Європейський Союз: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
енциклопедичний стиль
Немає опису редагування
Рядок 109:
}}
 
'''Європе́йський Сою́з'''<ref>Іноді також '''Європе́йська У́нія'''</ref> (скорочення: '''Євросоюз''', '''ЄС''')&nbsp;— [[Економічний і монетарний союз Європейського Союзу|економічний]] і [[Політичний устрій Європейського Союзу|політичний]] союз, що об'єднує [[Список країн Європейського Союзу|27 незалежних держав-членів]], що розташовані в [[Європа|Європі]]. Веде свій початок від утворення [[Європейська спільнота з вугілля та сталі|Європейської спільноти з вугілля й сталі]] (ЄСВС) і [[Європейська економічна спільнота|Європейської економічної спільноти]] (ЄЕС), які складались із шести країн у 1957 році. У наступні роки територія ЄС була збільшена за рахунок уключеннявключення [[Розширення Європейського Союзу|нових держав-учасниць]], одночасно збільшуючи свою сферу впливу шляхом розширення політичних повноважень. У сучасному вигляді існує на основі [[Маастрихтський договір|Маастрихтського договору]], підписаному 7 лютого 1992 року й чинному з 1 листопада 1993. Останній значний перегляд конституційних принципів ЄС був затверджений у [[Лісабонська угода|Лісабонській угоді]], яка набула чинності в 2009 році. Юридично в ЄС не виділено [[Столиця|столиці]], але [[де-факто]] таким є місто [[Брюссель]], де базується більшість інституцій Європейського союзу.
 
ЄС діє через систему незалежних наднаціональних інституцій і спільно узгоджених рішень держав-членів. Найважливішими інституціями ЄС є: [[Європейська комісія]], [[Рада Європейського Союзу]], [[Європейська рада]], [[Суд Європейського Союзу]], [[Європейський центральний банк]] і [[Європейський парламент]], який [[Вибори до Європейського парламенту|обирається]] кожні 5 років [[Громадянство Європейського Союзу|громадянами Європейського Союзу]].
Рядок 203:
|editor-last2=Molden
|editor-first2=Berthold
}}</ref> ідеали європейської єдностиєдності процвітали на всьому континенті, особливо в працях Войцеха Ястшембовського (1799—1882) або Джузеппе Мацціні (1805—1872).<ref>{{Cite book
|title=Mazzini
|last=Smith
Рядок 241:
10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проєкт Статуту Європейського політичного співтовариства (ЄПС). Проєкт Договору про європейське політичне співтовариство, підготовлений «Асамблею ad hoc», був готовий у лютому 1953&nbsp;р. і передбачав створення повноцінно інституціональної структури влади, що максимально була наближена до національної моделі і мала функціонувати відповідно до принципу поділу влади. Так, законодавчий орган влади&nbsp;— двопалатний парламент (палата народів і Сенат), нижня палата якого мала обиратися шляхом загального голосування, що здійснював законодавчу діяльність і схвалював бюджет простою більшістю голосів обох палат, а також забезпечував демократичний контроль. Європейський виконавчий комітет мав здійснювати керівництво Співтовариством і володів правом законодавчої ініціативи. Він мав стати своєрідним урядом, що за функціями нагадую сучасну Європейську Комісію. На Раду національних міністрів покладався обов'язок гармонізувати діяльність Європейського виконавчого комітету і урядів держав-членів. Суд мав виступати в ролі своєрідного Касаційного Суду, до якого могли звертатися як юридичні, так і фізичні особи. Соціально-економічна рада виконувала консультативні функції.
 
Найважливішим досягненням 50-х років стало підписання в 1957&nbsp;р. [[Римські договори|Римських договорів]] про заснування [[Європейська економічна спільнота|Європейської економічної спільноти]] (ЄЕС), для досягнення прогресу країнами-учасницями ЄСВС в економічній, соціальній та політичній співпраці. Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Спільноти (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті&nbsp;— створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Спільноти товарів, послуг, капіталу, робочої сили). Ці документи також сформували третю спільноту безстрокової тривалоститривалості&nbsp;— [[Європейська спільнота з атомної енергії]] (Євратом). Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинностичинності 1 січня 1958 року.
 
