Європейський Союз: відмінності між версіями

|leader_name4 = {{FRACZE}}

З кінця [[Друга світова війна|Другої світової війни]] суверенні європейські країни укладали договори й тим самим співпрацювали й узгоджували політику (або об'єднували суверенітет) у дедалі більшій кількості сфер, у так званому [[Європейська інтеграція|європейському інтеграційному проєкті]] чи будівництві Європи ({{lang-fr|la construction européenne}}). Наступна хронологія окреслює правову основу Європейського Союзу (ЄС)  — основної основи цього об'єднання. ЄС успадкував багато своїх нинішніх обов'язків від [[Європейські спільноти|Європейських Співтовариств]], які були засновані в 1950-х роках у дусі [[Декларація Шумана|Декларації Шумана]].

[[FileФайл:Habsburg_dominions_1700.png|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Habsburg_dominions_1700.png|міні|Іспанські та австрійські європейські землі [[Габсбурги|Габсбургів]], [[1700]]]]

Протягом століть, що послідували за падінням Риму в 476 році, кілька європейських держав розглядали себе як [[translatio imperii]] («передача правління») неіснуючої тоді вже Римської імперії: [[Каролінгська імперія|Імперія Франків]] (481–843481—843) і [[Священна Римська імперія]] (962–1806 962—1806) намагалися тим самим відродити Рим на Заході.{{efn|The Frankish Empire has had a symbolic relevance for the building of Europe since the 20th century: [[Charlemagne]] is often regarded as the "Father of Europe" and a similarity between the borders of Charlemagne's Empire and that of the [[European Economic Community]] was made explicit during the 1965 Aachen exhibition sponsored by the Council of Europe.<ref>{{Cite book|last=Story|first=Joanna|title=Charlemagne: Empire and Society|date=2005|publisher=Manchester University Press|isbn=978-0-7190-7089-1|pages=2–3}}</ref> Kikuchi Yoshio (菊池良生) of&nbsp;[[Meiji University]]&nbsp;suggested that the notion of&nbsp;[[Holy Roman Empire]]&nbsp;as a federal political entity influenced the later structural ideas of the European Union.<ref>{{cite book|title=神聖ローマ帝国|last1=Kikuchi (菊池)|first1=Yoshio (良生)|year=2003|isbn=978-4-06-149673-6|page=264}}</ref>|name=|group=}} Ця політична філософія наднаціонального панування над континентом, аналогічна прикладу древньої Римської імперії, привела до раннього середньовіччя в концепції відродження імперії («відновлення імперії»), або в формах Reichsidee («імперська ідея») або релігійно натхненний Imperium Christianum («християнська імперія»).<ref>{{Cite book

У східних частинах континенту [[Московське царство|Московське Царство]] і, врешті-решт, [[Російська імперія|Російська Імперія]] (1547–19171547—1917) оголосили [[Москва — Третій Рим|Москву Третім Римом]] і спадкоємцем східних традицій після падіння Константинополя в 1453 році.<ref>{{Cite book

}}</ref><ref>{{Cite journal|last=Semenenko|first=Irina|date=2013|title=The Quest for Identity. Russian Public Opinion on Europe and the European Union and the National Identity Agenda|journal=Perspectives on European Politics and Society|volume=14|issue=1|pages=102–122|doi=10.1080/15705854.2012.732396|issn=1570-5854|s2cid=143894553}}</ref> і врешті-решт його знову розширять [[Залізна завіса|залізною завісою]] (1945–19911945—1991) до розширення Європейського Союзу в напрямку Центрально-східної Європи з 2004 року.{{sfn|O'Brennan|2006|pp=1–2}}

Загальноєвропейська політична думка справді виникла в XIX столітті, натхненна ліберальними ідеями Французької та Американської революцій після загибелі імперії Наполеона (1804–18151804—1815). У десятиліття після підсумків Віденського конгресу,<ref>{{Cite book

}}</ref> ідеали європейської єдности процвітали на всьому континенті, особливо в працях Войцеха Ястшембовського (1799–18821799—1882) або Джузеппе Мацціні (1805–18721805—1872).<ref>{{Cite book

}}</ref> Термін [[Сполучені Штати Європи]] ({{lang-fr|États-Unis d'Europe}}) був використаний [[Віктор Гюго|Віктором Гюго]] (1802–18851802—1885) під час виступу на Міжнародному конгресі миру, що відбувся в Парижі в 1849 році:

[[FileФайл:Europe_1812_map_en.png|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Europe_1812_map_en.png|міні|[[Перша Французька імперія|Європа, де панує Франція]] в [[1812]]]]

Протягом міжвоєнного періоду свідомість того, що національні ринки Європи взаємозалежні, хоча й конфронтаційні, поряд із спостереженням за більшим і зростаючим ринком США з іншого боку океану, живило потяг до економічної інтеграції континенту. У 1920 &nbsp;р., Виступаючи за створення Європейського економічного союзу, британський економіст Джон Мейнард Кейнс писав, що "«слід створити Вільну профспілку...профспілку…, яка б не вводила жодних протекціоністських мит проти продуктів інших членкинь Союзу"».<ref>John Maynard Keynes, ''Economic Consequences of the Peace'', New York: Harcourt, Brace & Howe, 1920, pp. 265–66.</ref> Протягом того ж десятиліття Річард фон Куденгове-Калергі, один із перших, хто уявив собі сучасний політичний союз Європи, заснував рух "«Пан-Європа"». Його ідеї вплинули на його сучасників, серед яких тодішній прем'єр-міністр Франції Арістід Бріан. У 1929 &nbsp;р. останній виступив з промовою за Європейський Союз перед асамблеєю Ліги Націй, попередниці ООН. У своєму радіозверненні в березні 1943 року, коли все ще вирувала війна, лідер Сполученого Королівства сер [[Вінстон Черчилль]] тепло сказав про "«відновлення справжньої величі Європи"» після досягнення перемоги і розмірковував про повоєнне створення "«Ради Європи"» що об’єдналооб'єднало б європейські держави для побудови миру.<ref>{{Cite book

=== Попередньо (1945–19511945—1951) ===

Після закінчення [[Друга світова війна|Другої світової війни]] (1939-1945 1939—1945&nbsp;рр.) [[Європа]] була зруйнована. Німеччина була знищена, як і з погляду людського життя, так і матеріально. [[Франція]] та [[Велика Британія|Сполучене Королівство]], які [[Причини Другої світової війни|оголосили війну]] [[Третій Рейх|нацистській Німеччині]] у вересні 1939 року, хоч і [[Завершення Другої світової війни у Європі|перемогли]] у цій війні, але також зазнали великих збитків, що сильно вплинуло на їх економіку та світовий авторитет. Щойно закінчився конфлікт у Європі, 8 травня 1945 року, [[Націонал-соціалізм|німецький режим]] був звинувачений у війні, оскільки її експансіоністська політика призвела до того, що країна захопила, а в деяких випадках і анексувала, території інших європейських країн. Німеччина була окупована союзниками, які розділили країну на [[Окупація союзниками Німеччини|чотири частини]].

[[День Європи|9 травня 1950 року]], через п'ять років після [[День Перемоги в Європі|капітуляції нацистського режиму]], Шуман звернувся до Західної Німеччини та інших європейських країн з ідеєю створити єдиний загальний транснаціональний орган для управління своїми підприємствами з виробництва, стратегічно важливими для військових потреб, [[Сталь|сталі]] та [[вугілля]]. Цю промову, відому як «[[Декларація Шумана]]», вітали європейські уряди та ознаменували початок мирної європейської інтеграції, на відміну від націоналістичного напрямку та напруженого довоєнного суперництва. Це була перша конкретна офіційна пропозиція щодо європейського об'єднання. Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини і недопущення між ними війни у майбутньому, а також слабкість європейців на фоні появи двох наддержав &nbsp;— [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатів]] та Радянського Союзу. Більш того, наслідки конфлікту спонукали європейських громадян до прагнення створити більш вільний і чесний континент, оскільки відносини між країнами мали розвиватись виключно мирним шляхом, щоб уникнути нового конфлікту між європейськими країнами.

27 травня 1952 року, у розпал [[Холодна війна|Холодної війни]], країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейської оборонної спільноти (ЄОС). П'ять членкинь ЄСВС ратифікували цей договір, окрім Франції, де у серпні 1954 &nbsp;р. парламент після довгих дискусій вирішив відкласти ратифікацію. Враховуючи цю ситуацію, старий [[Брюссельський договір]] 1948 &nbsp;р. став основою для створення [[Західноєвропейський союз|Західноєвропейського союзу]] (ЗЄС), який протягом десятиліть буде єдиною європейською організацією, що відповідає за оборону та безпеку, до набрання чинності [[Амстердамський договір|Амстердамського договору]] 1999 року. Хоча це посилило старий договір, але ЗЄС був лише тіньовою організацією [[НАТО]], якій було доручено забезпечити захист європейських країн від гіпотетичної ядерної атаки.

10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членкинь ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проєкт Статуту Європейського політичного співтовариства (ЄПС). Проєкт Договору про європейське політичне співтовариство, підготовлений «Асамблею ad hoc», був готовий у лютому 1953 &nbsp;р. і передбачав створення повноцінно інституціональної структури влади, що максимально була наближена до національної моделі і мала функціонувати відповідно до принципу поділу влади. Так, законодавчий орган влади –&nbsp;— двопалатний парламент (палата народів і Сенат), нижня палата якого мала обиратися шляхом загального голосування, що здійснював законодавчу діяльність і схвалював бюджет простою більшістю голосів обох палат, а також забезпечував демократичний контроль. Європейський виконавчий комітет мав здійснювати керівництво Співтовариством і володів правом законодавчої ініціативи. Він мав стати своєрідним урядом, що за функціями нагадую сучасну Європейську Комісію. На Раду національних міністрів покладався обов'язок гармонізувати діяльність Європейського виконавчого комітету і урядів держав-членів. Суд мав виступати в ролі своєрідного Касаційного Суду, до якого могли звертатися як юридичні, так і фізичні особи. Соціально-економічна рада виконувала консультативні функції.

Найважливішим досягненням 50-х років стало підписання в 1957 &nbsp;р. [[Римські договори|Римських договорів]] про заснування [[Європейська економічна спільнота|Європейської економічної спільноти]] (ЄЕС), для досягнення прогресу країнами-учасницями ЄСВС в економічній, соціальній та політичній співпраці. Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Спільноти (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті &nbsp;— створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Спільноти товарів, послуг, капіталу, робочої сили). Ці документи також сформували третю спільноту безстрокової тривалости &nbsp;— [[Європейська спільнота з атомної енергії]] (Євратом). Метою Євратому визначалась співпраця країн-членкинь у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинности 1 січня 1958 року.

7 лютого 1992 року у [[Маастрихт]]і було підписано [[Маастрихтський договір]] (інша назва &nbsp;— Договір про Європейський Союз; саме поняття «Європейський Союз» з'явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так звані «три колони» Європейського Союзу:

26 лютого 2001 року був підписаний [[Ніццький договір]], який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членкинь. Положення цього договору набрали чинності 1 лютого 2003 року.

У грудні 2007 року глави держав і урядів ЄС підписали [[Лісабонська угода|Лісабонський договір]] про реформу Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009). Він поставив ЄС на нову договірну основу і зробив його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим. Прийняття рішень ЄС було полегшено за рахунок того, що в багатьох випадках відпала потреба в одностайному голосуванні. Рішення, що приймаються кваліфікованою більшістю, поширюються тепер на багато інших сфер. Починаючи з 2014 року, для прийняття рішень Ради ЄС принципово необхідна «подвійна більшість». Відповідно до цього, для прийняття рішення Європейського Союзу у Раді міністрів потрібна більшість у 55&nbsp;% країн-членкинь, що налічують 65&nbsp;% населення (перехідне положення до 2017 року). Крім того, з'явилася посада «[[Голова Європейської Ради|Голови Європейської Ради]]» та «[[Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки|Високого представника Євросоюзу з питань політики безпеки й зовнішньої політики]]», який відповідає за зовнішні відносини євроспільноти. Також Лісабонський договір зробив [[Хартія основних прав Європейського Союзу|Хартію основних прав Європейського Союзу]] юридично обов'язковими для держав-членкинь.

З початку 2010-х років, Європейський Союз переживає ряд випробувальних факторів, серед яких [[Європейська боргова криза|боргова криза в деяких країнах Єврозони]], [[Європейська міграційна криза|зростаюча міграція з близькосхідних країн]] та [[Вихід Великої Британії з ЄС|вихід Сполученого Королівства з ЄС]]. У 2018 році було оголошено про завершення боргової кризи в Єврозоні та зменшення обсягів нелегальної міграції у більш ніж два рази (відносно піку в 2015).<ref>[https://economics.unian.ua/finance/10161863-u-yevrosoyuzi-zayavili-pro-zavershennya-vosmirichnoji-borgovoji-krizi-greciji.html У Євросоюзі заявили про завершення восьмирічної боргової кризи Греції] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085339/https://economics.unian.ua/finance/10161863-u-yevrosoyuzi-zayavili-pro-zavershennya-vosmirichnoji-borgovoji-krizi-greciji.html |date=16 листопада 2018 }} ''[[УНІАН]]'', 22 червня 2018</ref><ref>[https://ua.korrespondent.net/world/3915575-yes-zminuiie-mihratsiinu-polityku ЄС змінює міграційну політику] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085447/https://ua.korrespondent.net/world/3915575-yes-zminuiie-mihratsiinu-polityku |date=16 листопада 2018 }} ''korrespondent.net'', 8 грудня 2017</ref> Вихід Сполученого Королівства з ЄС був запланований на 29 березня 2019 року<ref>[https://www.bbc.com/ukrainian/news-46202960 ЄС та Велика Британія погодили попередній текст угоди про Brexit] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181114043032/https://www.bbc.com/ukrainian/news-46202960 |date=14 листопада 2018 }} ''[[BBC]]'', 13 листопада 2018</ref>, пізніше відкладений на 31 жовтня 2019, потім на 31 січня 2020.<ref>[https://www.dw.com/uk/brexit-знову-відстрочили-до-31-жовтня/a-48281907 Brexit знову відстрочили -&nbsp;— до 31 жовтня] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220410213603/https://www.dw.com/uk/brexit-знову-відстрочили-до-31-жовтня/a-48281907 |date=10 квітня 2022 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 11.04.2019</ref><ref>[https://www.dw.com/uk/brexit-знову-відкладається-що-треба-знати-про-компроміс-брюсселя-і-лондона/a-48284109 Brexit знову відкладається: що треба знати про компроміс Брюсселя і Лондона] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220410213545/https://www.dw.com/uk/brexit-знову-відкладається-що-треба-знати-про-компроміс-брюсселя-і-лондона/a-48284109 |date=10 квітня 2022 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 11.04.2019</ref>

{{as of|2020|February|1}}, населення Європейського Союзу становило близько 447 &nbsp;млн. чоловік (5,8&nbsp;% населення світу).<ref name="population2">{{cite web|url=https://appsso.eurostat.ec.europa.eu/nui/show.do?dataset=proj_18np&lang=en|title=Population on 1st January by age, sex and type of projection|publisher=[[Eurostat]]|access-date=1 лютого 2020|archive-date=17 липня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190717190038/http://appsso.eurostat.ec.europa.eu/nui/show.do?dataset=proj_18np&lang=en}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/File:Share_of_world_population,_1960,_2015_and_2060_(%25)_2.png|title=Share of world population, 1960, 2015 and 2060 (%)|website=ec.europa.eu|access-date=28 червня 2017|archive-date=3 вересня 2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20170903115636/http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/File:Share_of_world_population,_1960,_2015_and_2060_(%25)_2.png}}</ref> У 2015 році в ЄС-28 народилося 5,1 мільйона дітей, що відповідає 10 народжуваности на 1000, що на 8 народжень нижче середнього світового показника.<ref>{{Cite web|url=https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2054.html|title=The World Factbook – Central Intelligence Agency|website=www.cia.gov|access-date=28 червня 2017|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20071211213638/https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/2054.html|archive-date=11 грудня 2007}}</ref> Для порівняння: коефіцієнт народжуваности в ЄС-28 становив 10,6 у 2000 році, 12,8 у 1985 році та 16,3 у 1970 році.<ref>{{Cite web|url=http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Fertility_statistics|title=Fertility statistics|website=ec.europa.eu|access-date=28 червня 2017|archive-date=23 червня 2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20170623210446/http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Fertility_statistics}}</ref> Темп приросту її населення був позитивним і становив 0,23&nbsp;% у 2016 році.<ref>{{Cite web|url=https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/rankorder/2002rank.html|title=The World Factbook – Central Intelligence Agency|website=www.cia.gov|access-date=23 листопада 2017|archive-date=27 травня 2016|archive-url=https://web.archive.org/web/20160527070418/https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook//rankorder/2002rank.html}}</ref>

