Гепатит B: відмінності між версіями

4268 байтів додано ,  3 місяці тому
продовжив редагування
[перевірена версія][перевірена версія]
м (→‎Реактивація: правопис)
(продовжив редагування)
'''Гепатит B''' (''вірусний гепатит В'', застаріле — сироватковий гепатит, парентеральний гепатит; {{lang-en|Hepatitis B}}) — [[Інфекційні захворювання|інфекційне захворювання]], яке спричинює [[вірус гепатиту B|вірус гепатиту B (HBV)]] та уражає [[печінка|печінку]], призводячи до її запалення, що називають [[гепатит]]ом.
 
== Історичні факти ==
== Історія ==
Як самостійне захворювання ВГВ був виділений з групи інфекційного гепатиту лише в 1938 році, коли англійські вірусологи Д. Фіндлей та Ф. Маккалум, аналізуючи причини [[Епідемія|епідемії]] гепатиту, яка виникла серед англійських військовослужбовців через 2–3 місяці після [[Вакцинація|вакцинації]] проти [[Жовта гарячка|жовтої гарячки]], дійшли висновку, що захворювання були спричинені вірусом, який потрапив до [[вакцини]] з [[Сироватка крові|сироваткою людської крові]], яка входила до її складу. Пізніше аналогічні висновки зробили й інші дослідники, які вивчали подібні [[Спалах інфекційної хвороби|спалахи]]. Хоча такі спалахи гепатиту, пов'язані з медичними маніпуляціями, були відомі й набагато раніше. Починаючи з 1853 р., коли англійський лікар А. Буд запатентував та ввів до медичного обігу багаторазову голку для п/ш впорскування, вони спостерігалися з наростанням. Широко відома епідемія, що була описана німецьким лікарем А. Люрманом у 1883—1884 рр., коли в [[Бремен]]і серед ревакцинованих проти [[Натуральна віспа|натуральної віспи]] 1289 працівників портової верфі 191 захворіли на [[Жовтяниця (медицина)|жовтяницю]]. Люрман визначив [[інкубаційний період]] цієї жовтяниці — «від декількох тижнів до декількох місяців». Однак ніхто тоді не зробив висновок про можливість [[Парентеральне введення|парентерального передавання]] такого гепатиту. І тільки в 1926 році, коли шведські лікарі А. Флаум, Х. Мальмрос та Е. Перссон спостерігали спалах гепатиту в закладі для хворих на [[цукровий діабет]] в [[Лунд]]і, ними було вперше наголошено на тому, що передача хвороби в захворілих відбулася через заражені [[ланцет]]и для взяття крові, [[Голка|голки]] та [[шприц]]і при введенні [[інсулін]]у. Найбільші епідемії такого гепатиту відмічені серед вакцинованих проти жовтої гарячки. Від однієї з таких епідемій в армії США в 1942 р. під час [[Друга світова війна|другої світової війни]] захворіли 28585 військовослужбовців, 62 загинули. Через 40 років у тих, хто перехворів в ту епідемію, були знайдені антитіла до вірусу гепатиту В. Знання про природні контактні шляхи зараження цим вірусом з'явилися, коли стали відомими групи ризику, до яких належать статеві партнери хворих, повії, чоловіки з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, та описані випадки вродженого гепатиту серед народжених від матерів, які під час вагітності хворіли на гепатит В. У самостійне захворювання його запропонував виділити Ф. Макалум в 1947 році, а коли за його пропозицією почали розрізняти 2 захворювання — інфекційний (в подальшому, [[гепатит А]]) та сироватковий гепатит (в подальшому, гепатит В). У 1962 р. американський лікар С. Кругман вперше остаточно клінічно розмежував ї. Сучасна назва була присвоєна хворобі в 1973 р.
{{Розширити розділ|дата=березень 2013}}
Першу зареєстровану [[Епідемія|епідемію]], яку найімовірніше спричинив вірус гепатиту B, описав А. Лурман у 1885 році.<ref>{{cite journal | author = Lurman A | title = Eine icterus epidemic | language = German | journal = Berl Klin Woschenschr | volume = 22 | issue = | pages = 20–3 | year = 1885 | pmid = | doi = }}</ref> Під час [[Спалах інфекційної хвороби|спалаху]] [[натуральна віспа|натуральної віспи]], що відбувся у [[Бремен]]і, 1289 працівників верфі були [[вакцинація|щеплені]] [[лімфа|лімфою]] інших людей. Упродовж від кількох тижнів і аж до восьми місяців по тому 191 із цих робітників захворіли з появою [[жовтяниця (медицина)|жовтяниці]] та гепатиту. Інші працівники, які були щеплені іншими порціями лімфи, залишились здоровими.<!-- Lurman's paper, now regarded as a classical example of an [[епідеміологія|epidemiological]] study, proved that contaminated lymph was the source of the outbreak. Later, numerous similar outbreaks were reported following the introduction, in 1909, of [[hypodermic needles]] that were used, and, more importantly, reused, for administering [[Arsphenamine|Salvarsan]] for the treatment of [[сифіліс|syphilis]]. The virus was not discovered until 1965 when [[Барух Бламберг|Baruch Blumberg]], then working at the [[Національний інститут охорони здоров'я США|National Institutes of Health]] (NIH), discovered the [[Австралійський антиген|Australia antigen]] (later known to be {{nowrap|hepatitis B}} surface antigen, or HBsAg) in the blood of Australian aboriginal people.<ref name="pmid5930797">{{Cite pmid|5930797}}</ref> Although a virus had been suspected since the research published by MacCallum in 1947,<ref>{{cite journal | author = MacCallum FO | title = Homologous serum hepatitis | journal = Lancet | volume = 2 | issue = | pages = | year = 1947 | pmid = | doi = }}</ref> D.S. Dane and others discovered the virus particle in 1970 by [[електронний мікроскоп|electron microscopy]].<ref name="pmid4190997">{{Cite doi|10.1016/S0140-6736(70)90926-8}}</ref> By the early 1980s the [[геном|genome]] of the virus had been sequenced,<ref>{{Cite doi|10.1038/281646a0}}</ref> and the first vaccines were being tested.<ref name="pmid6108398">{{Cite pmid|6108398}}</ref> -->
 
