Стамбульська конвенція: відмінності між версіями

'''Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовнопроти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами''', або '''Стамбульська конвенція'''<ref name=":0">[https://rm.coe.int/1680096e45 К О Н В Е Н Ц І Я Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція). Довідник для членів парламенту]. Київ, К. І. С., 2014&nbsp;р.</ref> ({{lang-en|Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence; Istanbul Convention}})&nbsp;— міжнародна угода [[Рада Європи|Ради Європи]]&nbsp;щодо [[Насильство проти жінок|насильства проти жінок]] та [[Сімейне насильство|домашнього насильства]], відкрита для підписання [[11 травня]] [[2011 у праві|2011]] у [[Стамбул]]і, [[Туреччина]].

Метою конвенції є запобігання насильству, захист постраждалих і «покінчення з безкарністю злочинців»<ref name="Full_list">{{Cite web|url=http://www.coe.int/en/web/conventions/full-list/-/conventions/treaty/210/signatures|title=Full list: Chart of signatures and ratifications of Treaty 210|publisher=Council of Europe}}</ref>. Ряд християнських організацій та церков вважає, що конвенція має на меті просування «ґендерних ідей»<ref>{{Cite web|title=Предстоятель ПЦУ розповів послу Франції, чому християни не сприймають Стамбульську конвенцію - РІСУ|url=https://risu.ua/predstoyatel-pcu-rozpoviv-poslu-franciyi-chomu-hristiyani-ne-sprijmayut-stambulsku-konvenciyu_n115786|website=Релігійно-інформаційна служба України|accessdate=2021-03-24|language=uk}}</ref>. У березні 2021 року [[Туреччина]] скасувала свій підпис і ратифікацію Стамбульської конвенції з формулюванням, що вона використовувалася для «нормалізації [[Гомосексуальність|гомосексуальності]]<nowiki/>»<ref name=":3">{{Cite web|title=Turkey: Treaty exit won't deter 'protection of women'|url=https://www.aa.com.tr/en/turkey/turkey-treaty-exit-wont-deter-protection-of-women/2183677|website=www.aa.com.tr|accessdate=2021-03-24}}</ref>.

Рада Європи з 1990-х приймала блоки ініціатив для просування захисту [[Жінка|жінок]] від насильства. Зокрема, ці ініціативи вилились у впровадження Комітетом Міністрів Ради Європи у 2002 році рекомендацій (''Council of Europe Recommendation Rec(2002)5'') країнам-учасницям щодо захисту жінок від насильства,<ref>{{Cite web|url=https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?Ref=Rec%282002%295&Language=lanEnglish&Ver=original&Site=CM&BackColorInternet=DBDCF2&BackColorIntranet=FDC864&BackColorLogged=FDC864|title=Recommendation Rec(2002)5 of the Committee of Ministers to member states on the protection of women against violence|publisher=Council of Europe Committee of Ministers|accessdate=18 грудня 2012}}</ref> а також запуску у 2006—2008 всеєвропейської кампанії боротьби з насильством проти жінок (включно з сімейнимдомашнім насильством).<ref>{{Cite web|url=http://www.coe.int/t/dg2/equality/DOMESTICVIOLENCECAMPAIGN/|title=Campaign to Combat Violence against Women, including domestic violence (2006-2008)|publisher=Council of Europe|accessdate=18 грудня 2012}}</ref> [[Парламентська асамблея Ради Європи]] також зайняла чітку політичну позицію проти всіх форм насиллянасильства щодопроти жінок. Вона прийняла чисельні резолюції та рекомендації, що закликали до законодавчо встановлених стандартів запобігання, захисту постраждалих та судочинства над найважчими та найбільш поширеними формами [[Гендерне насильство|насильства за гендерною ознакою]].