У 2010 році 47,3 мільйона людей, які проживали в ЄС, народилися за межами країни проживання. Це відповідає 9,4&nbsp;% від загальної кількости населення ЄС. З них 31,4 млн (6,3&nbsp;%) народилися за межами ЄС, а 16,0 млн (3,2&nbsp;%) &nbsp;— в іншій країні-члені ЄС. Найбільша абсолютна кількість людей, народжених за межами ЄС, була в Німеччині (6,4 &nbsp;млн.), Франції (5,1 &nbsp;млн.), Сполученому Королівстві (4,7 &nbsp;млн.), Іспанії (4,1 &nbsp;млн.), Італії (3,2 &nbsp;млн.) Та Нідерландах (1,4 &nbsp;млн.) ).<ref>[http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-SF-11-034/EN/KS-SF-11-034-EN.PDF "«6.5&nbsp;% of the EU population are foreigners and 9.4&nbsp;% are born abroad"»] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110812185554/http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-SF-11-034/EN/KS-SF-11-034-EN.PDF|date=12 серпня 2011}}, Eurostat, Katya VASILEVA, 34/2011.</ref> У 2017 році приблизно 825 000 людей набули громадянства держави-членкині Європейського Союзу. Найбільшими групами були громадяни Марокко, Албанії, Індії, Туреччини та Пакистану.<ref>{{cite web|title=Acquisition of citizenship statistics|url=https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Acquisition_of_citizenship_statistics|website=www.ec.europa.eu|publisher=Eurostat|access-date=4 травня 2019|date=March 2019|archive-date=28 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190428164703/https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Acquisition_of_citizenship_statistics}}</ref> 2,4 &nbsp;млн іммігрантів з країн, що не входять до ЄС, увійшли до ЄС у 2017 році.<ref>{{cite news|title=Migration and migrant population statistics|url=https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Migration_and_migrant_population_statistics|publisher=Eurostat|date=March 2019|accessdate=23 березня 2021|archive-date=7 грудня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201207075447/https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Migration_and_migrant_population_statistics}}</ref><ref>{{cite news|title=Migration and migrant population statistics|url=https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/pdfscache/1275.pdf|publisher=Eurostat|date=March 2019|accessdate=23 березня 2021|archive-date=2 травня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210502112020/https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/pdfscache/1275.pdf}}</ref>

! scope="col" style="width: 60&nbsp;%;" |Мова

! scope="col" style="width: 20&nbsp;%;" |Рідні носії{{Efn|Native language}}<ref name="nativeLanguages">{{cite web|url=http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_386_anx_en.pdf|title=Europeans and their Languages|year=2012|publisher=europa.eu|pages=54–59|work=Special [[Eurobarometer]] 386|author=European Commission|access-date=16 грудня 2012|archive-date=29 квітня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130429224902/http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_386_anx_en.pdf}}</ref>

! scope="col" style="width: 20&nbsp;%;" |Разом{{Efn|EU citizens able to hold a conversation in this language}}<ref name="totalLanguages">{{cite web|url=http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_386_anx_en.pdf|title=Europeans and their Languages|year=2012|publisher=europa.eu|pages=78–83|work=Special [[Eurobarometer]] 386|author=European Commission|access-date=16 грудня 2012|archive-date=29 квітня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130429224902/http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_386_anx_en.pdf}}</ref>

|18&nbsp;%

|32&nbsp;%

|13&nbsp;%

|26&nbsp;%

|12&nbsp;%

|16&nbsp;%

|8&nbsp;%

|15&nbsp;%

|8&nbsp;%

|9&nbsp;%

|5&nbsp;%

|5&nbsp;%

|4&nbsp;%

|5&nbsp;%

|3&nbsp;%

|4&nbsp;%

|3&nbsp;%

|3&nbsp;%

|2&nbsp;%

|3&nbsp;%

|2&nbsp;%

|3&nbsp;%

|2&nbsp;%

|3&nbsp;%

|2&nbsp;%

|2&nbsp;%

|1&nbsp;%

|51&nbsp;%

|1&nbsp;%

|2&nbsp;%

|1&nbsp;%

|1&nbsp;%

|1&nbsp;%

|1&nbsp;%

|1&nbsp;%

|1&nbsp;%

|1&nbsp;%

|1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

|<1&nbsp;%

Незважаючи на те, що мовна політика відповідає державам-членкиням, інституції ЄС сприяють розвитку багатомовності серед своїх громадян.<ref group="lower-alpha">See Articles 165 and 166 (ex Articles 149 and 150) of the [[Treaty on the Functioning of the European Union]], on [http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2010:083:0047:0200:EN:PDF eur-lex.europa.eu] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191025183651/http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2010:083:0047:0200:EN:PDF |date=25 жовтня 2019 }}</ref><ref>{{cite web|title=European Parliament Fact Sheets: 4.16.3. Language policy|publisher=Europa web portal|author=European Parliament|year=2004|url=http://www.europarl.europa.eu/facts/4_16_3_en.htm|access-date=3 лютого 2007|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20070219033654/http://www.europarl.europa.eu/facts/4_16_3_en.htm|archive-date=19 лютого 2007}}</ref> У 2012 році англійська мова була найпоширенішою мовою в ЄС, і її розуміли 51&nbsp;% населення ЄС, враховуючи як носіїв мови, так і іноземних. Однак після виходу Сполученого Королівства з блоку на початку 2020 року відсоток населення ЄС, яке розмовляло англійською мовою як рідною, впало з 13&nbsp;% до 1&nbsp;%.<ref>{{Cite web|last=Keating|first=Dave|date=6 лютого 2020|title=Despite Brexit, English Remains The EU's Most Spoken Language By Far|url=https://www.forbes.com/sites/davekeating/2020/02/06/despite-brexit-english-remains-the-eus-most-spoken-language-by-far/|url-status=live|access-date=2021-02-19|website=Forbes|language=en|archive-date=6 березня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210306112316/https://www.forbes.com/sites/davekeating/2020/02/06/despite-brexit-english-remains-the-eus-most-spoken-language-by-far/}}</ref> Німецька мова є найпоширенішою рідною мовою (18&nbsp;% населення ЄС), а другою за розумінням іноземною мовою є французька (13&nbsp;% населення ЄС). Крім того, обидві є офіційними мовами кількох держав-членкинь ЄС. Більше половини (56&nbsp;%) громадян ЄС можуть брати участь у розмові не на рідній мові.<ref name="Eurobarometer Languages_P3">{{cite web|title=Special Eurobarometer 243: Europeans and their Languages (Executive Summary)|publisher=Europa web portal|author=European Commission|year=2006|url=http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_243_sum_en.pdf|access-date=11 березня 2011|page=3|quote=56% of citizens in the EU Member States are able to hold a conversation in one language apart from their mother tongue.|archive-date=30 квітня 2011|archive-url=https://web.archive.org/web/20110430202903/http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_243_sum_en.pdf}}</ref>

ЄС не має офіційного зв'язку з жодною релігією. Стаття 17 Договору про функціонування Європейського Союзу<ref>{{Cite web|url=https://en.wikisource.org/wiki/Consolidated_version_of_the_Treaty_on_the_Functioning_of_the_European_Union/Part_One:_Principles#Article_17|title=Consolidated version of the Treaty on the Functioning of the European Union|via=Wikisource|accessdate=23 березня 2021|archive-date=22 березня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210322120638/https://en.wikisource.org/wiki/Consolidated_version_of_the_Treaty_on_the_Functioning_of_the_European_Union/Part_One:_Principles#Article_17}}</ref> визнає "«статус національного законодавства церков та релігійних об'єднань"», а також статус "«філософських та неконфесійних організацій"».<ref name="Consolidated Treaties2">[http://eur-lex.europa.eu/JOHtml.do?uri=OJ:C:2010:083:SOM:EN:HTML "«Consolidated version of the Treaty on European Union"»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111017012635/http://eur-lex.europa.eu/JOHtml.do?uri=OJ:C:2010:083:SOM:EN:HTML |date=17 жовтня 2011 }}.</ref>

У преамбулі Договору про Європейський Союз згадується про "«культурну, релігійну та гуманістичну спадщину Європи"».<ref name="Consolidated Treaties" /> Дискусія щодо проєктів текстів Європейської конституції, а згодом і Лісабонського договору включала пропозиції згадати християнство чи бога, або обох, у преамбулі тексту, але ця ідея зіткнулася із запереченням і була відмовлена.<ref name="EUO Merkel God">{{cite news|url=https://www.independent.co.uk/news/europe/eu-celebrates-its-50th-birthday--with-a-row-about-religion-440976.html|title=EU celebrates 50th birthday-with a row about religion|work=The Independent|location=London|first=Stephen|last=Castle|date=21 березня 2007|access-date=4 березня 2008|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20080405065450/http://www.independent.co.uk/news/europe/eu-celebrates-its-50th-birthday--with-a-row-about-religion-440976.html|archive-date=5 квітня 2008}}</ref>

Згідно з новими опитуваннями про релігійність в Європейському Союзі в 2015 році, проведеними Євробарометром, християнство є найбільшою релігією в Європейському Союзі, на нього припадає 71,6&nbsp;% населення ЄС. Католики є найбільшою християнською групою, на них припадає 45,3&nbsp;% населення ЄС, тоді як протестанти складають 11,1&nbsp;%, східні православні &nbsp;— 9,6&nbsp;%, а інші християни &nbsp;— 5,6&nbsp;%.

Опитування громадської думки Євростату Євробарометра показали у 2005 &nbsp;р., Що 52&nbsp;% громадян ЄС вірили в бога, 27&nbsp;% у "«якийсь дух або життєву силу"», а 18&nbsp;% не мали жодної форми віри. За останні роки багато країн зазнали падіння відвідуваности церкви та членства. Країнами, де найменше людей повідомили про релігійну віру, були Естонія (16&nbsp;%) та Чехія (19&nbsp;%). Найрелігійнішими країнами були Мальта (95&nbsp;%, переважно католицька), а також Кіпр і Румунія (обидві переважно православні), кожна з яких приблизно 90&nbsp;% громадян сповідувала віру у свого відповідного бога. В усіх країнах ЄС віра була вищою серед жінок, людей похилого віку, тих, хто має релігійне виховання, тих, хто залишив школу в 15 чи 16 років, і тих, хто "«позиціонує себе праворуч від політичної шкали"».<ref name="Eurostat Religion">{{Cite journal|author=Eurostat|author-link=Eurostat|year=2005|title=Social values, Science and Technology|url=http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_225_report_en.pdf|journal=Special Eurobarometer 225|publisher=Europa, web portal|page=9|archive-url=https://web.archive.org/web/20060524004644/http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_225_report_en.pdf|archive-date=24 травня 2006|access-date=11 червня 2009|url-status=dead}}</ref>

Найвищою вершиною Європейського Союзу є гора [[Монблан]] в [[Альпи|Альпах]] (4810 м), найнижчою&nbsp;— [[польдер]]и Zuidplaspolder в [[Нідерланди|Нідерландах]] та Lammefjorden в [[Данія|Данії]] (обидва на 7 метрів нижче рівня моря). Найдовша річка&nbsp;— [[Дунай]] (2 860 км). [[Берегова лінія]] є сильно помережана морями, затоками, півостровами і островами та за довжиною (65 993 км) є другою у світі (після [[Канада|Канади]]). Об'єднані держави-членкині поділяють сухопутні кордони з [[Країни, які межують з Європейським Союзом|дев'ятнадцятьма країнами-нечленкинями]], загальною довжиною 12 441 &nbsp;км, що є п'ятим кордоном у світі.

Населення ЄС є високо урбанізованим, де близько 75&nbsp;% населення (в 2020 році воно зросте до 90&nbsp;% у семи державах) проживає у містах. Міста широко розкидані по всьому об'єднанні, а навколо [[Бенілюкс]]у є найбільші скупчення. Зростаючий відсоток цього, пов'язаний з розширенням низької щільности міст. У деяких випадках зростання міст було пов'язано з притоком коштів ЄС до регіону.

Одним із пріоритетів екологічної політики ЄС є боротьба зі [[Зміна клімату|зміною клімату]]. 2007 року держави-членкині погодились, що ЄС має використовувати 20&nbsp;% [[Відновлювана енергетика|відновлюваних джерел енергії]] у майбутньому та зменшити викиди [[Діоксид вуглецю|діоксиду вуглецю]] до 2020 року не менше ніж на 20&nbsp;% у порівнянні з 1990 роком. Це передбачає заходи, згідно з якими до 2020 року 10&nbsp;% від загального обсягу палива, що використовується автомобілями на території союзу, повинно надходити з відновлюваних джерел, таких як [[біопаливо]]. Це вважається одним із найамбітніших рухів у важливому індустріальному регіоні світу для боротьби зі зміною клімату.<gallery mode="packed">

[[FileФайл:Organs_of_the_European_Union.svg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Organs_of_the_European_Union.svg|міні|Органограма політичної системи з сімома установами Союзу синім кольором, національні/міждержавні елементи помаранчевим]]

Європейський Союз діє через гібридну систему наднаціонального та міжурядового прийняття рішень,<ref name="Britannica">{{cite encyclopedia|title=European Union|encyclopedia=Encyclopædia Britannica|url=http://www.britannica.com/EBchecked/topic/196399/European-Union|access-date=3 липня 2013|quote=international organisation comprising 28 European countries and governing common economic, social, and security policies&nbsp;...|archivedate=22 грудня 2010|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101222024355/http://www.britannica.com/EBchecked/topic/196399/European-Union}}</ref><ref name="CIA">{{cite web|title=European Union|publisher=Central Intelligence Agency|work=The World Factbook|url=https://www.cia.gov/the-world-factbook/countries/european-union/|access-date=12 лютого 2016|archive-date=22 січня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210122190105/https://www.cia.gov/the-world-factbook/countries/european-union/}}</ref> і відповідно до принципів передачі (який говорить, що він повинен діяти лише в межах компетенції, наданої йому договорами) та субсидіарності (що говорить що вона повинна діяти лише там, де цілі не можуть бути достатньо досягнуті державами-членкинями, діючими самостійно). [[Право Європейського Союзу|Закони, ухвалені інституціями ЄС]], приймаються в різних формах.<ref>According to P.C. Schmitter, Comparative Politics: Its Past, Present and Future (2016), 1 Chinese Political Science Review, 397, at 410, "«European Union is the most complex polity in the world"».</ref> Взагалі їх можна поділити на дві групи: ті, які набувають чинності без необхідності національних заходів імплементації (регуляторів), і ті, які спеціально вимагають національних заходів імплементації (директиви).<ref>These legislative instruments are dealt with in more detail [[European Union#Acts|below]].</ref>

Конституційно ЄС має певну схожість як з [[Конфедерація|конфедерацією]], так і з [[Федеративна держава|федерацією]],<ref>Kiljunen, Kimmo (2004). The European Constitution in the Making. Centre for European Policy Studies. pp. 21–26. {{ISBN|978-92-9079-493-6}}.</ref><ref>Burgess, Michael (2000). Federalism and European union: The building of Europe, 1950–20001950—2000. Routledge. p. 49. {{ISBN|0-415-22647-3}}. "«Our theoretical analysis suggests that the EC/EU is neither a federation nor a confederation in the classical sense. But it does claim that the European political and economic elites have shaped and moulded the EC/EU into a new form of international organization, namely, a species of "new"„new“ confederation."»</ref> але формально не визначив себе ні тим, ні іншим. (Він не має формальної конституції: його статус визначено [[Договір про Європейський Союз|Договором про Європейський Союз]] та [[Договір про функціонування Європейського Союзу|Договором про функціонування Європейського Союзу]]). Вона є більш інтегрованою, ніж традиційна конфедерація держав, оскільки загальний рівень уряду широко використовує [[Голосування в Раді ЄС|голосування кваліфікованою більшістю]] при прийнятті деяких рішень серед держав-членкинь, а не покладаючись виключно на одностайність.<ref>{{cite web|url=https://www.consilium.europa.eu/en/council-eu/voting-system/qualified-majority/|title=Qualified majority – Consilium|website=www.consilium.europa.eu|access-date=10 квітня 2019|archive-date=19 березня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220319073922/https://www.consilium.europa.eu/en/council-eu/voting-system/qualified-majority/}}</ref><ref>{{cite web|url=https://signon.thomsonreuters.com/?comp=pluk&productid=PLCUK&viewproductid=UKPL&lr=0&culture=en-US&returnto=https%3a%2f%2fuk.practicallaw.thomsonreuters.com%2fCosi%2fSignOn%3fcomp%3dpluk%26redirectTo%3d%252f9-503-0498%253ftransitionType%253dDefault%2526contextData%253d(sc.Default)%2526firstPage%253dtrue%2526comp%253dpluk%2526bhcp%253d1&tracetoken=0410191706400iocfH6ix9aDAXboKMKljGSEQbVenO3hRbkBiVwSpjK1nPrIZleK0m_ZYArfREaHTp00rbJNn9JJiUMtpuREV-tBpbDUn6jga8Zl9POgeorx-_ajnZ8E3JYaIx_LR8_3ZDgttQ2Na2blkP5wVQ4ab8NCop3kx46Kc2OAzz_TmEl3CC7PuHaHnrnMSp6Iff0Ha6hnq7X8w-OJXGJwNOPAhExqg5qLTz6c5ZWem1fKcj3l-9-h9cvMeVpfodmsngI5XZ8ruL99SM4ZCzGSNyROceid4Z3KboCsVabuZY0E-uiLtwSweJKfAwbVwR05UE0UIdD0SkAXveKEjxj9NIp2XCOCilihh1It2arRlZYHQ0Fc|title=Practical Law UK Signon|website=signon.thomsonreuters.com|access-date=10 квітня 2019}}</ref> Вона менш інтегрована, ніж федеративна держава, оскільки вона не є державою самостійно: суверенітет продовжує витікати «знизу вгору», від кількох народів окремих держав-членкинь, а не від єдиного недиференційованого цілого. Це відображається в тому факті, що країни-членкині залишаються «господарями договорів», зберігаючи контроль над розподілом компетенції союзу шляхом конституційних змін (зберігаючи таким чином так званий Kompetenz-kompetenz); у тому, що вони зберігають контроль над використанням збройної сили; вони зберігають контроль над оподаткуванням; і в тому, що вони зберігають право одностороннього виходу відповідно до статті 50 Договору про Європейський Союз. Крім того, принцип [[Субсидіарність|субсидіарності]] вимагає, щоб таким чином визначалися лише ті питання, які необхідно вирішувати колективно.