Історія відкриття збудника хвороби пов'язана з дослідженнями американського біохіміка та вірусолога [[Барух Бламберг|Баруха Бламберга]] та англійського генетика Е. Алісона, які у 1960-і рр. вивчали поліморфізм сироваткових білків у різних регіонах світу. При цьому в 1964 році Б. Бламберг виявив у крові [[Австралійські аборигени|австралійського аборигена]] невідомий білок, який назвав «австралійським антигеном». Подальші дослідження показали, що «австралійський антиген» є часткою вірусу&nbsp;— HBsAg, поверхневий [[антиген]] вірусу гепатиту В. У 1970 році англійські вірусологи Д.&nbsp;С.&nbsp;Дейн, К. Камерон та М. Бріггз за допомогою імуноелектронної мікроскопії виявили в сироватці крові хворих на гепатит B різні морфологічні варіанти частинок, що мали імунологічну активність HBsAg. Серед них були утворення складної будови із зовнішньою оболонкою і оптично щільним ядром. Ці частинки виявилися вірусом гепатиту В («частинки Дейна»). Надалі Б. Бламберг розробив скринінг-тест, вакцину проти ВГВ, а в 1976 році отримав [[Нобелівська премія з фізіології або медицини|Нобелівська премію з фізіології або медицини]] за відкриття нових механізмів походження та поширення інфекційних захворювань разом з дослідником [[Куру (хвороба)|пріонової хвороби куру]] [[Деніел Карлтон Гайдушек|Карлтоном Гайдушеком]].
Збудника хвороби було відкрито в [[1970]] році, а щеплення проти гепатиту В розробили на початку [[1980-ті|1980]]-х років.
 
