сиворотковим альбуміном та іншими сиворотковими білками, що полегшує взаємодію вірусу та мішені в печінці. Після проникнення серцевини вірусу в гепатоцит неповна нитка ДНК-геному добудовується&nbsp;— формується повна дволанцюгова кільцева ДНК, і в такому вигляді геном потрапляє до ядра клітини. При транскрипції генома утворюється чотири мРНК, включно з так званим мРНК-прегеномом. Прегеном кодує HBe- і HBc-антигени, полімеразу і білковий праймер для реплікації ДНК, а також є матрицею для реплікації геному вірусу. Білки серцевини збираються навколо прегенома, нуклеокапсид серцевини містить РНК-залежну ДНК-полімеразу, яка має активність зворотної транскриптази та рибонуклеази Н. В результаті синтезується мінус ДНК, після чого РНК руйнується під дією рибонуклеази Н, оскільки далі синтезується +ДНК на матриці -ДНК. Оболонка вірусу формується на HBs-вмісних мембранах ендоплазматичного ретикулуму чи апарату Гольджі. Сформований віріон виходить з клітини шляхом екзоцитозу.
 
Антигенний комплекс HBV включає HBsAg&nbsp;— білок, що входить до ліпопротеїдної оболонки вірусу (продукт S-гену HBV), та ядерні білки: серцевинний HBcAg, HBeAg (продукти гену С) та HBхAg. HBsAg синтезується у цитоплазмі гепатоцитів. На побудову вірусу йде лише третина антигену, решта&nbsp;— у вигляді дефектних вірусних частинок циркулює в крові. Кількість HBsAg може сягати концентрації нормальних білків сироватки крові. Антиген легко ідентифікується і тому слугує важливим маркером ВГВ. Містить два поліпептидних фрагмента: preS, якому притаманні виражені імуногенні властивості (рекомбінантний продукт можливо використовувати для приготування вакцинних препаратів) та preS2&nbsp;— поліглобуліновий рецептор, який прикріплює вірус на поверхні гепатоцита. Має 14 антигенних детермінант (а1, а2, а3, w1, w2, w3, w4, х, f, t, n, g, k), які визначають субтипи вірусу. HBcAg, з якого побудоване ядро (нуклеокапсид), та HBeAg&nbsp;— найпотужніші антигени збудника. У вільному виді HBcAg у крові відсутній, виявити його вдається лише в гепатоцитах або в сироватці крові після обробки її детергентом для руйнування віріонів. Синтез білку, ініційованого core-геном, призводить до утворення секреторного поліпептиду, який потрапляє в кров&nbsp;— імунологічно ідентифікується як HBeAg (до складу капсиду не входить). Секреторний HBeAg з'являється у крові одночасно з HBsAg і свідчить про реплікацію HBV (маркер реплікації). HBхAg&nbsp;— кодує регуляторні протеїни, які відіграють роль у реплікації вірусу та індукують процеси канцерогенезу.
 
Особливості реплікації вірусу гепатиту B створюють можливості для різноманітних генетичних модифікацій збудника. Внаслідок мутацій можливий розвиток і подальший відбір (селекція) штамів, резистентних до захисних сил організму та окремих противірусних препаратів. Мутації, наслідком яких є резистентність до імунної відповіді, одержали назву мутантів імунної втечі; зміни, якими супроводжується резистентність до терапії,&nbsp;— мутантів терапевтичної втечі. З появою штамів вірусу гепатиту B із мутацією S-гену HBsAg може змінюватись настільки, що на нього перестають реагувати антитіла (anti-HBs), а імунокомпетентні клітини можуть втрачати здатність виявляти антиген. Такі мутації значно ускладнюють ідентифікацію HBsAg і відповідно діагностику ВГВ. Мутації core-гену часто призводять до припинення синтезу HBeAg. Через втрату найімуногенішого антигену починає формуватись толерантність до збудника хвороби, зменшується імунний апоптоз, сповільнюється кліренс вірусу. Мутація впливає на подальший розвиток хвороби та ускладнює лікування хронічного ВГВ.
 
▲Найменше вивчений HBxAg (трансактиваторний регуляторний білок), який, можливо в результаті порушення механізму поділу клітин, призводить до розвитку гепатоцелюлярної карциноми. Окрім частинок Дейна, в кров також потрапляють неповні віріони (HBsAg-вмісні частинки), які можуть бути ниткоподібними або ж округлими. HBsAg містить три глікопротеїни (L, M, S), які містять групоспецифічні (а) і типоспецифічні детермінанти (d, y, w, r). Комбінації цих антигенів (наприклад, ady, adw) формують підтипи вірусу гепатиту В, які є епідеміологічними маркерами.
 
Прикріплення HBV до гепатоцитів визначається поверхневим антигеном HBsAg, який зв'язується з полімеризованим людським сиворотковим альбуміном та іншими сиворотковими білками, що полегшує взаємодію вірусу та мішені в печінці. Сформований віріон виходить з клітини шляхом екзоцитозу.
 
=== Серотипи та генотипи ===
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Гепатит_B