Європейська комісія виступає одночасно як виконавчий орган ЄС, відповідальний за повсякденне функціонування ЄС, а також як [[Законодавча ініціатива|законодавчий ініціатор]], який має єдині повноваження пропонувати закони для обговорення.<ref>{{cite web|url=http://www.europarl.europa.eu/about-parliament/en/powers-and-procedures/legislative-powers|work=European Parliament|title=Legislative powers|access-date=13 лютого 2019|archive-date=14 лютого 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190214002911/http://www.europarl.europa.eu/about-parliament/en/powers-and-procedures/legislative-powers}}</ref><ref name="Library of European Parliament">{{cite web|url=http://www.europarl.europa.eu/RegData/bibliotheque/briefing/2013/130619/LDM_BRI(2013)130619_REV2_EN.pdf|work=Library of the European Parliament|title=Parliament's legislative initiative|date=24 жовтня 2013|access-date=13 лютого 2019|archive-date=8 серпня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190808094648/http://www.europarl.europa.eu/RegData/bibliotheque/briefing/2013/130619/LDM_BRI(2013)130619_REV2_EN.pdf}}</ref><ref>{{cite web|url=https://ec.europa.eu/info/law/law-making-process/planning-and-proposing-law_en|work=European Commission|title=Planning and proposing law|date=20 квітня 2019|accessdate=7 березня 2022|archive-date=25 лютого 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210225024617/https://ec.europa.eu/info/law/law-making-process/planning-and-proposing-law_en}}</ref> Комісія є «охоронцем договорів» і відповідає за їх ефективну роботу та охорону.<ref>{{cite web|url=https://www.cvce.eu/en/education/unit-content/-/unit/d5906df5-4f83-4603-85f7-0cabc24b9fe1/28d57ad3-6f5e-4f9c-82a8-be9535febad5|title=Guardian of the Treaties|work=CVCE Education Unit|publisher=University of Luxembourg|access-date=8 червня 2019|archive-date=8 червня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190608114457/https://www.cvce.eu/en/education/unit-content/-/unit/d5906df5-4f83-4603-85f7-0cabc24b9fe1/28d57ad3-6f5e-4f9c-82a8-be9535febad5}}</ref> Де-факто вона функціонує як [[кабінет міністрів]], з 27 [[Європейський комісар|європейськими комісарами]] з різних сфер політики, по одному від кожної країни-членкині, хоча комісари зобов’язанізобов'язані представляти інтереси ЄС в цілому, а не своєї країни.

Один із 27 є [[Президент Європейської комісії|президентом Європейської комісії]] (зараз [[Урсула фон дер Ляєн]] на 2019–20242019—2024 роки), призначена Європейською радою за умови схвалення парламенту. Після президента найвизначнішим комісаром є верховний представник Союзу із закордонних справ і політики безпеки, який за посадою є віце-президентом Європейської комісії, а також обирається Європейською радою. Інші 26 комісарів згодом призначаються Радою Європейського Союзу за погодженням з призначеним президентом. 27 комісарів як єдиний орган підлягають затвердженню (або іншим чином) голосуванням Європейського парламенту.

Рада Європейського Союзу (також називається «Рада міністрів»<ref>The Latin word ''consilium'' is occasionally used when a single identifier is required, as on [http://www.consilium.europa.eu/ the Council Web site] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101223163303/http://www.consilium.europa.eu/ |date=23 грудня 2010 }}.</ref>, її колишня назва<ref>{{cite web|url=http://europa.eu/pol/inst/index_en.htm|title=Institutional affairs: Council of the European Union|date=6 січня 2010|work=Europa|publisher=European Commission|quote=It is commonly called the Council of Ministers|access-date=16 січня 2010|archive-date=12 січня 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20100112155537/http://europa.eu/pol/inst/index_en.htm|url-status=dead}}.</ref>) формує половину законодавчого органу ЄС. Він складається з представника від уряду кожної країни-членкині і збирається в різному складі залежно від сфери політики, яка розглядається. Незважаючи на різну конфігурацію, він вважається одним тілом. Крім законодавчих функцій, членкині ради також мають виконавчі обов’язкиобов'язки, такі як розробка спільної зовнішньої політики та політики безпеки та координація широкої економічної політики в Союзі.<ref name="Europa Institutions Council">{{cite web|title=Institutions: The Council of the European Union|publisher=Europa web portal|url=http://europa.eu/institutions/inst/council/index_en.htm|access-date=25 червня 2007|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20070703155822/http://europa.eu/institutions/inst/council/index_en.htm|archive-date=3 липня 2007}}</ref> [[Головування в Раді Європейського Союзу|Головування в раді]] змінюється між державами-членкинями, кожна з яких займає його протягом шести місяців. З 1 липня 2022 року посаду займає [[Чехія|Чеська Республіка]].

У деяких політиках є кілька держав-членкинь, які об’єднуютьсяоб'єднуються зі стратегічними партнерами в союзі. Прикладами таких альянсів є [[Вишеградська група]], [[Бенілюкс]], [[Балтійська асамблея]], [[Нова Ганзейська ліга]], [[Веймарський трикутник]], [[Люблінський трикутник]], [[EU Med Group|Європейська Медична група]], [[Крайова група]] та [[Бухарестська дев'ятка|Бухарестська дев’ятка]].

[[FileФайл:Roberta-Metsola-Malta-MIP-Europaparlament-by-Leila-Paul-3.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Roberta-Metsola-Malta-MIP-Europaparlament-by-Leila-Paul-3.jpg|міні|166x166пкс|[[Роберта Мецола]] обіймає посаду [[Голова Європейського парламенту|голови Європейського парламенту]]]]

[[FileФайл:European_Parliament_Strasbourg_Hemicycle_-_Diliff.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:European_Parliament_Strasbourg_Hemicycle_-_Diliff.jpg|ліворуч|міні|Європейський парламент представляє другий за величиною демократичний електорат у світі (після парламенту Індії)]]

[[FileФайл:EU_Programme_funding.png|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:EU_Programme_funding.png|альт=European Union 2014–20202014—2020 Multiannual Financial Framework|праворуч|міні|Багаторічна фінансова рамка Європейського Союзу на 2014–2020 2014—2020&nbsp;рр.<ref>{{cite web|title=EU funding programmes 2014–2020|url=https://ec.europa.eu/info/strategy/eu-budget/spending/topic/eu-funding-programmes-2014-2020_en|website=European Commission|access-date=2 січня 2020|archive-date=2 січня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200102004033/https://ec.europa.eu/info/strategy/eu-budget/spending/topic/eu-funding-programmes-2014-2020_en}}</ref>]]

Європейський Союз мав узгоджений бюджет у розмірі {{Euro|120.7}} мільярда на 2007 рік і {{Euro|864.3}} мільярда на період 2007–20132007—2013 років<ref>{{cite web|url=http://europa.eu/rapid/press-release_MEMO-06-204_en.htm|title=European Commission – PRESS RELEASES – Press release – Q&A on Interinstitutional Agreement on Budgetary Discipline and Sound Financial Management 2007–2013|website=europa.eu|accessdate=7 березня 2022|archive-date=26 липня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190726203258/http://europa.eu/rapid/press-release_MEMO-06-204_en.htm}}</ref>, що становить 1,10 і 1,05 відсотка прогнозу ВНД ЄС-27 на відповідні періоди. У 1960 році бюджет тодішнього Європейського економічного співтовариства становив 0,03 відсотка ВВП.<ref>{{cite book

У бюджеті на 2010 рік у розмірі {{Euro|141.5}} мільярда найбільшою окремою статтею видатків була «''[[Структурні фонди та Фонд гуртування|згуртованість та конкурентоспроможність]]''» –&nbsp;— близько 45 відсотків загального бюджету.<ref name="EUBudget2010">{{cite web|title=EU Budget in detail 2010|publisher=Europa web portal|author=European Commission|format=PDF|url=http://ec.europa.eu/budget/budget_detail/current_year_en.htm|access-date=20 грудня 2010|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20100815112106/http://ec.europa.eu/budget/budget_detail/current_year_en.htm|archive-date=15 серпня 2010}}</ref> Далі було «''сільське господарство''» з приблизно 31 відсотком від загальної кількости.<ref name="EUBudget2010" /> «''Розвиток сільських районів, навколишнє середовище та рибальство''» займає близько 11 відсотків.<ref name="EUBudget2010" /> «''Адміністрація''» займає близько 6 відсотків. "«''ЄС як глобальний партнер''"» і "«''громадянство, свобода, безпека і справедливість''"» мали приблизно 6 і 1 відсоток відповідно.<ref name="EUBudget2010" />

[[Європейський суд аудиторів|Європейський суд авдиторів]] за законом зобов’язанийзобов'язаний надати парламенту та раді (зокрема [[Рада з економічних і фінансових питань|Раді з економічних і фінансових питань]]) «заяву про впевненість щодо достовірности рахунків, а також законности та правильности основних операцій».<ref>[[Treaty on the Functioning of the European Union]], Section 7, Article 287.{{cite web|url=https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:12012E/TXT&from=EN|title=Treaty on the Functioning of the European Union|publisher=European Commission|accessdate=16 травня 2022|archive-date=14 серпня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190814210840/https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX%3A12012E%2FTXT&from=EN}}</ref> Суд також дає висновки та пропозиції щодо фінансового законодавства та заходів боротьби з шахрайством.<ref name="Europa Institutions Auditors">{{cite web|title=Institutions: Court of Auditors|publisher=Europa (web portal)|url=http://europa.eu/institutions/inst/auditors/index_en.htm|access-date=8 лютого 2010|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20091222001147/http://europa.eu/institutions/inst/auditors/index_en.htm|archive-date=22 грудня 2009}}</ref> Парламент використовує це, щоб вирішити, чи схвалити роботу комісії з бюджетом.

Європейська палата авдиторів щороку, починаючи з 2007 року, підписує рахунки Європейського Союзу і, даючи зрозуміти, що у Європейської комісії ще більше роботи, підкреслила, що більшість помилок відбувається на національному рівні.<ref name="European Court of Auditors">{{cite web|title=2012 annual report|publisher=Europa (web portal)|url=http://www.eca.europa.eu/en/Pages/AR_2012.aspx|access-date=13 листопада 2015|archive-date=17 листопада 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20151117025810/http://www.eca.europa.eu/en/Pages/AR_2012.aspx}}></ref><ref name="European Commission">{{cite web|url=http://blogs.ec.europa.eu/ECintheUK/european-auditors-point-to-errors-but-sign-off-eus-accounts/|title=European auditors point to errors but sign off EU's accounts – some UK media decline to listen to what the auditors say|publisher=Europa (web portal)|access-date=13 листопада 2015|archive-date=17 листопада 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20151117031519/http://blogs.ec.europa.eu/ECintheUK/european-auditors-point-to-errors-but-sign-off-eus-accounts/|url-status=dead}}></ref> У своєму звіті за 2009 рік авдитори виявили, що п’ятьп'ять сфер витрат Союзу, [[Спільна сільськогосподарська політика Європейського Союзу|сільське господарство]] та [[Структурні фонди та Фонд гуртування|фонд гуртування]], суттєво постраждали від помилок.<ref>{{cite web|url=http://eca.europa.eu/portal/pls/portal/docs/1/5926723.PDF|archive-url=https://web.archive.org/web/20110221211745/http://eca.europa.eu/portal/pls/portal/docs/1/5926723.PDF|url-status=dead|archive-date=21 лютого 2011|title=Annual Report of the Court of Auditors on the implementation of the budget concerning the financial year 2009, together with the institutions' replies|page=12|access-date=18 грудня 2010}}</ref> У 2009 році Європейська комісія підрахувала, що фінансовий ефект від порушень становив {{Euro|1,863}} мільйони.<ref>{{cite web|url=http://ec.europa.eu/anti_fraud/reports/commission/2009/en.pdf|title=Protection of the European Union's financial interests – Fight against fraud – Annual Report 2009 (''vid.'' pp. 6, 15)|publisher=Europa|archive-url=https://web.archive.org/web/20100729063014/http://ec.europa.eu/anti_fraud/reports/commission/2009/en.pdf|archive-date=29 липня 2010}}</ref>

У листопаді 2020 року членкині союзу, [[Угорщина]] та [[Польща]], заблокували схвалення бюджету ЄС на засіданні Комітету постійних представників (Coreper), посилаючись на пропозицію, яка пов’язувалапов'язувала фінансування з дотриманням верховенства права. Бюджет передбачав фонд відновлення від [[Коронавірусна хвороба 2019|COVID-19]] у розмірі {{Euro|750}} мільярдів.<ref>{{cite news|url=https://www.politico.eu/article/hungary-and-poland-block-progress-on-e1-8-trillion-package/|title=Hungary and Poland block EU coronavirus recovery package|access-date=16 листопада 2020|website=Politico|date=16 листопада 2020|archive-date=16 листопада 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201116152954/https://www.politico.eu/article/hungary-and-poland-block-progress-on-e1-8-trillion-package/}}</ref><ref>{{cite news|url=https://www.bbc.com/news/world-europe-54964858|title=EU budget blocked by Hungary and Poland over rule of law issue|work=BBC News|date=16 листопада 2020|access-date=16 листопада 2020|archive-date=16 листопада 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201116153102/https://www.bbc.com/news/world-europe-54964858}}</ref>

Відповідно до принципу верховенства національні суди зобов’язанізобов'язані забезпечувати виконання договорів, які їх країни-членкині ратифікували, і, таким чином, законів, прийнятих відповідно до них, навіть якщо це вимагає від них ігнорування суперечливих національних законів і (в межах) навіть конституційних положень.

[[FileФайл:Towers_of_the_Court_of_Justice_of_the_European_Union_(CJEU)_after_fifth_extension,_January_2020.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Towers_of_the_Court_of_Justice_of_the_European_Union_(CJEU)_after_fifth_extension,_January_2020.jpg|міні|Місцезнаходження [[Суд Європейського Союзу|СПЄС]], Палац Суду, у місті Люксембург.]]

[[Судова влада|Судова гілка]] влади Європейського Союзу формально називається [[Суд Європейського Союзу|'''Судом справедливости Європейського Союзу''']] та складається з двох судів:

У договорах проголошується, що сам Європейський Союз «заснований на цінностях поваги до [[Гідність|людської гідності]], [[Свобода|свободи]], [[Демократія|демократії]], [[Рівність перед законом|рівності]], [[Верховенство права|верховенства права]] та поваги до прав людини, включаючи права осіб, які належать до [[Меншина (соціологія)|меншин]]...… у суспільстві в якому переважають [[Плюралізм (значення)|плюралізм]], [[Принцип недискримінації|недискримінація]], [[толерантність]], [[справедливість]], [[солідарність]] і [[Статева рівність|рівність між жінками і чоловіками]]<nowiki/>».<ref>[[wikisource:Consolidated version of the Treaty on European Union/Title I: Common Provisions#Article_2|Article 2, Treaty on European Union (consolidated 1 December 2009)]]</ref>

[[FileФайл:Parada_Równości_2018_01.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Parada_Równo%C5%9Bci_2018_01.jpg|міні|[[Парад рівності|Warsaw Pride 2018]]. Стаття 21 Хартії основоположних прав стверджує, що «будь-яка дискримінація за будь-якою ознакою, як-от [...…] сексуальна орієнтація, забороняється».]]

Підписання [[Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод|Європейської конвенції з прав людини]] (ЄКПЛ) є умовою членства в ЄС. Раніше сам ЄС не міг приєднатися до конвенції, оскільки він не є державою і не мав компетенції для приєднання. Лісабонська угода та [[Протокол 1967 року|Протокол 14]] до [[Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод|ЄКПЛ]] змінили це: перший зобов’язуєзобов'язує ЄС приєднатися до конвенції, а другий формально це дозволяє.

ЄС також створив агентства для координації поліцейського, прокурорського та імміграційного контролю в країнах-членкинях: [[Європол]] для співпраці поліцейських сил,<ref>{{cite web|title=European police office now in full swing|url=http://ec.europa.eu/justice_home/fsj/police/europol/fsj_police_europol_en.htm|publisher=Europa web portal|access-date=4 вересня 2007|archive-date=26 березня 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20100326000951/http://ec.europa.eu/justice_home/fsj/police/europol/fsj_police_europol_en.htm}}</ref> [[Євроюст]] для співпраці між прокурорами та [[Frontex]] для співпраці між органами прикордонного контролю.<ref>{{cite web|title=What is Frontex?|url=http://www.frontex.europa.eu/|author=Frontex|publisher=Europa web portal|access-date=4 вересня 2007|archive-date=23 серпня 2007|archive-url=https://web.archive.org/web/20070823060454/http://www.frontex.europa.eu/}}</ref> ЄС також керує [[Шенгенська інформаційна система|Шенгенською інформаційною системою]],<ref name="Internal borders">{{cite web|title=Schengen area|publisher=Europa web portal|url=http://ec.europa.eu/home-affairs/policies/borders/borders_schengen_en.htm|access-date=8 вересня 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20110810094618/http://ec.europa.eu/home-affairs/policies/borders/borders_schengen_en.htm|archive-date=10 серпня 2011|url-status=dead}}</ref> яка забезпечує спільну базу даних для поліції та імміграційних органів. Це співробітництво необхідно було особливо розвивати з появою відкритих кордонів через [[Шенгенська угода|Шенгенську угоду]] та пов’язанупов'язану з цим транскордонну злочинність.<gallery mode="packed">

[[FileФайл:Family_photo_of_the_2019_G20_Osaka_summit.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Family_photo_of_the_2019_G20_Osaka_summit.jpg|ліворуч|міні|ЄС бере участь у всіх самітах G7 та G20. (Саміт G20 в Осаці, Японія, 2019 &nbsp;р.).]]