=== Союз «трьох колон» ===
Рядок 263:
 
=== Союз XXI століття, від Амстердама до Лісабона ===
2 жовтня 1997 року було підписано [[Амстердамський договір]] (набув чинностичинності 1 травня 1999 року). Цей договір визначив принципи свободи, [[Демократія|демократії]] та поваги до [[Права людини|прав людини]], включаючи принцип [[Сталий розвиток|сталого розвитку]]. Також набула чинності [[Шенгенська угода]] про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу (укладена 1985 року).
 
26 лютого 2001 року був підписаний [[Ніццький договір]], який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору набрали чинності 1 лютого 2003 року.
Рядок 941:
{{Main|Енергетична політика Європейського Союзу}}
[[Файл:20210125_Europe_Power_Sector_-_Renewables_vs_Fossil_Fuels_-_Climate_change.svg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:20210125_Europe_Power_Sector_-_Renewables_vs_Fossil_Fuels_-_Climate_change.svg|міні|У 2020 році відновлювані джерела енергії вперше випередили викопне паливо як основне джерело електроенергії в Європейському Союзі.<ref name="EmberEUpower_20210125">{{cite web|title=The European Power Sector in 2020 / Up-to-Date Analysis on the Electricity Transition|url=https://ember-climate.org/wp-content/uploads/2021/01/Report-European-Power-Sector-in-2020.pdf|website=ember-climate.org|publisher=Ember and Agora Energiewende|archive-url=https://web.archive.org/web/20210125215659/https://ember-climate.org/wp-content/uploads/2021/01/Report-European-Power-Sector-in-2020.pdf|archive-date=25 січня 2021|date=25 січня 2021|url-status=live}}</ref>]]
У 2006 році ЄС-27 споживало 1825 мільйонів тонн нафтового еквіваленту (toe).<ref name="EurostatEnergy">{{cite press release|title=Energy consumption and production: EU27 energy dependence rate at 54% in 2006: Energy consumption stable|publisher=Eurostat|date=10 липня 2008|url=http://epp.eurostat.ec.europa.eu/pls/portal/docs/PAGE/PGP_PRD_CAT_PREREL/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008_MONTH_07/8-10072008-EN-AP.PDF|access-date=12 вересня 2008|quote=<br /> In the EU27, gross inland energy consumption was 1 825&nbsp;million tonnes of oil equivalent (toe) in 2006, stable compared with 2005, while energy production decreased by 2.3% to 871 mn toe&nbsp;...<br /> Gross inland consumption is defined as primary production plus imports, recovered products and stock change, less exports and fuel supply to maritime bunkers (for seagoing ships of all flags)&nbsp;... <br /> A tonne of oil equivalent (toe) is a standardised unit defined on the basis of one tonne of oil having a net calorific value of 41.868 Gigajoules.|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20080923204027/http://epp.eurostat.ec.europa.eu/pls/portal/docs/PAGE/PGP_PRD_CAT_PREREL/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008_MONTH_07/8-10072008-EN-AP.PDF|archive-date=23 вересня 2008}}</ref> Близько 46&nbsp;% споживаної енергії було вироблено в країнах-членкиняхчленах, тоді як 54&nbsp;% було імпортовано.<ref name="EurostatEnergy" /> У цій статистиці ядерна енергія розглядається як [[первинна енергія]], вироблена в ЄС, незалежно від джерела урану, менш ніж 3 відсотки якого виробляється в ЄС.<ref name="Euratom2007">{{cite book
|title=Euratom Supply Agency – Annual Report 2007
|year=2008
Рядок 1073:
Європейський Союз давно намагається пом'якшити наслідки вільних ринків шляхом захисту прав працівників та запобігання соціальному та екологічному демпінгу. З цією метою він прийняв закони, що встановлюють мінімальні стандарти зайнятости та довкілля. Сюди входили Директива про робочий час та Директива про оцінку впливу на навколишнє середовище.
 
ЄС також прагнув координувати системи соціального забезпечення та охорони здоров'я держав-членів, щоб сприяти особам, які здійснюють права на вільне пересування, та забезпечувати їм можливість зберігати доступ до послуг соціального забезпечення та охорони здоров'я в інших державах-членкиняхчленах. Основне законодавство про соціальне забезпечення міститься в Директиві 86/378 про рівне ставлення до професійного соціального забезпечення, Директиві про рівне ставлення в соціальному забезпеченні 79/7 / ЄЕС, Регламенті соціального забезпечення 1408/71 / ЄС та 883/2004 / ЄС та Директиві 2005/36 / ЄС
 