Національні звіти, дослідження та опитування виявили масштаб проблеми у Європі. Кампанія показала широкий розмах національних показників [[Насильство проти жінок|насильства проти жінок]] та [[Домашнє насильство|домашнього насильства]]. Тому стали необхідними гармонізовані законодавчі стандарти, аби впевнюватись, що постраждалі отримують однаковий рівень захисту скрізь у Європі. Міністри юстиції країн-учасниць Ради Європи почали обговорення необхідності кратно збільшувати захист від домашнього насильства, особливо партнерського насильства у близьких відносинах. Рада Європи вирішила за необхідне ввести стандарти запобігання насильству проти жінок та сімейному насильству широкого спектра охоплення. У грудні 2008 року Комітет Міністрів створив експертну групу для підготування чернетки конвенції у цій галузі. За два з чимось роки ця група, названа CAHVIO (''Ad Hoc Committee for preventing and combating violence against women and domestic violence'')<ref>{{Cite web|url=http://www.coe.int/t/dghl/standardsetting/violence/default_en.asp|title=Ad Hoc Committee on preventing and combating violence against women and domestic violence (CAHVIO)|publisher=Council of Europe|accessdate=18 грудня 2012}}</ref>, розробила початковий текст. Протягом наступної стадії розробки конвенції [[Велика Британія]], [[Італія]], [[Росія]] та [[Святий Престол]] пропонували поправки до вимог Конвенції. Ці поправки критикувалися організацією [[Amnesty International]]<ref>{{Cite web|url=https://www.amnesty.org/en/library/asset/IOR61/004/2011/en/6c1d23c1-f37e-41f1-aded-3e7b25ce7861/ior610042011en.html|title=Time to take a stand to oppose violence against women in Europe|year=2011|website=Amnesty International|accessdate=12 вересня 2012}}</ref>. Фінальний текст Конвенції було створено у грудні 2010 року.

Конвенція визначає незалежну експертну групу з протидії насильству стосовнопроти жінок та домашньому насильству (''Group of Experts on Action against Violence against Women and Domestic Violence, GREVIO''), яка відслідковує впровадження Конвенції. Її учасниці та учасники обираються країнами-учасницями; залежно від кількості країн-учасниць, група складається з 10—15 осіб<ref>[https://www.coe.int/en/web/istanbul-convention/grevio About GREVIO&nbsp;— Group of Experts on Action against Violence against Women and Domestic Violence]. Council of Europe.</ref>.

Перші десять учасниць були обрані у 2014 рокіроці:

Правозахисні групи жінок були обурені рішенням уряду Болгарії не ратифікувати Стамбульську конвенцію. У листопаді 2018 року, з нагоди Міжнародного дня боротьби з насильством проти жінок, сотні людей провели демонстрацію в центрі Софії проти насильства щодопроти жінок під девізом #YouAreNotAlone (#ТиНеСама), вимагаючи ефективних дій від установ, включаючи створення профілактичних програм та притулків для жертв. Організатори, болгарський Фонд для жінок, посилаються на той факт, що за перші одинадцять місяців 2018 року в Болгарії було вбито майже 30 жінок, більшість з яких - їхні партнери.<ref>{{Cite news|url=https://www.youtube.com/watch?v=zxyDFjS0U0g|title=Sofia: in piazza contro la violenza sulle donne/Sofia: in the streets against violence against women|author=Francesco Martino|via=YouTube|publisher=OBC Transeuropa|date=28 листопада 2018|access-date=4 квітня 2020}}</ref>