[[FileФайл:EU_and_NATO.svg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:EU_and_NATO.svg|праворуч|міні|З 27 країн-членкинь ЄС 21 також є членкинями НАТО. Ще чотири членкині НАТО є кандидатами на вступ до ЄС –&nbsp;— Албанія, Чорногорія, Туреччина та Північна Македонія.]]

Попередники Європейського Союзу не були задумані як військовий альянс, оскільки [[НАТО]] в основному вважалося належним і достатнім для оборонних цілей. 21 членкині ЄС є членкинями НАТО,<ref>{{cite web|title=NATO Member Countries|url=http://www.nato.int/cps/en/natolive/nato_countries.htm|access-date=25 серпня 2009|archive-date=24 вересня 2011|archive-url=https://web.archive.org/web/20110924014819/http://www.nato.int/cps/en/natolive/nato_countries.htm}}</ref> а інші країни дотримуються політики [[Нейтралітет|нейтралітетунейтралітет]]у.<ref>{{cite conference|first=Finn|last=Laursen|title=The EU 'neutrals,' the CFSP and defence policy|book-title=Biennial Conference of the European Union Studies Association|page=27|publisher=University of Pittsburgh|date=1 червня 1997|location=Seattle, WA|url=http://aei.pitt.edu/2657/|access-date=24 липня 2009|archive-date=19 липня 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20100719154626/http://aei.pitt.edu/2657/}}</ref> [[Західноєвропейський союз]], військовий союз із застереженням про взаємну оборону, був розпущений у 2010 році, оскільки його роль була передана ЄС.<ref>{{cite web|title=Statement of the Presidency of the Permanent Council of the WEU on behalf of the High Contracting Parties to the Modified Brussels Treaty – Belgium, France, Germany, Greece, Italy, Luxembourg, The Netherlands, Portugal, Spain and the United Kingdom|url=http://www.weu.int/Declaration_E.pdf|website=weu.int|publisher=Western European Union|archive-url=https://web.archive.org/web/20171010150807/http://www.weu.int/Declaration_E.pdf|url-status=dead|archive-date=10 жовтня 2017|location=Brussels|date=31 березня 2010}}</ref>

Після виходу Сполученого Королівства Франція є єдиною членкинею, офіційно визнаним державою з ядерною зброєю, і єдиним власником постійного місця в [[Рада Безпеки ООН|Раді Безпеки Організації Об’єднанихОб'єднаних Націй]]. Франція та Італія також є єдиними країнами ЄС, які мають [[Проєкція сили|потенціал для проєкції сили]] за межами Європи.<ref>{{cite web|last1=Cunha|first1=Alberto|title=Post-Brexit EU Defence Policy: Is Germany Leading towards a European Army?|url=https://www.e-ir.info/2020/07/05/post-brexit-eu-defence-policy-is-germany-leading-towards-a-european-army/|website=E-International Relations|access-date=1 січня 2022|language=en|date=5 липня 2020|archive-date=6 листопада 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211106120545/https://www.e-ir.info/2020/07/05/post-brexit-eu-defence-policy-is-germany-leading-towards-a-european-army/}}</ref> Італія, Німеччина, Нідерланди та Бельгія беруть участь у [[Ядерний обмін|ядерному обміні]] НАТО.<ref>{{cite web|url=https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_states_with_nuclear_weapons#cite_note-NATOSharing-110|title=List of states with nuclear weapons|accessdate=7 березня 2022|archive-date=7 березня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220307185433/https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_states_with_nuclear_weapons#cite_note-NATOSharing-110}}</ref>

[[FileФайл:Coat_of_arms_of_the_European_Union_Military_Staff.svg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Coat_of_arms_of_the_European_Union_Military_Staff.svg|праворуч|міні|Герб [[Військовий штаб Європейського Союзу|Військового штабу Європейського Союзу]] (EUMS). Зброї включають європейську корону з дванадцяти золотих зірок, якір, крила та два схрещених мечі.]]

Сили ЄС були розгорнуті в миротворчих місіях від Середньої та Північної Африки до Західних Балкан та Західної Азії.<ref name="Council Operations">{{cite web|title=Overview of the missions and operations of the European Union|date=April 2003|publisher=Europa web portal|author=Council of the European Union|url=http://www.consilium.europa.eu/eeas/security-defence/eu-operations?amp;lang=en|archive-url=https://web.archive.org/web/20111202213910/http://www.consilium.europa.eu/eeas/security-defence/eu-operations?amp;lang=en|url-status=dead|archive-date=2 грудня 2011|access-date=3 червня 2013}}</ref> Військові операції ЄС підтримують ряд органів, включаючи Європейське оборонне агентство, Супутниковий центр Європейського Союзу та Військовий штаб Європейського Союзу. Військовий штаб Європейського Союзу є вищою військовою інституцією Європейського Союзу, створеною в рамках Європейської Ради та наслідком рішень Європейської Ради у Гельсінкі (10–11 грудня 1999 &nbsp;р.), які закликали до створення постійної політично-військові установи.<ref name="Council Structures">{{cite web|title=CSDP structures and instruments|publisher=Europa web portal|author=Council of the European Union|url=http://www.consilium.europa.eu/eeas/security-defence/csdp-structures-and-instruments?lang=en|access-date=3 червня 2013|archive-date=30 травня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130530233030/http://consilium.europa.eu/eeas/security-defence/csdp-structures-and-instruments?lang=en}}</ref> Військовий штаб Європейського Союзу підпорядковується Верховному представнику Союзу із закордонних справ і політики безпеки та Комітету з політики та безпеки. Він керує всією військовою діяльністю в контексті ЄС, включаючи планування та проведення військових місій та операцій у рамках Спільної політики безпеки та оборони та розвиток військового потенціалу, а також надає Комітет з політики та безпеки військовими порадами та рекомендаціями з військових питань. Frontex &nbsp;— це агенція ЄС, створена для управління співробітництвом між національними прикордонниками, які охороняють його зовнішні кордони. Він спрямований на виявлення та припинення нелегальної імміграції, торгівлі людьми та проникнення терористів. У 2015 році Європейська комісія представила свою пропозицію щодо створення нового Європейського агентства прикордонної та берегової охорони, яке має більш важливу роль і повноваження разом із національними органами управління кордонами. У ЄС, який складається з 27 членкинь, значне співробітництво у сфері безпеки та оборони все більше покладається на співпрацю між усіма державами-членкинями.<ref>{{cite web|url=http://www.diis.dk/sw87465.asp?csref=RSS|title=The Russo-Georgian War and Beyond: towards a European Great Power Concert, Danish ''Institute of International Studies''|publisher=Diis.dk|access-date=27 квітня 2010|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20110429211047/http://www.diis.dk/sw87465.asp?csref=RSS|archive-date=29 квітня 2011}}</ref>

Департамент гуманітарної допомоги та цивільного захисту Європейської комісії, або «ECHO», надає [[Гуманітарна допомога|гуманітарну допомогу]] з ЄС [[Країни, що розвиваються|країнам, що розвиваються]]. Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф і конфліктів за межами Союзу. Надання такої допомоги базується на принципах недискримінації, неупереджености та гуманности. Вона розподіляється партнерами Офісу, а саме, недержавними організаціями, агенціями гуманітарної допомоги [[ООН]] та інших міжнародних організацій. У 2012 році його бюджет становив {{Euro|874}} мільйони, 51&nbsp;% бюджету було направлено на Африку, 20&nbsp;% на Азію, Латинську Америку, Карибський басейн і Тихий океан і 20&nbsp;% на Близький Схід і Середземномор’яСередземномор'я.<ref>{{cite web|title=ECHO's finances|archive-url=https://web.archive.org/web/20130718150202/http://ec.europa.eu/echo/funding/finances_en.htm|archive-date=18 липня 2013|url=http://ec.europa.eu/echo/funding/finances_en.htm|website=ec.europa.eu|publisher=Humanitarian Aid and Civil Protection, [[European Commission]]}}</ref>[[Файл:ECHO plane.jpg|міні|200пкс|ЄС є найбільшим постачальником гуманітарної допомоги у світі]]Гуманітарна допомога фінансується безпосередньо з бюджету (70&nbsp;%) як частина фінансових інструментів зовнішньої дії, а також з [[Європейський фонд розвитку|Європейського фонду розвитку]] (30&nbsp;%). Фінансування зовнішньої діяльности ЄС поділяється на «географічні» інструменти та «тематичні» інструменти.<ref name="ODI">Mikaela Gavas 2010. [http://www.odi.org.uk/resources/details.asp?id=5078&title=european-development-cooperation-financial-perspectives Financing European development cooperation: the Financial Perspectives 2014–20202014—2020.] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110316022518/http://www.odi.org.uk/resources/details.asp?id=5078&title=european-development-cooperation-financial-perspectives|date=16 березня 2011}} London: [[Overseas Development Institute]]</ref> «Географічні» інструменти надають допомогу через Інструмент співробітництва в розвитку (DCI, 16,9 мільярда євро, 2007–20132007—2013), який має витратити 95 відсотків свого бюджету на офіційну допомогу розвитку (ОПР), а також з Європейського інструменту сусідства та партнерства ( ENPI), який містить деякі відповідні програми. Європейський фонд розвитку (ЄФР, 22,7 &nbsp;млрд євро на період 2008–2013 2008—2013&nbsp;рр. і 30,5 &nbsp;млрд євро на період 2014–2020 2014—2020&nbsp;рр.) складається з добровільних внесків держав-членкинь, але існує тиск, щоб об’єднатиоб'єднати ЄФР із бюджетом. інструменти заохочення збільшення внесків, щоб відповідати цілі в 0,7 відсотка та дозволити Європейському парламенту здійснювати більший контроль.<ref>"«[https://ec.europa.eu/europeaid/regions/african-caribbean-and-pacific-acp-region/main-programmes-eu-development-assistance-african_en] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191018165826/https://ec.europa.eu/europeaid/regions/african-caribbean-and-pacific-acp-region/main-programmes-eu-development-assistance-african_en |date=18 жовтня 2019 }}."» ec.europa.eu. Retrieved on 9 December 2018. "«ACP –&nbsp;— Main funding programmes."»</ref>

У 2016 році середній показник серед країн ЄС становив 0,4 відсотка, і п’ятьп'ять досягли або перевищили ціль у 0,7 відсотка: Данія, Німеччина, Люксембург, Швеція та Сполучене Королівство. Якщо розглядати разом, то країни-членкині ЄС є найбільшим внеском іноземної допомоги у світі.<ref name="GHA report 2014">{{cite web|title=GHA report 2014|publisher=globalhumanitarianassistance.org|author=GHA|date=22 лютого 2015|url=http://www.globalhumanitarianassistance.org/report/gha-report-2014|access-date=22 лютого 2015|archive-date=6 лютого 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150206051029/http://www.globalhumanitarianassistance.org/report/gha-report-2014|url-status=dead}}</ref><ref name="OECD aid report 2013">{{cite web|title=Aid to developing countries (2013)|publisher=OECD|author=OECD|date=4 серпня 2013|url=http://www.oecd.org/newsroom/aid-to-developing-countries-rebounds-in-2013-to-reach-an-all-time-high.htm|accessdate=7 березня 2022|archive-date=23 червня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180623000950/http://www.oecd.org/newsroom/aid-to-developing-countries-rebounds-in-2013-to-reach-an-all-time-high.htm}}</ref>

[[FileФайл:Eastern-Partnership-Summit-22-05-2015-2767.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Eastern-Partnership-Summit-22-05-2015-2767.jpg|ліворуч|міні|Саміт [[Східне партнерство|Східного партнерства]] 2015, Рига.]]

Європейський Союз використовує такі інструменти зовнішніх відносин, як Європейська політика сусідства, яка прагне прив’язатиприв'язати ці країни на схід і південь від європейської території ЄС до союзу. Ці країни, насамперед країни, що розвиваються, включають тих, хто прагне одного дня стати або членкинею Європейського Союзу, або тісніше інтегруватися з Європейським Союзом. ЄС пропонує фінансову допомогу країнам європейського сусідства, якщо вони відповідають суворим умовам урядової реформи, економічної реформи та інших питань, пов’язанихпов'язаних із позитивною трансформацією. Цей процес зазвичай підтримується Планом дій, узгодженим як Брюсселем, так і цільовою країною.

[[FileФайл:Membreupm.png|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Membreupm.png|праворуч|міні|Зустріч [[Середземноморський союз|Середземноморського Союзу]] в [[Барселона|Барселоні]].]]

Міжнародне визнання сталого розвитку як ключового елемента неухильно зростає. Його роль було визнано на трьох великих самітах ООН зі сталого розвитку: Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (UNCED) 1992 року в Ріо-де-Жанейро, Бразилія; Всесвітній саміт зі сталого розвитку (WSSD) 2002 року в Йоганнесбурзі, Південна Африка; та Конференція ООН зі сталого розвитку (UNCSD) 2012 року в Ріо-де-Жанейро. Іншими ключовими глобальними угодами є Паризька угода та Порядок денний сталого розвитку до 2030 року (Організація Об’єднанихОб'єднаних Націй, 2015). ЦУР визнають, що всі країни повинні стимулювати дії в таких ключових сферах –&nbsp;— люди, планета, процвітання, мир і партнерство –&nbsp;— для того, щоб подолати глобальні виклики, які мають вирішальне значення для виживання людства.

Угоди про партнерство та співробітництво –&nbsp;— це двосторонні угоди з державами, які не є членкинями.<ref name="pca">{{cite web|url=https://www.eumonitor.eu/9353000/1/j9vvik7m1c3gyxp/vh7gkuhng0wh|title=Partnership and cooperation agreement (PCA) – EU monitor|website=www.eumonitor.eu|accessdate=7 березня 2022|archive-date=19 березня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220319073923/https://www.eumonitor.eu/9353000/1/j9vvik7m1c3gyxp/vh7gkuhng0wh}}</ref>

[[FileФайл:Batumi_International_Conference,_on_19_July_2021_05_(cropped).jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Batumi_International_Conference,_on_19_July_2021_05_(cropped).jpg|міні|[[Президент Грузії]] [[Саломе Зурабішвілі]], [[президент Молдови]] [[Мая Санду]], [[президент України]] [[Зеленський Володимир Олександрович|Володимир Зеленський]] та [[голова Європейської ради]] [[Шарль Мішель]] під час Батумської міжнародної конференції 2021 року. У 2014 році ЄС підписав угоди про [[Асоційоване тріо|асоціацію з усіма трьома державами]].]]

Європейський Союз є найбільшим експортером у світі<ref>{{cite web|url=https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/rankorder/2078rank.html|title=Central Intelligence Agency|publisher=Cia.gov|access-date=26 квітня 2011|archive-date=4 жовтня 2008|archive-url=https://web.archive.org/web/20081004073036/https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook//rankorder/2078rank.html|url-status=dead}}</ref> та станом на 2008 рік найбільшим імпортером товарів та послуг.<ref>{{cite web|url=http://www.wto.org/english/res_e/booksp_e/anrep_e/world_trade_report09_e.pdf|title=World trade report 2009|publisher=WTO information website|accessdate=7 березня 2022|archive-date=1 квітня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220401060735/https://www.wto.org/english/res_e/booksp_e/anrep_e/world_trade_report09_e.pdf}}</ref><ref>{{cite web|title=EU position in world trade|url=http://ec.europa.eu/trade/policy/eu-position-in-world-trade/|publisher=European Commission|access-date=24 травня 2015|archive-date=9 травня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150509112504/http://ec.europa.eu/trade/policy/eu-position-in-world-trade/}}</ref> Внутрішній торгівлі між державами-членкинями сприяє зняття торговельних бар'єрів, таких як тарифи та контроль на кордоні. У єврозоні торгівлі сприяє відсутність будь-яких валютних різниць, з якими більшість членкинь має мати справу.<ref name="Se-jeong">{{Cite news|url=https://www.koreatimes.co.kr/www/news/special/2009/07/139_48696.html|title=EU-Korea FTA Will Be a Long Process: Greek Ambassador|last=Se-jeong|first=Kim|date=19 липня 2009|publisher=[[The Korea Times]]|access-date=15 серпня 2009|archive-date=10 травня 2011|archive-url=https://web.archive.org/web/20110510212735/http://www.koreatimes.co.kr/www/news/special/2009/07/139_48696.html}}</ref>

Угода про асоціацію з Європейським Союзом робить щось подібне для значно більшого кола країн, частково як так званий м’якийм'який підхід («морква замість палиці») для впливу на політику в цих країнах. Європейський Союз представляє всіх своїх членкинь у Світовій організації торгівлі (СОТ) і діє від імені держав-членкинь у будь-яких суперечках. Коли ЄС веде переговори щодо угоди, пов’язаноїпов'язаної з торгівлею, поза рамками СОТ, наступна угода має бути затверджена урядом кожної окремої країни-членкині ЄС.

[[Угода про асоціацію з Європейським Союзом]] робить щось подібне для значно більшого кола країн, частково як так званий м’якийм'який підхід («морква замість палиці») для впливу на політику в цих країнах. Європейський Союз представляє всіх своїх членкинь у Світовій організації торгівлі (СОТ) і діє від імені держав-членкинь у будь-яких суперечках. Коли ЄС веде переговори щодо угоди, пов’язаноїпов'язаної з торгівлею, поза рамками СОТ, наступна угода має бути затверджена урядом кожної окремої країни-членкині ЄС.