== Актуальність ==
]]
[[Файл:Hepatitis B incidence rate, OWID.svg|thumb|Поширення вірусу гепатиту B на 2017 рік]]
За оцінками, в 2019 році у світі з хронічним гепатитом B жило 296 &nbsp;млн осіб. Щорічно заражається до 1,5 &nbsp;млн осіб. Близько 820 тисяч людей померло в 2019 році від гепатиту B та його безпосередніх наслідків -&nbsp;— цирозу печінки та гепатокарциноми.
 
Національна та регіональна поширеність коливається від 10&nbsp;% в Азії до менш ніж 0.5&nbsp;% в США та північній Європі.<ref>{{Cite pmid|15602165}}</ref> Переважання того чи іншого шляхів передачі інфекції залежить від рівня поширеності хронічного гепатиту B у певному регіоні. У зонах із низькою поширеністю, таких як континентальні Сполучені Штати та Західна Європа, головними шляхами є незахищений секс та зловживання внутрішньовенними наркотиками.<ref>{{Cite doi|10.1086/513435}}</ref> У регіонах із середнім рівнем поширеності, до яких входить Східна Європа та Японія, де 2–7&nbsp;% населення хворіють хронічно, захворювання в основному поширюється серед дітей, хоча поширені й інші шляхи, притаманні для регіонів з низьким поширенням. У регіонах із високим рівнем поширеності, таких як Китай та [[Південно-Східна Азія]], передача під час народження найбільш ймовірна.<ref name="pmid12616449">{{Cite doi|10.1055/s-2003-37583}}</ref> Поширеність хронічної інфекції в зонах із високою ендемічністю становить щонайменше 8&nbsp;%. На 2010 рік у Китаї було 120&nbsp;млн заражених людей, за ним йшли Індія та Індонезія з 40 та 12 &nbsp;млн відповідно.
 
== Етіологія ==
 
=== Властивості вірусу ===
HBV&nbsp;— дуже стійкий вірус. Температуру -20&nbsp;°C витримує понад 10 років. При нагріванні до 100&nbsp;°C виживає протягом 5 хв, у крові при такій температурі здатний вижити і зберегти свою інфекційність. Тому для знезараження потрібно зокрема інструменти відмити від крові або застосувати вищу 100 °С температуру, яка можлива під час [[автоклавув]]ання.
 
Вірус стійкий до тривалого впливу кислого середовища (pH 2,3), до дії ультрафіолетового випромінювання, [[спирт]]ів, [[фенол]]у.<ref name="широбоков">{{книга
* Вірусні гепатити з парентеральним шляхом передачі: збудники, маркери інфекції, поширення та лабораторна діагностика: навч. посіб.&nbsp;— Суми: Сумський держ. ун-т, 2018.&nbsp;— 236 с.
* Вірусні гепатити у схемах, таблицях та малюнках. Посібник з проблеми вірусних гепатитів для лікарів-інтернів та слухачів ФПДО / Герасун Б. А., Грицко Р. Ю., Ворожбит О. Б., Герасун О. Б.&nbsp;— Львів: Ліга-Прес, 2008.&nbsp;— 102 с., ілюст.
* Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. [[Голубовська Ольга Анатоліївна|О.&nbsp;А.&nbsp;Голубовської]]).&nbsp;— Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене).&nbsp;— 2018.&nbsp;— 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О.&nbsp;А.&nbsp;Голубовська, [[Андрейчин Михайло Антонович|М.&nbsp;А.&nbsp;Андрейчин]], [[Шкурба Андрій Вікторович|А.&nbsp;В.&nbsp;Шкурба]] та ін.) ISBN 978-617-505-675-2
* Ш. Шерлок, Дж. Дули Заболевания печени и желчных путей (пер. с англ.) (под ред. З.&nbsp;Г.&nbsp;Апросиной, Н.&nbsp;А.&nbsp;Мухина).&nbsp;— 1999, М. «ГЭОТАР, Медицина».&nbsp;— 864 с. ISBN 5-88816-013-Х {{ref-ru}}
* WHO. Fact sheets. Hepatitis B. 24 June 2022. Key facts [https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/hepatitis-b] {{ref-en}}