Консервативні, християнсько-демократичні, латинсько-католицькі, націоналістичні та ультраправі групи та партії у Словаччині висловились проти того, щоб країна ратифікувала конвенцію, особливо через положення, що стосуються прав ЛГБТ, які вони зобразили як "крайній лібералізм", що роз'їдає "традиційні цінності "вони відчували потребу в захисті.<ref name="Sirotnikova">{{Cite news|url=https://balkaninsight.com/2019/12/11/slovak-right-accused-of-forcing-abortion-as-election-issue/|title=Slovak Right Accused of Forcing Abortion as Election Issue|author=Miroslava German Sirotnikova|work=Balkan Insight|date=11 грудня 2019|access-date=17 березня 2020}}</ref> 29 березня 2019 року, за день до виборів президента Словаччини 2019 року, націоналістичні політики змусили резолюцію парламенту просити уряд Словаччини не ратифікувати Стамбульську конвенцію, намагаючись мобілізувати консервативних виборців голосувати за Мароша Шефчовіча замість прогресивного кандидата Зузани Чапутової, яка підтримувала права ЛГБТ та права жінок на аборти.<ref name="Shotter">{{Cite news|url=https://www.ft.com/content/c8a2787a-5322-11e9-a3db-1fe89bedc16e|title=Anti-corruption lawyer elected Slovakia’s first female president|author=James Shotter|work=Financial Times|date=31 березня 2019|access-date=17 березня 2020}}</ref> Хоча Чапутова перемогла на виборах і стала першою жінкою-президентом Словаччини, консервативні групи активізували свою кампанію, щоб не допустити, щоб Словаччина ратифікувала конвенцію та обмежила доступ до абортів у наступні місяці. 25 лютого 2020 року парламент Словаччини, Національна рада, відхилив Конвенцію на позачерговій сесії голосуванням 17–96 (37 відсутні).<ref>{{Cite web|url=https://www.nrsr.sk/web/Default.aspx?sid=schodze/hlasovanie/hlasklub&ID=43645|title=National Council of the Slovak Republic - votes by members of parliament|date=25 лютого 2020|website=Parliament of Slovakia|access-date=17 березня 2020|language=sk}}</ref> Після рішення парламенту президент Зузана Чапутова направила лист до Ради Європи 6 березня 2020 року, повідомляючи, що Словацька Республіка не може стати учасницею Стамбульської конвенції. Прес-секретар президента Мартін Стризінець прокоментував: "Оскільки необхідною умовою для ратифікації конвенції є згода парламенту, але цього не сталося, ця конвенція не буде ратифікована президентом", додавши, що Чапутова неодноразово заявляв, що якщо парламент прийме рішення щодо{{Чого}}. У встановленому конституцією порядку вона поважала б волю його членів.<ref>{{Cite web|url=https://enrsi.rtvs.sk/articles/news/219271/president-informed-council-of-europe-about-slovakias-stance-on-convention|title=President informed Council of Europe about Slovakia's stance on convention|website=rtvs.sk|language=sk|access-date=17 березня 2020}}</ref>

У липні 2020 року міністр юстиції Польщі [[Збігнев Зьобро]] заявив, що розпочне підготовку офіційного процесу виходу з договору. Він зазначив, що цей договір шкідливий, оскільки вимагає, щоб школи вчили дітей про стать в ідеологічному плані та знецінювали біологічну стать.<ref name=":02">{{cite news|last1=Murray|first1=Shona|title='Pathetic': Poland's plan to quit domestic violence treaty slammed|url=https://www.euronews.com/2020/07/27/istanbul-convention-poland-s-plan-to-quit-domestic-violence-treaty-causes-concern|access-date=28 липня 2020|work=euronews|date=27 липня 2020|language=en}}</ref> У 2012 році, коли був проти, Зіобро назвав договір "винаходом, феміністичним творінням, спрямованим на виправдання гей-ідеології".<ref name=":1">{{Cite web|last=Santora|first=Marc|date=27 липня 2020|title=Poland Considers Leaving Treaty on Domestic Violence, Spurring Outcry|url=https://www.nytimes.com/2020/07/27/world/europe/poland-domestic-violence-treaty.html|access-date=31 липня 2020|website=The New York Times}}</ref> Польський уряд також розкритикував угоду за те, що "культура, звичаї, релігія, традиції або так звана «честь» не повинні розглядатися як виправдання" актів насильства щодопроти жінок.<ref>{{cite news|last1=SCISLOWSKA|first1=MONIKA|title=Poles split over govt plan to exit domestic violence treaty|url=https://abcnews.go.com/International/wireStory/poles-split-govt-plan-exit-domestic-violence-treaty-72007737|access-date=6 серпня 2020|work=ABC News|agency=[[Associated Press]]|date=27 липня 2020|language=en}}</ref> У Варшаві сотні людей виступили проти виходу.<ref name=":02" /> Про це було повідомлено незабаром після того, як Європейський Союз послабив зв'язок між фінансуванням та верховенством права під тиском Польщі та Угорщини.<ref name=":1" /> Рада Європи заявила, що "залишення Стамбульської конвенції викликало б великий жаль і це було б великим кроком назад у захисті жінок від насильства в Європі."<ref name=":02" />