П'ятьма найбільшими національними економіками в ЄС є (у порядку зростання, станом на 2019 рік): [[Економіка Нідерландів|Нідерланди]], [[Економіка Іспанії|Іспанія]], [[Економіка Італії|Італія]], [[Економіка Франції|Франція]] та [[Економіка Німеччини|Німеччина]] &nbsp;— разом на них припадає близько 69&nbsp;% номінального ВВП усього ЄС.<ref>[https://ec.europa.eu/eurostat/tgm/refreshTableAction.do?tab=table&plugin=1&pcode=tec00001&language=en Gross domestic product at market prices] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201112110418/https://ec.europa.eu/eurostat/tgm/refreshTableAction.do?tab=table&plugin=1&pcode=tec00001&language=en |date=12 листопада 2020 }} ''[[Євростат]]''</ref> Найбільшими торговельними партнерами Європейського Союзу є (у порядку спадання, станом на 2019 рік): [[Сполучені Штати Америки|США]], [[Китайська Народна Республіка|КНР]], [[Велика Британія|Сполучене Королівство]], [[Швейцарія]] та [[Росія]]. [[Україна]] в цьому рейтингу займає 18 місце (між [[В'єтнам]]ом та [[Південно-Африканська Республіка|ПАР]]), у 2018 році вона займала 21 місце.<ref>[https://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2006/september/tradoc_122530.pdf Top Trading Partners 2019&nbsp;— Trade Statistics] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201111204029/http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2006/september/tradoc_122530.pdf |date=11 листопада 2020 }} ''europa.eu''</ref> ЄС є повноправним членкинею [[Світова організація торгівлі|Світової організації торгівлі]], [[G7|Великої сімки]] та [[Велика двадцятка|Великої двадцятки]].

[[FileФайл:Euro_Series_Banknotes_(2019).jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Euro_Series_Banknotes_(2019).jpg|міні|[[Євро]] було введено в 2002 році, замінивши 12 національних валют. З тих пір приєдналися сім країн.]]

[[Європейська система фінансового нагляду]] –&nbsp;— це інституційна архитектура системи фінансового нагляду ЄС, що складається з трьох органів: [[Європейський банківський орган|Європейського банківського органу]], [[Європейське управління страхування та професійних пенсій|Європейського управління страхування та професійних пенсій]] та [[Європейське управління з цінних паперів і ринків|Європейського управління з цінних паперів і ринків]]. Щоб доповнити цю структуру, існує також [[Європейська рада з системних ризиків]] під відповідальність центрального банку. Метою цієї системи фінансового контролю є забезпечення економічної стабільности ЄС.<ref>{{cite web|url=http://euobserver.com/?aid=30866|title=Europe seals deal on financial supervision|work=euobserver.com|accessdate=7 березня 2022|archive-date=1 травня 2011|archive-url=https://web.archive.org/web/20110501044432/http://euobserver.com/?aid=30866}}</ref>

[[FileФайл:20210125_Europe_Power_Sector_-_Renewables_vs_Fossil_Fuels_-_Climate_change.svg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:20210125_Europe_Power_Sector_-_Renewables_vs_Fossil_Fuels_-_Climate_change.svg|міні|У 2020 році відновлювані джерела енергії вперше випередили викопне паливо як основне джерело електроенергії в Європейському Союзі.<ref name="EmberEUpower_20210125">{{cite web|title=The European Power Sector in 2020 / Up-to-Date Analysis on the Electricity Transition|url=https://ember-climate.org/wp-content/uploads/2021/01/Report-European-Power-Sector-in-2020.pdf|website=ember-climate.org|publisher=Ember and Agora Energiewende|archive-url=https://web.archive.org/web/20210125215659/https://ember-climate.org/wp-content/uploads/2021/01/Report-European-Power-Sector-in-2020.pdf|archive-date=25 січня 2021|date=25 січня 2021|url-status=live}}</ref>]]

У 2006 році ЄС-27 споживало 1825 мільйонів тонн нафтового еквіваленту (toe).<ref name="EurostatEnergy">{{cite press release|title=Energy consumption and production: EU27 energy dependence rate at 54% in 2006: Energy consumption stable|publisher=Eurostat|date=10 липня 2008|url=http://epp.eurostat.ec.europa.eu/pls/portal/docs/PAGE/PGP_PRD_CAT_PREREL/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008_MONTH_07/8-10072008-EN-AP.PDF|access-date=12 вересня 2008|quote=<br /> In the EU27, gross inland energy consumption was 1 825&nbsp;million tonnes of oil equivalent (toe) in 2006, stable compared with 2005, while energy production decreased by 2.3% to 871 mn toe&nbsp;...<br /> Gross inland consumption is defined as primary production plus imports, recovered products and stock change, less exports and fuel supply to maritime bunkers (for seagoing ships of all flags)&nbsp;... <br /> A tonne of oil equivalent (toe) is a standardised unit defined on the basis of one tonne of oil having a net calorific value of 41.868 Gigajoules.|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20080923204027/http://epp.eurostat.ec.europa.eu/pls/portal/docs/PAGE/PGP_PRD_CAT_PREREL/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008/PGE_CAT_PREREL_YEAR_2008_MONTH_07/8-10072008-EN-AP.PDF|archive-date=23 вересня 2008}}</ref> Близько 46&nbsp;% споживаної енергії було вироблено в країнах-членкинях, тоді як 54&nbsp;% було імпортовано.<ref name="EurostatEnergy" /> У цій статистиці ядерна енергія розглядається як [[первинна енергія]], вироблена в ЄС, незалежно від джерела урану, менш ніж 3 відсотки якого виробляється в ЄС.<ref name="Euratom2007">{{cite book

}}

ЄС мав законодавчу владу у сфері енергетичної політики протягом більшої частини свого існування; це має свої коріння в оригінальному [[Європейська спільнота з вугілля та сталі|Європейському співтоваристві з вугілля та сталі]]. Запровадження обов’язковоїобов'язкової та всеохоплюючої європейської енергетичної політики було схвалено на засіданні Європейської ради в жовтні 2005 року, а перший проєкт політики був опублікований у січні 2007 року.<ref name="Energy Q&A">{{cite news|title=Q&A: EU energy plans|publisher=BBC|date=9 березня 2007|url=http://news.bbc.co.uk/1/hi/world/europe/4783996.stm|access-date=13 липня 2007|archive-date=24 лютого 2007|archive-url=https://web.archive.org/web/20070224000655/http://news.bbc.co.uk/1/hi/world/europe/4783996.stm}}</ref>

У 2007 році країни ЄС загалом імпортували 82&nbsp;% своєї нафти, 57&nbsp;% природного газу<ref name="low carb prop">{{cite web|title='Low-carbon economy' proposed for Europe|work=NBC News|url=http://www.nbcnews.com/id/16560106|access-date=24 січня 2007|date=10 січня 2007|archive-date=23 вересня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200923220546/http://www.nbcnews.com/id/16560106}}</ref> та 97,48&nbsp;% потреби в урані.<ref name="Euratom2007" /> Трьома найбільшими постачальниками природного газу до Європейського Союзу є Російська Федерація, [[Норвегія]] та [[Алжир]], на які припадало близько трьох чвертей імпорту в 2019 році.<ref>{{cite web|url=https://www.reuters.com/article/us-eu-energy-methane-insight/eus-greenhouse-gas-strategy-fails-to-plug-methane-hole-idINKCN24I0IV|website=[[Reuters]]|title=EU's greenhouse gas strategy fails to plug methane hole|first1=Kate|last1=Abnett|first2=Shadia|last2=Nasralla|date=17 липня 2020|accessdate=7 березня 2022|archive-date=19 березня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220319073925/https://www.reuters.com/article/us-eu-energy-methane-insight/eus-greenhouse-gas-strategy-fails-to-plug-methane-hole-idINKCN24I0IV}}</ref> Існує сильна [[Росія в енергетичному секторі Європи|залежність від російської енергії]], яку ЄС намагається зменшити.<ref name="Energy Russia">{{cite web|url=http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?language=EN&type=IM-PRESS&reference=20060112STO04233&secondRef=0|title=Ukraine-Russia gas dispute – call for stronger EU energy policy|publisher=Europa web portal|author=European Parliament|access-date=27 лютого 2008|archive-date=2 листопада 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20151102032928/http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?language=EN&type=IM-PRESS&reference=20060112STO04233&secondRef=0}}</ref>

[[FileФайл:Øresund_Bridge_from_the_air_in_September_2015.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:%C3%98resund_Bridge_from_the_air_in_September_2015.jpg|міні|[[Ересуннський міст]] між Данією та Швецією є частиною [[Транс'європейські мережі|Транс'європейських мереж]].]]

[[FileФайл:Views_in_the_Main_Control_Room_(12052189474).jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Views_in_the_Main_Control_Room_(12052189474).jpg|міні|Контроль польотів [[Європейське космічне агентство|Європейського космічного агентства]] в ESOC в [[Дармштадт|Дармштадті]]і, Німеччина]]

Система позиціонування [[Галілео (супутникова навігація)|Ґалілео]] –&nbsp;— ще один інфраструктурний проєкт ЄС. Ґалілео –&nbsp;— це запропонована система [[Супутникова навігація|супутникової навігації]], яку буде створювати ЄС та запустити [[Європейське космічне агентство]] (ESA). Проєкт Ґалілео було започатковано частково для того, щоб зменшити залежність ЄС від глобальної системи позиціонування, що керується США, але також щоб забезпечити більш повне глобальне покриття та забезпечити більшу точність, враховуючи стару природу системи [[GPS]].<ref name="Barrot">{{cite web|last=Barrot|first=Jacques|title=Jacques Barrot Home Page, Commission vice president for transport|publisher=Europa web portal|url=http://ec.europa.eu/commission_barroso/barrot/index_en.htm|access-date=21 липня 2007|archive-date=24 березня 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20100324133743/http://ec.europa.eu/commission_barroso/barrot/index_en.htm}}</ref>

[[FileФайл:RO_BZ_Pietroasele_vineyard.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:RO_BZ_Pietroasele_vineyard.jpg|міні|Виноградники в [[Румунія|Румунії]]; ферми ЄС утримуються за рахунок [[Спільна сільськогосподарська політика Європейського Союзу|Спільної сільськогосподарської політики]], що мають найбільші бюджетні витрати.]]

Спільна сільськогосподарська політика (САР) є однією з довготривалих політик Європейського Співтовариства.<ref name="stead">{{cite web|last=Stead|first=David|editor=Robert Whaples|title=Common Agricultural Policy|publisher=EH.Net Encyclopedia|date=22 червня 2007|url=http://eh.net/encyclopedia/common-agricultural-policy/|access-date=30 серпня 2007|archive-date=12 грудня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20131212222828/http://eh.net/encyclopedia/common-agricultural-policy/}}</ref> Політика має на меті збільшення сільськогосподарського виробництва, забезпечення впевнености в постачаннях продовольства, забезпечення високої якості життя фермерів, стабілізацію ринків та забезпечення розумних цін для споживачів. Донедавна він керувався системою субсидій та ринкового втручання. До 1990-х років ця політика становила понад 60 відсотків річного бюджету тодішнього Європейського співтовариства, а в 2013 році –&nbsp;— близько 34 відсотків.<ref name="EU_CAP">{{cite web|archive-url=https://web.archive.org/web/20111129003403/http://europa.eu/pol/agr/index_en.htm|archive-date=29 листопада 2011|url=http://europa.eu/pol/agr/index_en.htm|title=Agriculture: Meeting the needs of farmers and consumers|date=26 серпня 2011|publisher=European Commission|quote=the common agricultural policy is the most integrated of all EU policies and consequently takes a large share of the EU budget. Nevertheless, its portion of the EU budget has dropped from a peak of nearly 70% in the 1970s to 34% over the 2007–2013 period.|work=Europa: Gateway to the European Union|access-date=4 листопада 2011}}</ref>

З початку 1990-х років САП зазнала низки реформ. Спочатку ці реформи включали запровадження відведення у 1988 році, коли частина сільськогосподарських земель була навмисно вилучена з виробництва, молочні квоти, а нещодавно –&nbsp;— «роз’єднанняроз'єднання» (або відокремлення) грошей, які фермери отримували від ЄС та обсяги, які вони виробляють (за реформами Фішлера 2004 &nbsp;р.). Витрати на сільське господарство будуть відходити від виплат субсидій, пов’язанихпов'язаних з конкретною продукцією, до прямих платежів, які залежать від розміру ферми. Це має на меті дозволити ринку диктувати рівень виробництва.<ref name="stead" /> Одна з цих реформ спричинила зміну цукрового режиму ЄС, який раніше розділяв ринок цукру між державами-членкинями та деякими афро-карибськими країнами, які мали привілейовані відносини з ЄС.<ref name="EC CAP">{{cite web|url=http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP/04/915&format=HTML&aged=1&language=EN&guiLanguage=en|title=Sugar: Commission proposes more market-, consumer- and trade-friendly regime|date=14 квітня 2007|publisher=Europa|access-date=30 серпня 2007|archive-date=21 травня 2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120521124054/http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP%2F04%2F915&format=HTML&aged=1&language=EN&guiLanguage=en}}</ref>

[[Європейський комісар з питань конкуренції]] (нині [[Маргрете Вестагер|Марґрете Вестаґер]]) є однією з найпотужніших посад у комісії, що відзначається здатністю впливати на комерційні інтереси транснаціональних корпорацій. Наприклад, у 2001 році комісія вперше запобігла злиття двох компаній, що базуються в [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатах]] ([[General Electric]] і [[Honeywell]]), яке вже було схвалено їхнім національним органом.<ref>{{cite web|publisher=Europa web portal|title=The Commission prohibits GE's acquisition of Honeywell|date=3 липня 2001|url=http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP/01/939|access-date=12 листопада 2007|archive-date=29 лютого 2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120229135453/http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP%2F01%2F939}}</ref> Інша резонансна справа проти [[Microsoft]] призвела до того, що комісія оштрафувала Microsoft на понад {{Euro|777}} мільйонів після дев’ятидев'яти років судових позовів.<ref>{{cite news|last=Gow|first=David|work=The Guardian|title=Microsoft caves in to European Commission|date=22 жовтня 2007|url=https://www.theguardian.com/business/2007/oct/22/microsoft.microsoft|access-date=12 листопада 2007|location=London|archive-date=1 вересня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130901004115/http://www.theguardian.com/business/2007/oct/22/microsoft.microsoft}}</ref>

У вересні 2018 року сезонно скоригований рівень безробіття в ЄС становив 6,7 відсотка.<ref name="unemployment">{{cite web|url=http://ec.europa.eu/eurostat/tgm/table.do?tab=table&language=en&pcode=teilm020&tableSelection=1&plugin=1|title=Eurostat – Tables, Graphs and Maps Interface (TGM) table|website=ec.europa.eu|accessdate=7 березня 2022|archive-date=4 червня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190604234307/https://ec.europa.eu/eurostat/tgm/table.do?tab=table&language=en&pcode=teilm020&tableSelection=1&plugin=1}}</ref> Рівень безробіття в єврозоні становив 8,1 відсотка.<ref name="unemployment" /> Серед країн-членкинь найнижчий рівень безробіття був зафіксований у Чехії (2,3 відсотка), Німеччині та Польщі (обидві –&nbsp;— 3,4 відсотка), а найвищий –&nbsp;— в Іспанії (14,9 відсотка) та Греції (19,0 у липні 2018 року).<ref name="unemployment" />

[[Європейська соціальна хартія]] &nbsp;— головний договір, який визнає соціальні права європейських громадян.

[[FileФайл:European_regional_policy_2014.svg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:European_regional_policy_2014.svg|міні|Класифікація регіонів з 2014 по 2020 рік.]]

[[FileФайл:European_Union_biogeography_countries.svg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:European_Union_biogeography_countries.svg|міні|За даними [[Європейська агенція довкілля|Європейського агентства з охорони навколишнього середовища]], [[Біогеографічні регіони Європи|біогеографічні регіони континентальної Європи]]]]

Пом'якшення змін клімату є одним з головних пріоритетів екологічної політики ЄС. У 2007 році держави-членкині домовились, що в майбутньому 20&nbsp;% енергії, що використовується в ЄС, має бути [[Відновлювана енергетика|відновлюваною]], а викиди вуглекислого газу повинні бути нижчими в 2020 році щонайменше на 20&nbsp;% порівняно з рівнем 1990 року.<ref name="EUO energy">{{cite news|url=https://www.theguardian.com/environment/2008/jan/23/climatechange.eu1|title=EU sets 20% target for carbon cuts|access-date=29 лютого 2008|work=The Guardian|first=Jessica|last=Aldred|location=London|date=23 січня 2008|archive-date=1 вересня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130901095346/http://www.theguardian.com/environment/2008/jan/23/climatechange.eu1}}</ref> ЄС прийняв систему торгівлі викидами для включення викидів вуглецю в економіку.<ref>{{Cite web|url=https://ec.europa.eu/clima/policies/ets_en|title=EU Emissions Trading System (EU ETS)|date=23 листопада 2016|website=Climate Action – European Commission|accessdate=16 червня 2021|archive-date=5 травня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210505183114/https://ec.europa.eu/clima/policies/ets_en}}</ref> Європейська зелена столиця &nbsp;— це щорічна премія, що присуджується містам, яка фокусується на довкіллі, енергоефективності та якості життя в міських районах для створення розумного міста.