[[Європейська соціальна хартія]]&nbsp;— головний договір, який визнає соціальні права європейських громадян.
Рядок 1132:
Європейські політики неодноразово висловлювали ідею про створення європейської армії. Мотивом називали те, що європейські країни вже довгі роки існують у мирі, і захист власних національних інтересів для багатьох держав Європи у відносинах між ними більше не має сенсу. Прихильники ідеї вказують на неефективність організації оборони на національних рівнях, що призводить до дублювання структур і функцій та відповідно високих витрат. На їх думку, співпраця всіх країн-членів ЄС у військовій сфері дозволить заощадити на розробці і придбанні сучасних систем озброєнь і перерозподілити завдання на таке улагодження військ, щоб кожна з країн мала свою військову спеціалізацію. Однак головним противником такої ідеї виступало [[Велика Британія|Сполучене Королівство]], яке погрожувала заблокувати створення єдиної армії, аргументуючи це тим, що така структура лише дублюватиме функції НАТО.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/4033151-perevaha-ssha-oslabla-chym-ozbroitsia-armiia-yes Перевага США ослабла. Чим озброїться армія ЄС] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181115222510/https://ua.korrespondent.net/world/4033151-perevaha-ssha-oslabla-chym-ozbroitsia-armiia-yes |date=15 листопада 2018 }} ''[[korrespondent.net]]'', 15.11.2018</ref>
[[Файл:EU PESCO map.svg|міні|220пкс|{{legend|#00309A|Країни-учасники PESCO}}{{legend|#819ACD|Члени ЄС, що відмовилися від участі в PESCO}}]]
Нова хвиля обговорення ідеї створення спільної армії почалася в 2017—2018 роках після [[Вихід Великої Британії з ЄС|рішення Сполученого Королівства щодо виходу з Європейського Союзу]], посилення геополітичної напружености в світі (''див. [[Друга холодна війна]]'') та погіршенням відносин між Європою та [[Сполучені Штати Америки|США]] за президенства [[Дональд Трамп|Дональда Трампа]] (зокрема через його неодноразові звинувачення на адресу європейських партнерів по НАТО щодо недостатнього внеску в спільну оборону). Одним з перших високопосадовців ЄС, які підтримали створення спільної армії, став Голова Єврокомісії [[Жан-Клод Юнкер]]. 8 березня 2015 року (на тлі [[Російська збройна агресія проти України (з 2014)|агресії Росії проти України]]) він заявив, що завдяки створенню такої армії Європа зможе переконливо реагувати на загрозу для миру як у самих країнах-членкиняхчленах, так і у сусідніх із ЄС країнах. На його думку, спільна армія «дасть [[Росія|Росії]] зрозуміти, що ми серйозно ставимось до відстоювання цінностей Європейського Союзу».<ref>[https://www.dw.com/uk/голова-єврокомісії-закликав-до-створення-спільної-європейської-армії/a-18302243 Голова Єврокомісії закликав до створення спільної європейської армії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085344/https://www.dw.com/uk/голова-єврокомісії-закликав-до-створення-спільної-європейської-армії/a-18302243 |date=16 листопада 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 08.03.2015</ref> Його підтримали, зокрема, міністр оборони ФРН [[Урсула фон дер Ляєн]] і глава німецького МЗС [[Франк-Вальтер Штайнмаєр]], а канцлер [[Ангела Меркель]] назвала ідею «проєктом майбутнього» і висловилася наразі за поглиблення військового співробітництва.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/3488627-merkel-pidtrymala-ideui-stvorennia-yevropeiskoi-armii Меркель підтримала ідею створення європейської армії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085439/https://ua.korrespondent.net/world/3488627-merkel-pidtrymala-ideui-stvorennia-yevropeiskoi-armii |date=16 листопада 2018 }} ''korrespondent.net'', 9 березня 2015</ref> Пізніше Жан-Клод Юнкер неодноразово повторював свою позицію, аргументуючи її ризиками тероризму, зокрема від організації [[Ісламська Держава]], та більшої незалежности і самостійности Європи від США.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/3591889-hlava-yevrokomisii-vystupyv-za-stvorennia-armii-yes Глава Єврокомісії виступив за створення армії ЄС] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085458/https://ua.korrespondent.net/world/3591889-hlava-yevrokomisii-vystupyv-za-stvorennia-armii-yes |date=16 листопада 2018 }} ''[[korrespondent.net]]'', 18 листопада 2015</ref><ref>[https://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/02/27/7062233/ Європейський оборонний союз: навіщо ЄС знову говорить про спільну армію] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116043402/https://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/02/27/7062233/ |date=16 листопада 2018 }} ''[[Українська правда|Європейська правда]]'', 27 лютого 2017</ref> 6 листопада 2018 року ідею створення армії ЄС підтримав президент Франції [[Емманюель Макрон]]. За його словами, власна армія необхідна ЄС, «беручи до уваги Росію, [[Китайська Народна Республіка|Китай]] і навіть США».<ref>[https://tyzhden.ua/News/222242 Макрон закликає до створення єдиної армії Євросоюзу] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085513/https://tyzhden.ua/News/222242 |date=16 листопада 2018 }} ''tyzhden.ua'', 6 листопа 2018</ref> Його тепер цілком (на відміну від Юнкера у 2015-му) підтримала канцлер ФРН Ангела Меркель, заявивши що «Спільна європейська армія покаже світу, що між європейськими країнами більше ніколи не буде війни».<ref>[https://www.dw.com/uk/анґела-меркель-закликала-створити-справжню-європейську-армію/a-46278662 Анґела Меркель закликала створити «справжню» європейську армію] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116043401/https://www.dw.com/uk/анґела-меркель-закликала-створити-справжню-європейську-армію/a-46278662 |date=16 листопада 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 13.11.2018</ref> Проти виступив прем'єр-міністр Нідерландів [[Марк Рютте]], зазначивши, що НАТО повинно залишатися наріжним каменем європейської оборонної політики.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/4033644-niderlandy-proty-stvorennia-yevropeiskoi-armii Нідерланди проти створення європейської армії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116213441/https://ua.korrespondent.net/world/4033644-niderlandy-proty-stvorennia-yevropeiskoi-armii |date=16 листопада 2018 }} ''[[korrespondent.net]]'', 16.11.2018</ref> Заява Макрона прозвучала на тлі виходу США з [[Спільний всеосяжний план дій|ядерної угоди по Ірану]] та погроз виходу з [[Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності|договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальности]] (підписаному між США та [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] в 1987, тепер дійсної зокрема щодо її правонаступниці Росії), проти чого виступали європейські лідери. На думку європейських лідерів, вихід США з даних угод посилить нестабільність на Близькому Сході, Європі та в усьому світі, від чого більше постраждає насамперед Європа, а не США, крім того, це може спровокувати нові [[перегони озброєнь]] у світі. США аргументують свій вихід недотриманням Іраном і Росією відповідно умов даних договорів.<ref>[https://www.dw.com/uk/якими-можуть-бути-наслідки-відмови-сша-від-ядерної-угоди-з-іраном/a-43700531 Якими можуть бути наслідки відмови США від ядерної угоди з Іраном] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181209212535/https://www.dw.com/uk/якими-можуть-бути-наслідки-відмови-сша-від-ядерної-угоди-з-іраном/a-43700531 |date=9 грудня 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 08.05.2018</ref><ref>[https://www.uifuture.org/publications/news/24271-rozryv/dohovoru/pro/likvidatsiyu/raket Що означає розрив Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності між США та РФ?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181209212756/https://www.uifuture.org/publications/news/24271-rozryv/dohovoru/pro/likvidatsiyu/raket |date=9 грудня 2018 }} ''[[Український інститут майбутнього]]'', 23.10.2018</ref>
 