7 грудня 2019 року п'ятий президент України Петро Порошенко закликав депутатів винести на засідання Верховної Ради питання про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодопроти жінок і домашньому насильству.<ref>{{Cite web|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-poroshenko-rada-stambulska-konventsia/29643440.html|назва=Порошенко закликав Раду ратифікувати Стамбульську конвенцію вже на наступному засіданні (відео)|видавець=[[Радіо Свобода]]|дата=7 грудня 2018|url-архіву=http://web.archive.org/web/20210311050038/https://www.radiosvoboda.org/a/news-poroshenko-rada-stambulska-konventsia/29643440.html|дата-архіву=11 березня 2021|мертвий-url=no|дата-доступу=7 червня 2021}}</ref>

14 травня 2020 року петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті президента України набрала понад 25 тисяч голосів. Після чого президент України Володимир Зеленський пообіцяв винести на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовнопроти жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, відомої як Стамбульська конвенція. Водночас Зеленський зазначив, що перед подачею проєкту закону до парламенту свої пропозиції має надати Міністерство закордонних справ. Окрім цього відомства, оперативно опрацювати документ запропонували Міністерству соціальної політики.<ref>{{Cite web|url=https://hromadske.ua/posts/zelenskij-vidpoviv-na-peticiyu-sho-zaklikaye-ukrayinu-ratifikuvati-stambulsku-konvenciyu|назва=Зеленський відповів на петицію, що закликає Україну ратифікувати Стамбульську конвенцію|видавець=[[Громадське телебачення|Громадське]]|дата=5 червня 2020|url-архіву=http://web.archive.org/web/20210311045853/https://hromadske.ua/posts/zelenskij-vidpoviv-na-peticiyu-sho-zaklikaye-ukrayinu-ratifikuvati-stambulsku-konvenciyu|дата-архіву=11 березня 2021|мертвий-url=no|дата-доступу=26 січня 2022}}</ref> Пізніше, 23 липня, уряд заявив, що готовий внести на розгляд парламенту законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції.<ref>{{Cite web|url=https://www.eurointegration.com.ua/news/2020/07/23/7112474/|назва=Уряд готовий внести до парламенту ратифікацію Стамбульської конвенції - віцепрем'єр|видавець=[[Українська правда|Європейська правда]]|дата=23 липня 2020|url-архіву=http://web.archive.org/web/20220325061234/https://www.eurointegration.com.ua/news/2020/07/23/7112474/|дата-архіву=25 березня 2022|мертвий-url=no|дата-доступу=30 квітня 2022}}</ref>

Туреччина вирішила вийти зі Стамбульської конвенції про боротьбу з насильством щодопроти жінок, оскількизаявляючи, що відбулася підміна її суті і вона використовувалася для «нормалізації гомосексуальності».<ref name=":3" /> «Початкова мета щодо захисту [[Права жінок|прав жінок]] була захоплена групою людей, які намагаються нормалізувати гомосексуальність, що є несумісним із соціальними і сімейними цінностями Туреччини», — йдеться 21 березня 2021 року у заяві управління зі зв'язків з громадськістю президента. В заяві зазначається, що вихід Туреччини жодним чином не означає, що країна ставить під загрозу захист жінок, а країна проведе реформи для того, щоб боротися зі зростаючим насильством щодопроти жінок.<ref name=":3" /><ref name=":2" />