Пропозиції досягти нульової вуглецевої економіки в Європейському Союзі до 2050 року пропонувались у 2018 — 2019 2018—2019&nbsp;рр. Майже всі держави-членкині підтримали цю мету на саміті ЄС у червні 2019 &nbsp;р. Чехія, Естонія, Угорщина та Польща не погодились.<ref>{{Cite web|url=https://www.euronews.com/2019/06/21/eu-summit-deadlock-over-top-jobs-and-climate-discord|title=EU summit deadlock over top jobs and climate discord|date=21 червня 2019|accessdate=16 червня 2021|archive-date=19 квітня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210419165627/https://www.euronews.com/2019/06/21/eu-summit-deadlock-over-top-jobs-and-climate-discord}}</ref>

У 2017 році ЄС викинув 9,1&nbsp;% глобальних викидів парникових газів.<ref name="Global Emissions">{{cite web|title=Global Emissions|url=https://www.c2es.org/content/international-emissions/|website=Center for Climate and Energy Solutions|access-date=11 листопада 2020|archive-date=8 листопада 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201108180532/https://www.c2es.org/content/international-emissions/}}</ref> ЄС має на меті встановити нульові [[Парникові гази|викиди ПГ]] до 2050 року.<ref>{{cite web|title=2050 long-term strategy|url=https://ec.europa.eu/clima/policies/strategies/2050_en#:~:text=The%20EU%20aims%20to%20be,action%20under%20the%20Paris%20Agreement.|website=European Commission website|publisher=European Union|access-date=11 листопада 2020|archive-date=22 квітня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210422132502/https://ec.europa.eu/clima/policies/strategies/2050_en#:~:text=The%20EU%20aims%20to%20be,action%20under%20the%20Paris%20Agreement.}}</ref>{{Clear}}

[[FileФайл:Holbein-erasmus.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Holbein-erasmus.jpg|міні|[[Еразм Ротердамський|Еразм Роттердамський]], гуманіст епохи Відродження, на честь якого названа Програма Еразм]]

Базова освіта &nbsp;— це сфера, де роль ЄС обмежується підтримкою національних урядів. У галузі вищої освіти ця політика була розроблена у 1980-х роках в рамках програм підтримки обміну та мобільности. Найпомітнішою з них є програма Еразмус, програма університетських обмінів, яка розпочалася в 1987 році. У перші 20 років вона підтримувала можливості міжнародного обміну для понад 1,5 мільйона студентів університетів та коледжів і стала символом європейського студентського життя.<ref>{{cite web|url=http://ec.europa.eu/education/news/erasmus20_en.html|title=The Erasmus programme celebrates its 20th anniversary|publisher=Europa web portal|author=European Commission|access-date=21 липня 2007|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20070703000422/http://ec.europa.eu/education/news/erasmus20_en.html|archive-date=3 липня 2007}}; {{cite web|url=http://www.cafebabel.co.uk/article/19702/erasmus-turns-20-time-to-grow-up.html|title=Erasmus turns 20 – time to grow up?|last=Jean-Sébastien|first=Lefebvre|date=22 січня 2007|publisher=Café Babel|access-date=10 серпня 2007|archive-url=https://web.archive.org/web/20100912002728/http://www.cafebabel.co.uk/article/19702/erasmus-turns-20-time-to-grow-up.html|archive-date=12 вересня 2010|url-status=dead}}</ref>

Існують подібні програми для учнів та вчителів шкіл, для слухачів професійно-технічної освіти та для дорослих, які навчаються у Програмі навчання впродовж життя 2007–20132007—2013. Ці програми призначені для заохочення ширших знань про інші країни та поширення передового досвіду в галузі освіти та підготовки кадрів по всьому ЄС.<ref>{{cite web|author=EACEA|title=About the Education, Audiovisual and Culture Executive Agency|publisher=Europa web portal|url=http://eacea.ec.europa.eu/index.htm|access-date=21 липня 2007|archive-date=29 квітня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150429185547/http://eacea.ec.europa.eu/index.htm|url-status=dead}}</ref> Підтримуючи Болонський процес, ЄС підтримує порівнянні стандарти та сумісні ступені в усій Європі.

Науковому розвитку сприяють Рамкові програми ЄС, перша з яких розпочалась у 1984 &nbsp;р. Цілі політики ЄС у цій галузі полягають у координації та стимулюванні досліджень. Незалежна Європейська наукова рада виділяє кошти ЄС на європейські або національні науково-дослідні проєкти.<ref>{{cite web|title=What is the ERC?|publisher=Europa web portal|author=European Research Council|url=http://erc.europa.eu/index.cfm?fuseaction=page.display&topicID=12|access-date=21 липня 2007|archive-date=13 серпня 2011|archive-url=https://web.archive.org/web/20110813041547/http://erc.europa.eu/index.cfm?fuseaction=page.display&topicID=12}}</ref> Дослідницькі та технологічні рамкові програми ЄС стосуються багатьох областей, наприклад, енергетики, метою якої є розробка різноманітного поєднання відновлюваних джерел енергії для сприяння довкіллю та зменшення залежности від імпортованого палива.<ref>{{cite web|title=Energy|publisher=Europa web portal|author=European Commission|url=http://ec.europa.eu/research/fp7/index_en.cfm?pg=energy|access-date=12 листопада 2007|archive-date=20 листопада 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20151120180245/https://ec.europa.eu/research/fp7/index_en.cfm?pg=energy}}</ref>

=== Охорона здоров’яздоров'я та безпека харчових продуктів ===

[[FileФайл:EHIC_Slovenia.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:EHIC_Slovenia.jpg|ліворуч|міні|[[Європейська картка медичного страхування]] (На фото словенська версія)]]

ЄС не має основних повноважень у галузі охорони здоров'я, а стаття 35 Хартії основних прав Європейського Союзу підтверджує, що "«Високий рівень охорони здоров'я людини повинен забезпечуватися при визначенні та реалізації всіх політик та заходів Союзу"». Генеральний директорат Європейської Комісії з питань охорони здоров'я та споживачів прагне узгодити національні закони щодо захисту здоров'я людей, прав споживачів, безпеки харчових продуктів та інших продуктів.<ref>{{cite web|url=http://ec.europa.eu/dgs/health_consumer/about_us/our_vision_en.htm|title=Europa web portal|work=Europa (web portal)|access-date=26 листопада 2010|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20101112200650/http://ec.europa.eu/dgs/health_consumer/about_us/our_vision_en.htm|archive-date=12 листопада 2010}}</ref><ref>{{cite web|url=http://ec.europa.eu/dgs/health_consumer/index_en.htm|title=Europa web portal|work=Europa (web portal)|access-date=26 листопада 2010|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20101111154145/http://ec.europa.eu/dgs/health_consumer/index_en.htm|archive-date=11 листопада 2010}}</ref><ref>{{cite web|url=http://ec.europa.eu/health-eu/index_en.htm|title=Europa web portal|work=Europa (web portal)|date=18 листопада 2010|access-date=26 листопада 2010|archive-date=5 грудня 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20101205150857/http://ec.europa.eu/health-eu/index_en.htm}}</ref>

Усі країни ЄС та багато інших європейських країн пропонують своїм громадянам безкоштовну європейську карту медичного страхування, яка на взаємній основі забезпечує страхування невідкладної медичної допомоги під час відвідування інших європейських країн-учасниць.<ref>{{cite web|url=http://www.nhs.uk/nhsengland/Healthcareabroad/pages/Healthcareabroad.aspx|title=info about health care and EHIC|publisher=Nhs.uk|date=29 квітня 2010|access-date=26 листопада 2010|archive-date=25 листопада 2010|archive-url=https://web.archive.org/web/20101125191700/http://www.nhs.uk/nhsengland/Healthcareabroad/pages/Healthcareabroad.aspx}}</ref> Директива про транскордонне медичне обслуговування має на меті сприяти співробітництву в галузі охорони здоров’яздоров'я між державами-членкинями та полегшити доступ до безпечного та якісного транскордонного медичного обслуговування для європейських пацієнтів..<ref>{{cite web|url=http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cms_data/docs/pressdata/en/lsa/119514.pdf|title=Consilium.europa.eu|access-date=3 червня 2013|archive-date=12 травня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130512041808/http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cms_data/docs/pressdata/en/lsa/119514.pdf}}</ref><ref>{{cite web|url=http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2011:088:0045:0065:EN:PDF|title=Eur-lex.europa.eu|access-date=3 червня 2013|archive-date=25 квітня 2013|archive-url=https://web.archive.org/web/20130425062151/http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2011:088:0045:0065:EN:PDF}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.nhsconfed.org/Publications/Factsheets/Pages/Cross-border-healthcare-commissioners.aspx|title=NHSconfed.org|publisher=NHSconfed.org|date=17 травня 2011|access-date=3 червня 2013|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20130728184655/http://www.nhsconfed.org/Publications/Factsheets/Pages/Cross-border-healthcare-commissioners.aspx|archive-date=28 липня 2013}}</ref>

ЄС має одні з найвищих рівнів очікуваної тривалости життя у світі, причому Іспанія, Італія, Швеція, Франція, Мальта, Ірландія, Нідерланди, Люксембург та Греція входять до числа 20 найбільших країн світу з найвищою тривалістю життя.<ref name="hdr-life-exp">{{Cite web|url=http://hdr.undp.org/en/content/2019-human-development-index-ranking|title=2019 Human Development Index Ranking &#124; Human Development Reports|website=hdr.undp.org|access-date=4 лютого 2020|archive-date=30 квітня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200430080741/http://hdr.undp.org/en/content/2019-human-development-index-ranking|url-status=dead}}</ref> Загалом тривалість життя нижча у Східній Європі, ніж у Західній Європі.<ref>{{Cite news|url=https://www.economist.com/graphic-detail/2018/09/24/in-europe-life-expectancy-is-lower-in-the-east|title=In Europe, life expectancy is lower in the east|work=The Economist|accessdate=16 червня 2021|archive-date=19 квітня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210419201251/https://www.economist.com/graphic-detail/2018/09/24/in-europe-life-expectancy-is-lower-in-the-east}}</ref> У 2018 році регіоном ЄС з найвищою тривалістю життя був Мадрид, Іспанія &nbsp;— 85,2 року, за яким слідували іспанські регіони Ла-Ріоха та Кастилія-і-Леон &nbsp;— 84,3 року, Трентіно в Італії &nbsp;— 84,3 року та Іль-де-Франс у Франції. у 84,2 року. Загальна тривалість життя в ЄС у 2018 році становила 81,0 року, що перевищувало середній показник у світі, який становив 72,6 року.<ref>{{Cite web|url=https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/-/DDN-20181026-1|title=Life expectancy: Are you in one of the top 5 regions?|website=ec.europa.eu|accessdate=16 червня 2021|archive-date=24 жовтня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211024175420/https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/-/DDN-20181026-1}}</ref>

Станом на 2020 рік, Європейський Союз не має власних повноцінних [[Збройні сили|збройних сил]], їх натомість окремо мають усі 28 держав-членкинь союзу, з яких 22 члени нині входять у військовий блок [[НАТО]] а решта 6 ([[Австрія]], [[Ірландія]], [[Кіпр]], [[Мальта]], [[Фінляндія]] та [[Швеція]]) дотримуються політики [[нейтралітет]]у. На рівні ЄС лише відбувається сприяння військовому співробітництву між його країнами-членкинями в рамках [[Спільна політика безпеки та оборони|Cпільної політики безпеки та оборони]] через [[Військовий штаб Європейського Союзу|Військовий штаб]] та [[Європейське оборонне агентство]]. Також для координації захисту зовнішнього кордону країн-учасників [[Шенгенська угода|Шенгенської угоди]] (куди входять 22 країни-членкині ЄС та 4 інші європейські країни &nbsp;— [[Ісландія]], [[Ліхтенштейн]], [[Норвегія]] та [[Швейцарія]]) працює агентство [[Frontex]].

Нова хвиля обговорення ідеї створення спільної армії почалася в 2017-20182017—2018 роках після [[Вихід Великої Британії з ЄС|рішення Сполученого Королівства щодо виходу з Європейського Союзу]], посилення геополітичної напружености в світі (''див. [[Друга холодна війна]]'') та погіршенням відносин між Європою та [[Сполучені Штати Америки|США]] за президенства [[Дональд Трамп|Дональда Трампа]] (зокрема через його неодноразові звинувачення на адресу європейських партнерів по НАТО щодо недостатнього внеску в спільну оборону). Одним з перших високопосадовців ЄС, які підтримали створення спільної армії, став Голова Єврокомісії [[Жан-Клод Юнкер]]. 8 березня 2015 року (на тлі [[Російська збройна агресія проти України (з 2014)|агресії Росії проти України]]) він заявив, що завдяки створенню такої армії Європа зможе переконливо реагувати на загрозу для миру як у самих країнах-членкинях, так і у сусідніх із ЄС країнах. На його думку, спільна армія "«дасть [[Росія|Росії]] зрозуміти, що ми серйозно ставимось до відстоювання цінностей Європейського Союзу"».<ref>[https://www.dw.com/uk/голова-єврокомісії-закликав-до-створення-спільної-європейської-армії/a-18302243 Голова Єврокомісії закликав до створення спільної європейської армії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085344/https://www.dw.com/uk/голова-єврокомісії-закликав-до-створення-спільної-європейської-армії/a-18302243 |date=16 листопада 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 08.03.2015</ref> Його підтримали, зокрема, міністр оборони ФРН [[Урсула фон дер Ляєн]] і глава німецького МЗС [[Франк-Вальтер Штайнмаєр]], а канцлер [[Ангела Меркель]] назвала ідею "«проєктом майбутнього"» і висловилася наразі за поглиблення військового співробітництва.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/3488627-merkel-pidtrymala-ideui-stvorennia-yevropeiskoi-armii Меркель підтримала ідею створення європейської армії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085439/https://ua.korrespondent.net/world/3488627-merkel-pidtrymala-ideui-stvorennia-yevropeiskoi-armii |date=16 листопада 2018 }} ''korrespondent.net'', 9 березня 2015</ref> Пізніше Жан-Клод Юнкер неодноразово повторював свою позицію, аргументуючи її ризиками тероризму, зокрема від організації [[Ісламська Держава]], та більшої незалежности і самостійности Європи від США.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/3591889-hlava-yevrokomisii-vystupyv-za-stvorennia-armii-yes Глава Єврокомісії виступив за створення армії ЄС] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085458/https://ua.korrespondent.net/world/3591889-hlava-yevrokomisii-vystupyv-za-stvorennia-armii-yes |date=16 листопада 2018 }} ''[[korrespondent.net]]'', 18 листопада 2015</ref><ref>[https://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/02/27/7062233/ Європейський оборонний союз: навіщо ЄС знову говорить про спільну армію] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116043402/https://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/02/27/7062233/ |date=16 листопада 2018 }} ''[[Українська правда|Європейська правда]]'', 27 лютого 2017</ref> 6 листопада 2018 року ідею створення армії ЄС підтримав президент Франції [[Емманюель Макрон]]. За його словами, власна армія необхідна ЄС, "«беручи до уваги Росію, [[Китайська Народна Республіка|Китай]] і навіть США"».<ref>[https://tyzhden.ua/News/222242 Макрон закликає до створення єдиної армії Євросоюзу] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085513/https://tyzhden.ua/News/222242 |date=16 листопада 2018 }} ''tyzhden.ua'', 6 листопа 2018</ref> Його тепер цілком (на відміну від Юнкера у 2015-му) підтримала канцлер ФРН Ангела Меркель, заявивши що "«Спільна європейська армія покаже світу, що між європейськими країнами більше ніколи не буде війни"».<ref>[https://www.dw.com/uk/анґела-меркель-закликала-створити-справжню-європейську-армію/a-46278662 Анґела Меркель закликала створити "«справжню"» європейську армію] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116043401/https://www.dw.com/uk/анґела-меркель-закликала-створити-справжню-європейську-армію/a-46278662 |date=16 листопада 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 13.11.2018</ref> Проти виступив прем'єр-міністр Нідерландів [[Марк Рютте]], зазначивши, що НАТО повинно залишатися наріжним каменем європейської оборонної політики.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/4033644-niderlandy-proty-stvorennia-yevropeiskoi-armii Нідерланди проти створення європейської армії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116213441/https://ua.korrespondent.net/world/4033644-niderlandy-proty-stvorennia-yevropeiskoi-armii |date=16 листопада 2018 }} ''[[korrespondent.net]]'', 16.11.2018</ref> Заява Макрона прозвучала на тлі виходу США з [[Спільний всеосяжний план дій|ядерної угоди по Ірану]] та погроз виходу з [[Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності|договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальности]] (підписаному між США та [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] в 1987, тепер дійсної зокрема щодо її правонаступниці Росії), проти чого виступали європейські лідери. На думку європейських лідерів, вихід США з даних угод посилить нестабільність на Близькому Сході, Європі та в усьому світі, від чого більше постраждає насамперед Європа, а не США, крім того, це може спровокувати нові [[перегони озброєнь]] у світі. США аргументують свій вихід недотриманням Іраном і Росією відповідно умов даних договорів.<ref>[https://www.dw.com/uk/якими-можуть-бути-наслідки-відмови-сша-від-ядерної-угоди-з-іраном/a-43700531 Якими можуть бути наслідки відмови США від ядерної угоди з Іраном] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181209212535/https://www.dw.com/uk/якими-можуть-бути-наслідки-відмови-сша-від-ядерної-угоди-з-іраном/a-43700531 |date=9 грудня 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 08.05.2018</ref><ref>[https://www.uifuture.org/publications/news/24271-rozryv/dohovoru/pro/likvidatsiyu/raket Що означає розрив Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності між США та РФ?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181209212756/https://www.uifuture.org/publications/news/24271-rozryv/dohovoru/pro/likvidatsiyu/raket |date=9 грудня 2018 }} ''[[Український інститут майбутнього]]'', 23.10.2018</ref>

