Ігнатій Маріупольський: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Джерела: змінився лінк
категоризація
Рядок 1:
[[ЗображенняФайл:Ignaty.jpg|thumb|Ікона Ігнатія Маріупольського]]
[[ЗображенняФайл:Uspen mon by Qypchaq.jpg|thumb|Бахчисарайська ікона Божої Матері]]
{{Otheruses|Ігнатій (значення)}}
 
'''Ігна́тій Гозаді́но''' (* 1715-† 1786 ) — [[митрополит]] Маріупольський і [[Готфска і Кафайска митрополія|Готфейсько-Кафайський]].
[[Святий]] [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Української Православної Церкви]] (день пам'яті  — 16 лютого). Вважається засновником [[Маріуполь|Маріуполя]].
 
== Життя ==
Народився в [[Греція|Греції]] на острові Фермія в знатному роді Гозадіні у [[1715]]  р. При хрещені був названий Іаковом. Його батька звали Константином. Виховувався на [[Афон]]і, де виконував чернечий послух один з його близьких родичів. У юнацтві прийняв чернечий постриг з ім'ям Ігнатій.
 
У [[1769]] - [[1778]]  рр. Ігнатій очолював Готфейсько-Кафайську кафедру в [[Крим|Тавриді]]. Жив в Успенському скиту у грецькому селищі Маріамполь неподалік від [[Бахчисарай|Бахчисараю]]. У цей період [[Російська імперія]] вела війни з [[Туреччина|Туреччиною]] та [[Кримське ханство|Кримським ханством]] за нові території у Північному Причорномор’їПричорномор'ї. До своєї боротьби з ханством Росія вирішила втягнути місцеве християнське населення. На думку російських політиків, переселення кримських християн, які займалися переважно землеробством, могло спричинити підрив економіки Кримського ханства. Як наслідок, ослаблена кримськотатарська держава стане легкою здобиччю Росії. З іншого боку царський уряд за рахунок греків хотів розв’язатирозв'язати проблему незаселеності приазовських степів. Для реалізації цих планів був використаний духовний вплив митрополита Ігнатія на кримських [[Греки|греків]].
 
23 квітня [[1778]]  р. в [[Печерні міста Криму|печерній церкві]] Успенського скиту він закликав вірних почати підготовку до переселення з [[Крим]]у. Частина греків відмовилася покидати свої будинки і могили предків. Деякі з них навіть наверталися до [[іслам]]у, щоби залишитися в Криму. Військовою стороною справи керував [[Суворов Олександр Васильович|Олександр Суворов]], а духовно-адміністративною — митрополит Ігнатій. У червні [[1778]]  р. понад 30 тис. переселенців вирушили в дорогу зі своєю святинею — Бахчисарайською іконою Божої Матері. Під час переселення велика кількість греків загинула від епідемії. Попри все
митрополит виконав свою місію. У приазовських степах виникли нові поселення: [[Маріуполь]], Бахчисарай, [[Ялта (Донецька область)|Ялта]], [[Урзуф]], [[Сартана]], [[Чердакли]], [[Карань]], [[Мангуш]], які отримали назви кримським місць.
За проявлений подвиг і мужність, [[Катерина ІІ]] нагородила митрополита "«діамантовою панагією"».
 
Однак серед переселенців почало зростати невдоволення митрополитом. Нова місцевість у порівнянні із квітучим Кримом справила на них гнітюче враження. Ігнатій, який став жертвою російської політики, змушений був залишити Маріуполь і поселитися за містом у побудованій ним кам'яній келії. У лютому [[1786]]  р. після двотижневої хвороби митрополит Ігнатій помер. Поховали митрополита у соборі Святого Харлампія (першому маріупольському храмі) за східним звичаєм: його тіло у повному архієрейському облачанні посадили у поставлене в склепі крісло.
Митрополит Ігнатій був останнім святителем з титулом Готфейській і Кафайській, який існував з часів візантійських єпархій у [[Феодоро|Кримській Готії]] і [[Феодосія|Кафі]].
У ХІХ ст. православні [[Приазов'я]] знову згадали ім'я митрополита. Панахиди коло його [[мощі|мощей]] збирали безліч людей, проводилися читання та історичні дослідження про його життя. У антирелігійну добу ХХ ст. рештки митрополита Ігнатія були перенесені до міського музею. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] після отримання благословення митрополита Харківського [[Феофіл Булдовський|Феофіла (Булдовського)]] у грудні [[1942]] р. духівництво Маріуполя перенесло мощі до Преображенського храму. Однак під час звільненні міста церква згоріла разом з мощами Ігнатія.
 
У ХІХ ст. православні [[Приазов'я]] знову згадали ім'я митрополита. Панахиди коло його [[мощі|мощей]] збирали безліч людей, проводилися читання та історичні дослідження про його життя. У антирелігійну добу ХХ ст. рештки митрополита Ігнатія були перенесені до міського музею. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] після отримання благословення митрополита Харківського [[Феофіл Булдовський|Феофіла (Булдовського)]] у грудні [[1942]]  р. духівництво Маріуполя перенесло мощі до Преображенського храму. Однак під час звільненні міста церква згоріла разом з мощами Ігнатія.
11 червня [[1997]] р. Ігнатій Маріупольський канонізований ухвалою Священного Синоду [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Української Православної Церкви]]. 17 липня [[2003]] р. у [[Донецьк]]у був відкритий Храм Святителя Ігнатія Маріупольського.
 
11 червня [[1997]]  р. Ігнатій Маріупольський канонізований ухвалою Священного Синоду [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Української Православної Церкви]]. 17 липня [[2003]]  р. у [[Донецьк]]у був відкритий Храм Святителя Ігнатія Маріупольського.
==Джерела==
 
== Джерела ==
* [http://drevo.pravbeseda.ru/index.php?id=4000 Ігнатій Маріупольський] {{lang-ru|}}
* [http://greeks.ua/content/zhiznmb-mitropolita-ignatija_ru/ru/module/content/controller/index/action/index/ru Митрополит Игнатий (Иаков Гозадино)] {{lang-ru|}}
Рядок 31 ⟶ 33:
[[Категорія:Святі України]]
[[Категорія:Маріуполь]]
[[Категорія:Греки в Україні]]
 
[[ru:Игнатий Мариупольский]]