14 грудня 2017 року 25 країн ЄС (усі країни-члени, за винятком [[Велика Британія|Сполученого Королівства]], [[Данія|Данії]] та [[Мальта|Мальти]]) запустили програму «Структурної співпраці у сфері оборони та безпеки» ({{lang-en|Permanent Structured Cooperation}}, PESCO), яка розглядається як перший крок на шляху до створення європейського оборонного союзу. Основна ідея PESCO&nbsp;— підвищити ефективність у сфері оборони. Мова йде про усунення дублювань зусиль і більш ефективне використання коштів.<ref>[https://www.dw.com/uk/погані-новини-для-ворогів-лідери-єс-у-брюсселі-запустили-оборонну-співпрацю/a-41803435 «Погані новини для ворогів»: лідери ЄС у Брюсселі запустили оборонну співпрацю] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085516/https://www.dw.com/uk/погані-новини-для-ворогів-лідери-єс-у-брюсселі-запустили-оборонну-співпрацю/a-41803435 |date=16 листопада 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 14.12.2017</ref> На 2021 рік запланований запуск Європейського оборонного фонду ({{lang-en|European Defence Fund}}), у його рамках Єврокомісія запропонувала протягом семи років виділити 13 мільярдів євро на спільні проєкти з розробки нових озброєнь і технологій.<ref>[https://www.dw.com/uk/під-погрози-трампа-чого-єс-досягнув-за-рік-оборонної-співпраці/a-48739198 Під погрози Трампа: чого ЄС досягнув за рік оборонної співпраці] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220410215034/https://www.dw.com/uk/під-погрози-трампа-чого-єс-досягнув-за-рік-оборонної-співпраці/a-48739198 |date=10 квітня 2022 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 15.05.2019</ref>
Рядок 1206:
|archive-date=9 березня 2020
|archive-url=https://web.archive.org/web/20200309061003/https://www.cambridge.org/core/books/european-union-and-border-conflicts/A266F908B4C67C91C17F511DD9BB9AF3
}}</ref> і поширюючи демократію, особливо шляхом заохочення до демократичних реформ у країнах-членкиняхчленах Східної Європи після розпаду СРСР.<ref>{{Cite journal|last1=Poast|first1=Paul|last2=Chinchilla|first2=Alexandra|date=2020|title=Good for democracy? Evidence from the 2004 NATO expansion|journal=International Politics|volume=57|issue=3|pages=471–490|doi=10.1057/s41311-020-00236-6|issn=1740-3898|s2cid=219012478}}</ref><ref name=":2">{{Cite book
|url=https://archive.org/details/promotingdemocra00mage
|title=Promoting Democracy and the Rule of Law
Рядок 1253:
{{main|Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом}}
 