14 грудня 2017 року 25 країн ЄС (усі країни-членкині, за винятком [[Велика Британія|Сполученого Королівства]], [[Данія|Данії]] та [[Мальта|Мальти]]) запустили програму "«Структурної співпраці у сфері оборони та безпеки"» ({{lang-en|Permanent Structured Cooperation}}, PESCO), яка розглядається як перший крок на шляху до створення європейського оборонного союзу. Основна ідея PESCO &nbsp;— підвищити ефективність у сфері оборони. Мова йде про усунення дублювань зусиль і більш ефективне використання коштів.<ref>[https://www.dw.com/uk/погані-новини-для-ворогів-лідери-єс-у-брюсселі-запустили-оборонну-співпрацю/a-41803435 "«Погані новини для ворогів"»: лідери ЄС у Брюсселі запустили оборонну співпрацю] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181116085516/https://www.dw.com/uk/погані-новини-для-ворогів-лідери-єс-у-брюсселі-запустили-оборонну-співпрацю/a-41803435 |date=16 листопада 2018 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 14.12.2017</ref> На 2021 рік запланований запуск Європейського оборонного фонду ({{lang-en|European Defence Fund}}), у його рамках Єврокомісія запропонувала протягом семи років виділити 13 мільярдів євро на спільні проєкти з розробки нових озброєнь і технологій.<ref>[https://www.dw.com/uk/під-погрози-трампа-чого-єс-досягнув-за-рік-оборонної-співпраці/a-48739198 Під погрози Трампа: чого ЄС досягнув за рік оборонної співпраці] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220410215034/https://www.dw.com/uk/під-погрози-трампа-чого-єс-досягнув-за-рік-оборонної-співпраці/a-48739198 |date=10 квітня 2022 }} ''[[Deutsche Welle]]'', 15.05.2019</ref>

17 червня 2019 року міністри оборони Німеччини, Франції та Іспанії затвердили найбільший в Європі оборонний проєкт &nbsp;— систему ведення повітряних боїв майбутнього, яка має бути готова до бойового використання до 2040 року. Система включатиме не лише бойові літаки, але також супровідні загони безпілотників, флагманські і патрульні літаки, наземні станції і супутники. Загальна вартість проєкту оцінюється в суму до 50 мільярдів євро.<ref>[https://ua.korrespondent.net/world/4108387-u-yes-zatverdyly-naibilshyi-oboronnyi-proekt У ЄС затвердили найбільший оборонний проект] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190617151154/https://ua.korrespondent.net/world/4108387-u-yes-zatverdyly-naibilshyi-oboronnyi-proekt |date=17 червня 2019 }} ''[[korrespondent.net]]'', 17.06.2019</ref> Також цього ж дня міністри закордонних справ і оборони всіх 28 країн Євросоюзу затвердили «Глобальну стратегію ЄС», у якій описані спільні оборонні та безпекові спроможности та розглянуті шляхи подальшого зміцнення ролі Євросоюзу як глобального гравця.<ref>[https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2722783-evropejski-ministri-pogodili-globalnu-strategiu-es.html Європейські міністри погодили Глобальну стратегію ЄС] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190617151152/https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2722783-evropejski-ministri-pogodili-globalnu-strategiu-es.html |date=17 червня 2019 }} ''[[Укрінформ]]'', 17.06.2019</ref>

Асоціація футболу на сьогоднішній день є найпопулярнішим видом спорту в Європейському Союзі за кількістю зареєстрованих гравців. Інші види спорту, в яких найбільше учасників клубів -&nbsp;— це теніс, баскетбол, плавання, легка атлетика, гольф, гімнастика, кінні види спорту, гандбол, волейбол та вітрильний спорт.<ref>{{cite journal|author1=M. van Bottenburg|author2=B. Rijnen|author3=J.C. van Sterkenburg|year=2005|title=Sports participation in the European Union : Trends and differences|journal=WJH Mulier Instituut|publisher=dspace.library.uu.nl|page=33 (table 2.5)|hdl=1874/305728}}</ref>

{{Further|Етикетка європейської спадщини}}Використовуваний прапор &nbsp;— прапор Європи, який складається з кола з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Спочатку розроблений у 1955 році для Ради Європи, прапор був прийнятий Європейськими Співтовариствами, попередниками нинішнього Союзу, в 1986 році. Рада Європи дала прапору символічний опис у наступних термінах,<ref name="36th">{{Cite web|title=Thirty-sixth meeting of the ministers' deputies: resolution (55) 32|date=9 грудня 1955|url=http://www.coe.int/t/dgal/dit/ilcd/fonds/themes/flags/Res(55)32_en.pdf|archive-url=https://web.archive.org/web/20090528195931/http://www.coe.int/t/dgal/dit/ilcd/Fonds/Themes/Flags/Res%2855%2932_en.pdf|url-status=dead|publisher=Council of Europe|access-date=2 лютого 2008|archive-date=28 травня 2009}}</ref> хоча офіційний символічний опис, прийнятий ЄС, не містить посилання на "«західний світ"»:<ref name="1996guide">{{in lang|fr}} ''[https://www.cvce.eu/en/obj/guide_graphique_relatif_a_l_embleme_europeen_1996-fr-93eedaa0-b431-4ca8-ac7b-113ca01c0395.html Guide graphique relatif à l'emblème européen] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210609114155/https://www.cvce.eu/en/obj/guide_graphique_relatif_a_l_embleme_europeen_1996-fr-93eedaa0-b431-4ca8-ac7b-113ca01c0395.html |date=9 червня 2021 }}'' (1996), p. 3: ''Description symbolique: Sur le fond bleu du ciel, les étoiles figurant les peuples d'Europe forment un cercle en signe d'union. Elles sont au nombre invariable de douze, symbole de la perfection et de la plénitude''...…''Description héraldique: Sur fond azur, un cercle composé de douze étoiles d'or à cinq rais, dont les pointes ne se touchent pas''. c.f. {{cite web|title=Graphical specifications for the European Emblem|url=http://europa.eu/abc/symbols/emblem/graphics1_en.htm#symbol|archive-url=https://web.archive.org/web/20060622134708/http://europa.eu/abc/symbols/emblem/graphics1_en.htm#symbol|url-status=dead|publisher=[[Europa (web portal)|European Commission]]|access-date=4 серпня 2004|archive-date=22 червня 2006}}</ref>

[[FileФайл:Europa_copy.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Europa_copy.jpg|міні|[[Європа (міфологія)|Європа]] та бик на грецькій вазі, приблизно 480 &nbsp;р. до н. національний музей Тарквінії, Італія]]

«Об’єднаніОб'єднані у різноманітті» було прийнято девізом Союзу у 2000 році, вибравши його серед пропозицій, поданих учнями школи. З 1985 року днем ​​прапора Союзу є День Європи, 9 травня (дата декларації Шумана 1950 року). Гімн Союзу &nbsp;— це інструментальна версія прелюдії до Оди до радости, 4-го частини дев'ятої симфонії Людвіга ван Бетховена. Гімн був прийнятий лідерами Європейського Співтовариства в 1985 році і відтоді звучав офіційно.<ref>{{Cite web|url=https://www.coe.int/en/web/portal/home|archive-url=https://web.archive.org/web/20091219175535/http://www.coe.int/T/E/Com/About_Coe/emblems/emblemes.asp|url-status=dead|title=Council of Europe|archive-date=19 грудня 2009|website=www.coe.int}}</ref> Окрім іменування континенту, грецька міфологічна фігура Європи часто використовувалась як уособлення Європи. Відома з міфу, в якому Зевс спокушає її в образі білого бика, Європа також згадується стосовно нинішнього Союзу. Статуї Європи та бика прикрашають кілька установ Союзу, а її портрет видно на серії банкнот євро 2013 року. Бик, зі свого боку, зображений на всіх картках посвідки на проживання.

Карл Великий, також відомий як Карл Великий (лат. Carolus Magnus), а згодом визнаний Pater Europae ("«Батьком Європи"»),<ref name="ReferenceB">Riché, Preface xviii, Pierre Riché reflects: "«[H]e enjoyed an exceptional destiny, and by the length of his reign, by his conquests, legislation and legendary stature, he also profoundly marked the history of Western Europe."»</ref><ref>{{cite web|url=http://www.karlspreis.de/preistraeger/seine_heiligkeit_papst_johannes_paul_ii/ansprache_von_seiner_heiligkeit_papst_johannes_paul_ii.html|title=Der Karlspreisträger Seine Heiligkeit Papst Johannes Paul II. außerordentlicher Karlspreis 2004|publisher=Karlspreis.de|access-date=1 січня 2012|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20120117151907/http://www.karlspreis.de/preistraeger/seine_heiligkeit_papst_johannes_paul_ii/ansprache_von_seiner_heiligkeit_papst_johannes_paul_ii.html|archive-date=17 січня 2012}}</ref><ref>{{cite book

[[FileФайл:Siège_d'Euronews.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Siège_d'Euronews.jpg|міні|Штаб-квартира [[Euronews]] у Ліоні, Франція]]

Свобода ЗМІ є основним правом, яке поширюється на всі держави-членкині Європейського Союзу та його громадян, як це визначено в Хартії ЄС про основні права, а також Європейській конвенції з прав людини.<ref name="eprs">Maria Poptcheva, [http://www.europarl.europa.eu/EPRS/EPRS-Briefing-554214-Press-freedom-in-the-EU-FINAL.pdf Press freedom in the EU Legal framework and challenges] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210210114509/https://www.europarl.europa.eu/EPRS/EPRS-Briefing-554214-Press-freedom-in-the-EU-FINAL.pdf |date=10 лютого 2021 }}, EPRS | European Parliamentary Research Service, Briefing April 2015</ref>{{rp|1}} У процесі розширення ЄС гарантування свободи ЗМІ називається "«ключовим показником готовности країни стати частиною ЄС"».<ref>{{Cite web|url=http://ec.europa.eu/enlargement/policy/policy-highlights/media-freedom/index_en.htm|title=European Neighbourhood Policy and Enlargement Negotiations|access-date=8 лютого 2016|publisher=European Commission|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20160124161814/http://ec.europa.eu/enlargement/policy/policy-highlights/media-freedom/index_en.htm|archive-date=24 січня 2016|df=dmy-all}}</ref>

}}</ref><ref>{{Cite web|date=2018|title=2018 EU Media Survey|url=http://www.comresglobal.com/wp-content/uploads/2018/06/Final_Presentation_BM.pdf|publisher=[[ComRes]]/[[Burson-Marsteller]]|accessdate=23 березня 2021|archive-date=2 квітня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210402124633/http://comresglobal.com/wp-content/uploads/2018/06/Final_Presentation_BM.pdf}}</ref> [[ARTE]] є загальнодоступною франко-німецькою телевізійною мережею, яка просуває програмування в галузі культури та мистецтв. 80&nbsp;% її програм пропонуються в однаковій пропорції двома компаніями-членкинями, тоді як решта забезпечується Європейською групою економічних інтересів ARTE GEIE та європейськими партнерами каналу.<ref>{{cite web|url=http://www.arte.tv/sites/en/corporate/qui-sommes-nous-cluster/publications/?lang=en|title=How is ARTE funded?|publisher=ARTE Entreprise|access-date=26 червня 2016|archive-date=28 квітня 2016|archive-url=https://web.archive.org/web/20160428061038/http://www.arte.tv/sites/en/corporate/qui-sommes-nous-cluster/publications/?lang=en}}</ref>

[[FileФайл:Eiffel_Tower_wearing_Europe_colors_-_panoramio.jpg|посилання=https://en.wikipedia.org/wiki/File:Eiffel_Tower_wearing_Europe_colors_-_panoramio.jpg|міні|Європейська емблема, прикрашена Ейфелевою вежею]]

Європейський Союз справив значний позитивний економічний вплив на більшість держав-членкинь.<ref name="JoME">{{Cite journal|last1=Campos|first1=Nauro F.|last2=Coricelli|first2=Fabrizio|last3=Moretti|first3=Luigi|date=1 травня 2019|title=Institutional integration and economic growth in Europe|journal=Journal of Monetary Economics|volume=103|pages=88–104|doi=10.1016/j.jmoneco.2018.08.001|issn=0304-3932|doi-access=free}}</ref> Згідно з дослідженням держав-членкинь, які вступили з 1973 по 2004 рік у 2019 році, "«без європейської інтеграції доходи на душу населення були б в середньому приблизно на 10&nbsp;% нижчими за перші десять років після вступу в ЄС"».<ref name="JoME" /> Греція була винятком, про яке повідомляло дослідження, яке проводило аналіз до 2008 року, "«щоб уникнути незрозумілих наслідків світової фінансової кризи"».<ref name="JoME" />

}}</ref> Учений Томас Рісс писав у 2009 році, "«у літературі щодо Східної Європи існує консенсус щодо того, що перспектива членства в ЄС мала величезний якірний ефект для нових демократій"».<ref name=":2" /> Однак Р. Даніель Келемен стверджує, що ЄС виявився корисним для лідерів, які контролюють демократичне відступлення, оскільки ЄС неохоче втручається у внутрішню політику, дає авторитарним урядам кошти, які вони можуть використовувати для зміцнення своїх режимів, а також через свободу пересування в межах ЄС дозволяє різним громадянам залишати країни, що відступають. У той же час, союз забезпечує зовнішнє обмеження, яке не дозволяє м'яким авторитарним режимам переростати у жорстку диктатуру.<ref>{{Cite journal|last=Kelemen|first=R. Daniel|date=3 березня 2020|title=The European Union's authoritarian equilibrium|journal=Journal of European Public Policy|volume=27|issue=3|pages=481–499|doi=10.1080/13501763.2020.1712455|issn=1350-1763|doi-access=free}}</ref>

В березні 2007 було розпочато переговори щодо нового базового договору між Україною та ЄС на заміну чинної Угоди про партнерство та співробітництво. [[12 липня]] [[2007]] [[Європейський парламент|Європарламент]] у Страсбурзі ухвалив рішення висловити підтримку надання Україні перспективи членства в Євросоюзі. Відповідне рішення було прийняте за результатами обговорення доповіді депутата Міхала Томаша Камінські щодо мандату на переговори з Україною про нову поглиблену угоду &nbsp;— [[Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом|Угоду про асоціацію між Україною та ЄС]].<ref>[http://novynar.com.ua/politics/3172 Європарламент виступив за надання Україні перспективи членства в ЄС] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20081223071228/http://novynar.com.ua/politics/3172 |date=23 грудня 2008 }} ''novynar.com.ua''</ref> Переговори щодо цієї угоди були закінчені в грудні 2011, однак її остаточне підписання загальмувалося на тлі погіршення відносин України та ЄС під час президенства [[Янукович Віктор Федорович|Віктора Януковича]]. Європейські чиновники часто звинувачували українську владу в погіршенні громадянських прав, свободи слова, переслідуванні опозиції та інших основоположних демократичних принципів в Україні.

Від початку президенства Януковича, в Україні офіційно продовжувалася політика європейської інтеграції, однак 21 листопада 2013 року [[Другий уряд Миколи Азарова|Уряд Азарова]] раптово повідомив про призупинення підготовки до укладання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Це викликало проєвропейські протестні акції в Україні під назвою [[Євромайдан]] який згодом переріс у більш широку [[Революція гідності|Революцію гідності]] &nbsp;— за демократичні права та проти корупції в країні. Наслідком подій, під час яких загинуло 128 людей, стала повна зміна політичного керівництва в Україні та відновлення активної євроінтеграційної політики. Також одразу після цього почалася [[Російська збройна агресія проти України (з 2014)|російська збройна агресія проти України]].

27 лютого 2014 року, після подій Євромайдану, Європарламент ухвалив резолюцію у якій вперше йдеться про те, що Україна має право стати повноправною членкинею Євросоюзу. У ній зазначено, що підписання Угоди про асоціацію не є кінцевою метою партнерства з Києвом і відповідно до Статуту ЄС всі європейські країни, включаючи Україну, «мають довгострокову можливість подавати заявку на членство в ЄС».<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/27/7016551/ Європарламент надав Україні право у майбутньому вступити в ЄС] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140302224530/http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/27/7016551/ |date=2 березня 2014 }} ''[[Українська правда]]'', 27 лютого 2014</ref> 21 березня 2014 року було підписано політичну частину угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а 27 червня цього ж року &nbsp;— економічну. В дію угода вступила з 1 листопада 2014 року. 11 червня 2017 року почав діяти [[безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом]].

