Unigenitus: відмінності між версіями

'''''Unigenitus''''' (з [[Латинська мова|лат.]] <span class="nowrap">—</span> &#x2009; <span>«Єдинородний Син»</span>) <span class="nowrap">—</span> назва [[Папська булла|булли]], що зіграла значну роль в історії [[Янсенізм|янсенізмуянсенізм]]у.

Коли після смерті [[Антуан Арно (син)|Антуана Арно]], [[1694]] року, становище вождя янсеністів зайняв [[Ораторіанці|ораторіанець]] {{Нп|Паск'є Кенель|3=fr|4=Pasquier Quesnel}}, янсеністська суперечка, що було затихла, знову пожвавішала. Кенель ще раніше опублікував свій «Новий Заповіт із моральними роздумами», але ця книга не викликала жодних підозр, і [[Шалонська діоцезія|шалонський єпископ]] [[Луї-Антуан де Ноайль|Ноайль]] навіть схвалив її. Через кілька днів [[Товариство Ісуса|єзуїти]] звернули на неї увагу і відкрили в ній явні сліди янсеністських поглядів. Книгу негайно винесли на суд [[Римська курія|папської курії]], котра спорядила спеціальну комісію з домініканців (єзуїтів не допустили, остерігаючись їхньої зацікавленості), яка й засудила її [[1708]] року. Два єпископи зразу ж заборонили її читання у своїх [[Дієцезія|дієцезіяхдієцезія]]х, але Ноайль, який став на той час [[Паризька архідіоцезія|архієпископом паризьким]] і не бажав прямо суперечити своєму колишньому ставленню до книги, зажадав перегляду вироку комісії. [[Климент XI]] погодився, але й цього разу, після ретельного дослідження, засудив 101 положення з «Моральних роздумів». Цю постанову оприлюднено [[1713]] року у вигляді булли ''Unigeuitus''. Ноайль не міг більше чинити опору і заборонив у своїй єпархії книгу Кенеля; але, оскільки деякі з засуджених положень, взяті поза контекстом, не являли собою нічого єретичного, він, перш ніж остаточно прийняти буллу, знову попросив у папи пояснень.

Тут у справу втрутилася [[Франсуаза д'Обіньє Ментенон|мадам де Ментенон]]; під впливом своєї надто ортодоксальної дружини, [[Людовик XIV|Людовік XIV]] наказав парламенту зареєструвати буллу. Скликати місцевий собор, який мав покінчити з питанням у тому сенсі, в якому цього хотіла Ментенон, старому королеві завадила смерть. Безтурботний щодо всяких єресей регент герцог Орлеанський відразу відсторонився від релігійної суперечки, і суспільство почало змінювати своє ставлення до булли. Богословські факультети [[Париж|Парижа]]а, [[Реймс|Реймса]]а, [[Нант|Нанта]]а, які раніше визнали буллу, відмовилися від неї; чотири єпископи приготували апеляцію до найближчого вселенського собору; до них приєдналися 100 професорів богослов'я зі [[Сорбонна|Сорбонни]], з Ноайлем (вже кардиналом) на чолі. Климент XI поспішив видати нову буллу «<nowiki/>[[Pastoralis officii]]<nowiki/>» (1718), яка відлучила від церкви всіх, хто не підкорялися буллі ''Unigenitus''.

[[Франція]] розділилася на два табори &nbsp;— прихильників булли та противників її; перших підтримував уряд, других підбадьорювало співчуття з боку парламентів. Рух увійшов у нову фазу, коли [[1727]] року помер диякон Паріс, який належав до противників булли. На його могилі стали відбуватися сцени, що нагадували епоху найзапеклішої релігійної екзальтації: дива, зцілення, конвульсії. Янсенізм став набувати характеру епідемії, але це дискредитувало його в очах серйозних людей. Від нього відсахнувся [[1728]] року його захисник [[кардинал]] [[Луї-Антуан де Ноайль|Ноайль]], а з ним &nbsp;— низка [[Прелат|прелатівпрелат]]ів. Лише три [[Єпископ|єпископиєпископ]]и, парламенти та адвокати продовжували протестувати проти булли. Таким чином, прихильники янсенізму розділилися на дві течії: унизу рух набув характеру [[Секта|секти]], нагорі, переважно серед судової верстви, він створив політичну за характером [[Політична партія|партію]], яка стояла за вільності [[Галліканізм|галліканської церкви]] і мала непримиренну ненависть до єзуїтів. {{Нп|Андре-Еркюль де Флері|Кардинал Флері|ru|Флёри, Андре-Эркюль де}}, який стояв тоді на чолі управління, вилучив із ведення парламентів усі справи, що стосувалися янсенізму, а коли парламенти та адвокати страйкували, ув'язнив очільника непокірних. Це подіяло: парламенти почали знову засідати, а народ, скандалізований швидким переходом від завзяття до покори, майже втратив інтерес до руху. Ще десятки років, однак, янсеністи відстоювали проти правовірних свої положення, і парламенти часто приходили до них на допомогу.