Станом на 2021 рік, основним документом що регулює відносини України та ЄС є [[Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом]], яка набрала чинности 1 листопада 2014 року, юридичної сили набула з 1 вересня 2017 року.<ref name=rr>{{Cite web |url=http://espreso.tv/news/2014/09/16/rada_ratyfikuvala_asociaciyu_z_yes |title=Верховна Рада та Європарламент ратифікували Угоду про асоціацію |accessdate=12 квітня 2019 |archive-date=19 вересня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140919002309/http://espreso.tv/news/2014/09/16/rada_ratyfikuvala_asociaciyu_z_yes }}</ref><ref name="CEU">{{Cite web|url=http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2017/07/11-ukraine-association-agreement/|title=Ukraine: Council adopts EU-Ukraine association agreement - Consilium|website=www.consilium.europa.eu|language=en|accessdate=2017-07-11|archive-date=25 жовтня 2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20171025012345/http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2017/07/11-ukraine-association-agreement/}}</ref> Дана угода стала наступним етапом в зближенні України та ЄС (після [[Угода про партнерство та співробітництво|Угоди про партнерство та співробітництво]]) та дає змогу перейти від партнерства і співробітництва до політичної [[Асоціація|асоціації]] та [[Економічна інтеграція|економічної інтеграції]] двох сторін.
 
Угода про асоціацію налічує понад тисячу сторінок, а за своєю структурою складається з преамбули, семи частин, 43 додатків та 3 протоколів. У частині «Преамбула, загальні цілі та принципи» описане зокрема визнання з боку ЄС європейського вибору та європейських устремлінь України як європейської країни, що поділяє з ЄС спільну історію і спільні цінності, а також визначені цілі Угоди, серед яких&nbsp;— створення асоціації, поступове зближення між Україною та ЄС на основі спільних цінностей, поглиблення економічних та торговельних відносин, зокрема шляхом створення зони вільної торгівлі, посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи і безпеки. Закріплюються основні принципи, які лежатимуть в основі асоціації, передусім забезпечення [[Права людини|прав людини]] та [[Основні права і свободи|основоположних свобод]], повага до принципу [[Верховенство права|верховенства права]], дотримання принципів [[Державний суверенітет|суверенітету]] і [[Територіальна цілісність|територіальної цілісностицілісності]], непорушностинепорушності кордонів і [[Незалежність|незалежностинезалежності]]. Підкреслюється, що подальші відносини між Україною та ЄС базуватимуться також на принципах вільної [[Ринкова економіка|ринкової економіки]], верховенства права, ефективному урядуванні тощо.<ref name="МЗСУ">[http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/european-integration/ua-eu-association Угода про асоціацію між Україною і ЄС (анотація основних розділів Угоди)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131109182335/http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/european-integration/ua-eu-association |date=9 листопада 2013 }}. ''[[Міністерство закордонних справ України]]''</ref>
 