9 січня 2019, Міністр закордонних справ України [[Клімкін Павло Анатолійович|Павло Клімкін]] назвав [[Маніпуляція|маніпуляцією]] як тих хто говорить що Україна може вступити в ЄС за рік-два так і тих що це можливо не раніше як за 25-30 років, додавши що ''"«Це залежить найперше від нас. Нам потрібно продовжити зміни в цій країні...країні… і це йдеться не просто про реформи, а про фундаментальні зміни в цій країні. Чим краще ми будемо виконувати Угоду про асоціацію, чим краще ми будемо перебирати європейські стандарти, тим швидше ми набудемо членства в Європейському Союзі після того, як отримаємо європейську перспективу. Я вважаю що це можна зробити дійсно в середньостроковій перспективі"»''. Він зазначив що це залежить і від Європейського Союзу, від "«настроїв які відбуваються там"» але "«головне залежить від нас"».<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=BbBeC33uvH4 Клімкін назвав можливі терміни вступу України до ЄС та НАТО] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200519125807/https://www.youtube.com/watch?v=BbBeC33uvH4&gl=US&hl=en |date=19 травня 2020 }} ''[[YouTube]]'', 9.01.2019</ref>

Під час 23-го саміту Україна -&nbsp;— Європейський Союз, 12 жовтня 2021 року прем’єрпрем'єр-міністр України Денис Шмигаль, віце-президент Європейської комісії, високий представник Європейського Союзу із закордонних справ та безпекової політики Жозеп Боррель та надзвичайний і повноважний посол Словенії в Україні Томаж Менцін підписали угоду між Україною та Європейським Союзом і його державами-членкинями про [[Єдине європейське небо|Спільний авіаційний простір]].<ref>{{cite web|url=https://www.president.gov.ua/news/u-mezhah-23-go-samitu-ukrayina-yes-pidpisano-nizku-dokumenti-71033|title=У межах 23-го Саміту Україна – ЄС підписано низку документів, зокрема Угоду про Спільний авіаційний простір|publisher=[[Офіс Президента України]]|date=12 жовтня 2020|accessdate=14 жовтня 2020|archive-date=12 жовтня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211012103211/https://www.president.gov.ua/news/u-mezhah-23-go-samitu-ukrayina-yes-pidpisano-nizku-dokumenti-71033}}</ref>

Угода про асоціацію налічує понад тисячу сторінок, а за своєю структурою складається з преамбули, семи частин, 43 додатків та 3 протоколів. У частині «Преамбула, загальні цілі та принципи» описане зокрема визнання з боку ЄС європейського вибору та європейських устремлінь України як європейської країни, що поділяє з ЄС спільну історію і спільні цінності, а також визначені цілі Угоди, серед яких –&nbsp;— створення асоціації, поступове зближення між Україною та ЄС на основі спільних цінностей, поглиблення економічних та торговельних відносин, зокрема шляхом створення зони вільної торгівлі, посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи і безпеки. Закріплюються основні принципи, які лежатимуть в основі асоціації, передусім забезпечення [[Права людини|прав людини]] та [[Основні права і свободи|основоположних свобод]], повага до принципу [[Верховенство права|верховенства права]], дотримання принципів [[Державний суверенітет|суверенітету]] і [[Територіальна цілісність|територіальної цілісности]], непорушности кордонів і [[Незалежність|незалежности]]. Підкреслюється, що подальші відносини між Україною та ЄС базуватимуться також на принципах вільної [[Ринкова економіка|ринкової економіки]], верховенства права, ефективному урядуванні тощо.<ref name="МЗСУ">[http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/european-integration/ua-eu-association Угода про асоціацію між Україною і ЄС (анотація основних розділів Угоди)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131109182335/http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/european-integration/ua-eu-association |date=9 листопада 2013 }}. ''[[Міністерство закордонних справ України]]''</ref>

1 січня 2016 року набула чинности [[Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС]] (ЗВТ) яка передбачає суттєву лібералізацію торгівлі (усунення тарифів чи квот) між сторонами, гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази. Створення ЗВТ між Україною та ЄС відбуватиметься поступово, протягом 10 років.<ref name="МЗСУ"/> Станом на 2019 рік, створення даної ЗВТ вже позитивно вплинуло на торгівлю України з ЄС та часткову компенсацію від втрати російського ринку. Так, за даними [[Державна служба статистики України|Держстату України]], якщо сукупний експорт українських товарів і послуг до ЄС становив 15,9 &nbsp;млрд дол. США у 2015 році та 16,5 &nbsp;млрд у 2016, то у 2017-20182017—2018 роках він виріс до 20,9 та 24,1 &nbsp;млрд відповідно (зростання на 51&nbsp;%). В той час в країни [[СНД]] український експорт у ці роки становив 11,3, 9,7, 10,6 та 10,7 &nbsp;млрд відповідно (падіння на 5&nbsp;%), в країни Азії 13,5, 12,9, 14,2 та 15,2 млрд (зростання на 12&nbsp;%) а загалом в усі країни світу 47,8, 46,2, 53,9 та 58,9 млрд (зростання на 23&nbsp;%). За ці роки частка ЄС в експорті України зросла з 33&nbsp;% до 40&nbsp;%. Частка ЄС в імпорті Україною товарів і послуг залишилася практично без змін &nbsp;— на рівні 42&nbsp;%, але в розмірах збільшилася на 46&nbsp;% (з 18 &nbsp;млрд дол. США у 2015 до 26,5 &nbsp;млрд у 2018).<ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gs_rik_u.html Динаміка географічної структури зовнішньої торгівлі товарами] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190604222953/http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gs_rik_u.html |date=4 червня 2019 }} ''[[Державна служба статистики України]]'', процитовано: 12.06.2019</ref><ref>[http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gsp_u.html Динаміка географічної структури зовнішньої торгівлі послугами] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170702135057/http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/zd/zd_rik/zd_u/gsp_u.html |date=2 липня 2017 }} ''[[Державна служба статистики України]]'', процитовано: 12.06.2019</ref>

11 червня 2017 року почав діяти [[Безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом]]. Він дозволяє громадянам України, які мають [[Біометричний паспорт|біометричні]] [[Паспорт громадянина України для виїзду за кордон|паспорти]], без попереднього оформлення [[Віза|віз]] приїжджати з діловою чи туристичною метою або в сімейних справах на термін до 90 днів протягом 180-денного періоду до 26 з 28 країн ЄС (усі, за винятком [[Велика Британія|Сполученого Королівства]] й [[Ірландія|Ірландії]]) та 4 інших членкинь [[Шенгенська зона|Шенгенської зони]] ([[Ісландія]], [[Норвегія]], [[Швейцарія]] і [[Ліхтенштейн]]). За даними [[Державна міграційна служба України|Державної міграційної служби України]], за два роки існування, безвізом з країнами ЄС скористалися майже 3 мільйони українців.<ref>[https://24tv.ua/dva_roki_bezvizu_skilki_ukrayintsiv_otrimali_biometrichni_pasporti_a_skilki__skoristalisya_nimi_n1165245 Два роки безвізу: скільки українців отримали біометричні паспорти, а скільки –&nbsp;— скористалися ними] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191220075608/https://24tv.ua/dva_roki_bezvizu_skilki_ukrayintsiv_otrimali_biometrichni_pasporti_a_skilki__skoristalisya_nimi_n1165245 |date=20 грудня 2019 }} ''[[24 (телеканал)]]'', 11 червня 2019</ref> Після запровадження безвізу з ЄС, Україна також підписала аналогічні угоди з багатьма іншими країнами, так якщо у 2016 році громадяни України могли вільно їздити у 81 країну світу, то, станом на червень 2019, їх кількість зросла до 128.<ref>[https://www.henleypassportindex.com/global-ranking Henley Passport Index] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200312171315/https://www.henleypassportindex.com/global-ranking |date=12 березня 2020 }} ''henleypassportindex.com'', процитовано: 12.06.2019</ref>

* '''Асоціація із Шенгенською зоною'''. Йдеться, по суті, про членство України в [[Шенгенська зона|Шенгенській зоні]]. Для країни поза межами Євросоюзу такий формат має назву "«асоціація з Шенгеном"». Саме такі стосунки мають з ЄС Швейцарія, Ісландія або Норвегія. Це, якщо станеться, фактично означатиме руйнацію західного кордону України, який стане точно таким прозорим, як кордон між [[Франція|Францією]] і [[Німеччина|Німеччиною]] чи Німеччиною і [[Польща|Польщею]]. На думку аналітиків, це завдання може виявитися ще складнішою метою, аніж членство в ЄС. Для прикладу, станом на 2018 рік, такі найновіші членкині ЄС як [[Хорватія]], [[Румунія]], [[Болгарія]] –&nbsp;— досі не набули повноправного членства у Шенгені, між ними і рештою країн ЄС досі існує прикордонний контроль.

* '''Приєднання до митного союзу ЄС'''. [[Митний союз Європейського Союзу|Митний союз з ЄС]] означає, що країна повністю синхронізує своє митне законодавство з європейським, торгівля з країнами ЄС стає безмитною, а у зовнішній торгівлі починають діяти ті мита, що встановлені для держав-членкинь Євросоюзу. Митний союз навряд чи включатиме агропродукцію. Станом на 2018 рік, є одна країна за межами ЄС, яка перебуває у митному союзі з Євросоюзом –&nbsp;— [[Туреччина]] (з обмеженнями щодо агропродукції та торгівлі послугами).

* '''Вступ в дію спільного авіаційного простору'''. Означає формування спільного авіаційного простору між державами-членкинями ЄС та Україною, який заснований, зокрема, на ідентичних правилах в сфері безпеки польотів, [[Авіаційна безпека|авіаційної безпеки]], [[Керування повітряним рухом|управління повітряним рухом]], захисту навколишнього середовища, захисту прав споживачів, систем комп’ютерногокомп'ютерного бронювання, а також, що стосується соціальних норм в авіаційній галузі. Станом на 2018 рік, угода є фактично готовою, але заблокована для остаточного підписання через спір [[Велика Британія|Сполученого Королівства]] та [[Іспанія|Іспанії]] щодо статусу [[Гібралтар]]у.

За словами Порошенка, ''"«Реалізація цих ініціатив фактично перетворить східні кордони України на східні кордони Євросоюзу ще до того, як ми де-юре приєднаємося до Союзу...Союзу… І тоді членство стане лише формальним питанням часу"»''.<ref name="eurointegration7070861"/>

На думку директора «Європейської програмної ініціативи», Дмитра Шульги, Україні слід було б визначити дві амбітні "«мегаідеї"» щодо її інтеграції до ЄС: Першою є повна економічна інтеграція до ЄС шляхом входження України до [[Європейська економічна зона|Європейської економічної зони]], що для прикладу є зараз у [[Норвегія|Норвегії]] або [[Швейцарія|Швейцарії]]. На думку експерта це б більше відповідало українським інтересам аніж митний союз. Другою є повна реалізація принципу політичної асоціації з ЄС що вже прописано в Угоді про асоціацію. Її реалізація означатиме виконання першого [[Копенгагенські критерії|"«копенгагенського критерію"»]] членства у ЄС &nbsp;— наявність в країни-кандидата стабільної та дієвої демократії та гарантування дотримання ключових прав та свобод на своїй території. Таке визнання дозволило б Україні з впевненістю підійти до рішення про подання заявки на початок переговорів про вступ до ЄС у майбутньому.<ref name="eurointegration7070861"/>

За результатами опитування, проведеного групою Соціопрогноз в травні 2018 року, 59,4&nbsp;% українців підтримують вступ України до ЄС, проти &nbsp;— 17,1&nbsp;%. 10,7&nbsp;% опитаних не брали участі у волевиявленні, ще 12,8&nbsp;% не змогли відповісти на питання.<ref>[https://ua.korrespondent.net/ukraine/3971839-bilshist-ukraintsiv-pidtrymuuit-vstup-do-yes Більшість українців підтримують вступ до ЄС] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180517175406/https://ua.korrespondent.net/ukraine/3971839-bilshist-ukraintsiv-pidtrymuuit-vstup-do-yes |date=17 травня 2018 }} ''[[korrespondent.net]]'', 17.05.2018</ref>

За даними опитування, проведеного в 2007 році, 55&nbsp;% респондентів у [[Німеччина|Німеччині]], [[Франція|Франції]], [[Велика Британія|Сполученому Королівстві]], [[Італія|Італії]], [[Іспанія|Іспанії]] та [[Польща|Польщі]] підтримували вступ України до ЄС якщо Україна виконає необхідні для цього умови. 34&nbsp;% були проти вступу України до ЄС. Вступ до ЄС [[Росія|Росії]], [[Туреччина|Туреччини]] та [[Марокко]] підтримували відповідно 45&nbsp;%, 40&nbsp;% та 35&nbsp;% респондентів.<ref>[http://yes-ukraine.org/ua/survey_January2007.html Україна залишається кандидатом №&nbsp;1 на вступ до ЄС&nbsp;— у громадській думці європейців.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080521073300/http://yes-ukraine.org/ua/survey_January2007.html |date=21 травня 2008 }} Січень 2007, Ялтинська Європейська Стратегія</ref>

За даними опитування, проведеного в 2017 році в Німеччині, Франції, Італії, [[Литва|Литві]], Сполученому Королівстві, Польщі та [[Нідерланди|Нідерландах]], підтримали вступ України до ЄС 48&nbsp;% опитаних респондентів, не підтримали 52&nbsp;%. Основні аргументи проти вступу України до ЄС &nbsp;— загальне небажання розширення ЄС (незалежно від країни-кандидата), бідність України (побоювання надмірного навантаження на бюджет ЄС), недостатня демократичність і корупція (ризик поширення української корупції на решту Союзу). Основні аргументи за вступ України до ЄС: Україна &nbsp;— це частина Європи, вступ до ЄС посилить демократію в Україні, заохочуватиме українців під час [[Російська збройна агресія проти України (з 2014)|конфлікту з Росією]] і збільшить економічні відносини з ЄС. Щодо термінів вступу України до ЄС, 56&nbsp;% респондентів думають (незалежно чи вони за чи проти), що це відбудеться "«впродовж 10 років або раніше"», 23&nbsp;% &nbsp;— "«не раніше, ніж через 15—20 років"», решта 21&nbsp;% &nbsp;— "«ніколи"». У порівнянні з іншими гіпотетичними кандидатами Україна продовжує мати найвищий рівень підтримки інтеграції в ЄС: вступ до ЄС Росії, Туреччини та Марокко підтримали відповідно 33&nbsp;%, 21&nbsp;% та 26&nbsp;% респондентів.<ref>[https://dt.ua/internal/vidlunnya-nashih-sprav-254256_.html Відлуння наших справ &nbsp;— Хто й чому чекає/не чекає Україну в ЄС і НАТО?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190311175035/https://dt.ua/internal/vidlunnya-nashih-sprav-254256_.html |date=11 березня 2019 }} ''dt.ua'', 16 вересня 2017</ref>

* Віднянський С. В., Мартинов А.&nbsp;Ю. Об’єднана&nbsp;Об'єднана Європа від мрії до реальності. Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу. –&nbsp;— К.: Вид-во Києво-Могилянська академія, 2011. –&nbsp;— 395 с.

* Дайнен Д. Дедалі міцніший союз: курс європейської інтеграції.&nbsp;— К.: К. І. С., 2006.&nbsp;— 696 с.

* Європейський Союз. Консолідовані договори.&nbsp;— К.: Port-royal, 1999.

* Європейський Союз у XXI столітті: функціонування та розвиток: монографія / В.&nbsp;С.&nbsp;Загорський, О.&nbsp;Я.&nbsp;Красівський, О.&nbsp;С.&nbsp;Киричук, П.&nbsp;В.&nbsp;Когут, О.&nbsp;П.&nbsp;Котовська; ред.: В.&nbsp;С.&nbsp;Загорський, О.&nbsp;Я.&nbsp;Красівський; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України.&nbsp;— Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2016.&nbsp;— 631 c.&nbsp;

* [https://www.aup.com.ua/ies-u-kisheni-dovidnik-iz-ievropeyskoi-i/ ЄС у кишені : довідник із європейської інтеграції України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210730213106/https://www.aup.com.ua/ies-u-kisheni-dovidnik-iz-ievropeyskoi-i/ |date=30 липня 2021 }} / Фонд Конрада Аденауера ; Акад. української преси ; передм. Габріеле Бауманн. –&nbsp;— 4-те вид, випр. і допов. –&nbsp;— Київ : Фонд Конрада Аденауера, 2012. –&nbsp;— 74 с.

* Ильин Ю.&nbsp;Д.&nbsp;Лекции по истории и праву Европейского Союза.&nbsp;— Харьков: Консум, 1998.&nbsp;— 156 с. {{ref-ru}} ('''також''': М.: Спарк, 2002.&nbsp;— 115 с.&nbsp;— ISBN 5-88914-181-3)

* Нестерович В.&nbsp;Ф. &nbsp;Лобіювання у правотворчому процесі Європейського Союзу / В.&nbsp;Ф. &nbsp;Нестерович. Українське право. 2007. № &nbsp;1 (20). С. 242-256242—256.

* Нестерович В.&nbsp;Ф. &nbsp;Роль та місце лобіювання у європейському інтегруванні України / В.&nbsp;Ф. &nbsp;Нестерович. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № &nbsp;3. С. 32-42.

* Нестерович В. Ф. [https://www.academia.edu/36968946/ІНСТИТУЦІЙНЕ_ОФОРМЛЕННЯ_СУБЄКТІВ_ВПЛИВУ_ГРОМАДСЬКОСТІ_НА_УХВАЛЕННЯ_НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ_АКТІВ_У_ЄВРОПЕЙСЬКОМУ_СОЮЗІ Інституційне оформлення суб’єктівсуб'єктів впливу громадськості на прийняття нормативно-правових актів у Європейському Союзі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220410215644/https://www.academia.edu/36968946/ІНСТИТУЦІЙНЕ_ОФОРМЛЕННЯ_СУБЄКТІВ_ВПЛИВУ_ГРОМАДСЬКОСТІ_НА_УХВАЛЕННЯ_НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ_АКТІВ_У_ЄВРОПЕЙСЬКОМУ_СОЮЗІ |date=10 квітня 2022 }} / В.&nbsp;Ф. &nbsp;Нестерович. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2010. № &nbsp;3. С. 54-64.

* Нестерович В.&nbsp;Ф. &nbsp;Конституційно-правове регулювання інституту лобіювання у Європейському Союзі / В.&nbsp;Ф. &nbsp;Нестерович. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.&nbsp;О. &nbsp;Дідоренка. 2011. № &nbsp;3. С. 27-39.

* Нестерович В. Ф. [https://www.academia.edu/36968944/Реалізація_права_петицій_на_рівні_Європейського_Союзу Реалізація права петицій на рівні Європейського Союзу] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220410213804/https://www.academia.edu/36968944/Реалізація_права_петицій_на_рівні_Європейського_Союзу |date=10 квітня 2022 }} / В. &nbsp;Ф. &nbsp;Нестерович. Публічне право. 2016. № &nbsp;2. С. 33-40.

* Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції.&nbsp;— К. : Смолоскип, 2002.&nbsp;— 168 с.

* Тоді Ф. Нарис історії Європейського Союзу / пер. з англ. М. Марченко.&nbsp;— К.: К. І. С., 2001.&nbsp;— 136 с.