1 січня 2016 року набула чинностичинності [[Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС]] (ЗВТ) яка передбачає суттєву лібералізацію торгівлі (усунення тарифів чи квот) між сторонами, гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази. Створення ЗВТ між Україною та ЄС відбуватиметься поступово, протягом 10 років.<ref name="МЗСУ"/> Станом на 2019 рік, створення даної ЗВТ вже позитивно вплинуло на торгівлю України з ЄС та часткову компенсацію від втрати російського ринку. Так, за даними [[Державна служба статистики України|Держстату України]], якщо сукупний експорт українських товарів і послуг до ЄС становив 15,9&nbsp;млрд дол. США у 2015 році та 16,5&nbsp;млрд у 2016, то у 2017—2018 роках він виріс до 20,9 та 24,1&nbsp;млрд відповідно (зростання на 51&nbsp;%). В той час в країни [[СНД]] український експорт у ці роки становив 11,3, 9,7, 10,6 та 10,7&nbsp;млрд відповідно (падіння на 5&nbsp;%), в країни Азії 13,5, 12,9, 14,2 та 15,2 млрд (зростання на 12&nbsp;%) а загалом в усі країни світу 47,8, 46,2, 53,9 та 58,9 млрд (зростання на 23&nbsp;%). За ці роки частка ЄС в експорті України зросла з 33&nbsp;% до 40&nbsp;%. Частка ЄС в імпорті Україною товарів і послуг залишилася практично без змін&nbsp;— на рівні 42&nbsp;%, але в розмірах збільшилася на 46&nbsp;% (з 18&nbsp;млрд дол. США у 2015 до 26,5&nbsp;млрд у 2018).<ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gs_rik_u.html Динаміка географічної структури зовнішньої торгівлі товарами] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190604222953/http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gs_rik_u.html |date=4 червня 2019 }} ''[[Державна служба статистики України]]'', процитовано: 12.06.2019</ref><ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gsp_u.html Динаміка географічної структури зовнішньої торгівлі послугами] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170702135057/http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gsp_u.html |date=2 липня 2017 }} ''[[Державна служба статистики України]]'', процитовано: 12.06.2019</ref>
 
11 червня 2017 року почав діяти [[Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом]]. Він дозволяє громадянам України, які мають [[Біометричний паспорт|біометричні]] [[Паспорт громадянина України для виїзду за кордон|паспорти]], без попереднього оформлення [[Віза|віз]] приїжджати з діловою чи туристичною метою або в сімейних справах на термін до 90 днів протягом 180-денного періоду до 26 з 28 країн ЄС (усі, за винятком [[Велика Британія|Сполученого Королівства]] й [[Ірландія|Ірландії]]) та 4 інших членів [[Шенгенська зона|Шенгенської зони]] ([[Ісландія]], [[Норвегія]], [[Швейцарія]] і [[Ліхтенштейн]]). За даними [[Державна міграційна служба України|Державної міграційної служби України]], за два роки існування, безвізом з країнами ЄС скористалися майже 3 мільйони українців.<ref>[https://24tv.ua/dva_roki_bezvizu_skilki_ukrayintsiv_otrimali_biometrichni_pasporti_a_skilki__skoristalisya_nimi_n1165245 Два роки безвізу: скільки українців отримали біометричні паспорти, а скільки&nbsp;— скористалися ними] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191220075608/https://24tv.ua/dva_roki_bezvizu_skilki_ukrayintsiv_otrimali_biometrichni_pasporti_a_skilki__skoristalisya_nimi_n1165245 |date=20 грудня 2019 }} ''[[24 (телеканал)]]'', 11 червня 2019</ref> Після запровадження безвізу з ЄС, Україна також підписала аналогічні угоди з багатьма іншими країнами, так якщо у 2016 році громадяни України могли вільно їздити у 81 країну світу, то, станом на червень 2019, їх кількість зросла до 128.<ref>[https://www.henleypassportindex.com/global-ranking Henley Passport Index] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200312171315/https://www.henleypassportindex.com/global-ranking |date=12 березня 2020 }} ''henleypassportindex.com'', процитовано: 12.06.2019</ref>