* перший міжнародний юридично обов'язковий акт, що стосується саме [[Насильство проти жінок|насильства щодопроти жінок]], потенційно відкритий для будь-якої країни в світі;

* визнає насильство стосовнопроти жінок водночас і порушенням [[Права людини|прав людини]], і видом [[Дискримінація|дискримінації]];

* встановлює чіткий зв'язок між досягненням [[Гендерна рівність|рівноправності між жінками і чоловіками]] та викоріненням насильства надпроти жінкамижінок;

* пропонує державам встановити кримінальну відповідальність за основні види насильства стосовнопроти жінок (такі як [[Сталкінг|переслідування]], [[примусовий шлюб]], [[Жіноче обрізання|ушкодженнякалічення жіночих геніталій]], [[примусовий аборт]], [[примусова стерилізація]]) і забезпечити належні та ефективні міри покарання за насильство;

* пропонує підхід для ефективного припинення насильства стосовнопроти жінок та домашнього насильства, що закликає всі відповідні залучені органи, установи та громадські організації до координованої співпраці;

Стамбульська конвенція&nbsp;— перший законодавчо закріплений інструмент, котрий «створює вичерпну законодавчу рамку та підхід до боротьби з насильством проти жінок» та сфокусований на запобіганні домашньому насильству, захисті постраждалих та провадженні судових справ над обвинувачуваними злочинцями.<ref>{{Cite news|url=http://www.maltastar.com/dart/20120521-malta-signs-convention-on-domestic-violence|title=Malta signs convention on domestic violence|date=21 травня 2012|work=Malta Star|accessdate=12 вересня 2012}}</ref> Конвенція може та має допомогти покращити як становище жінок, так і повагу до [[Права людини|прав людини]] за умови ратифікації її в достатній кількості держав<ref name=":0" />.

{{Цитата|Існує багато причин, чому ми маємо підтримати конвенцію. (...) Але понад усе, я вірю, що ми маємо підтримати цю конвенцію тому, що свобода від насильства  – основне право людини. Насильство стосовнопроти жінок позбавляє постраждалих гідності. Воно позбавляє їх упевненості щодо вимог рівноправності. Жодна жінка не буде здатна користуватися правами людини сповна, допоки вона може бути жертвою насильства. Ми маємо розірвати це замкнене коло. Необхідність у цій конвенції давно назріла. Не підтримати цю конвенцію означає поступитися насильству. Не підтримати цю конвенцію означає вчинити злочин. Не підтримати цю конвенцію означає вчинити ще один злочин проти жінок. (Хосе Мендес Бота, генеральний доповідач з питань насильства надпроти жінкамижінок, політичний координатор парламентської мережі «Жінки вільні від насильства»)|3=|4=}}

Конвенція надає країнам-учасницям комплексну юридичну базу, стратегії та заходи, засновані на найкращому досвіді запобігання та протидії насильству стосовнопроти жінок та домашньому насильству. Її основні цілі:

* захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства надпроти жінкамижінок та домашнього насильства;

* сприяння викоріненню всіх видів [[Сексизм|дискримінації щодо жінок]], сприяння [[Гендерна рівність|рівноправності між жінками та чоловіками]] та розширення [[Права жінок|прав жінок]];

* захист і допомога всім постраждалим від насильства надпроти жінкамижінок та домашнього насильства;

* забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою запровадження інтегрованого підходу до викорінення насильства стосовнопроти жінок та домашнього насильства<ref name=":0" />.

У Преамбулі містяться заклики до [[Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод|Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод]], [[Європейська соціальна хартія|Європейської соціальної хартії]] та Конвенції проти торгівлі людьми (Convention on Action against Trafficking in Human Beings), посилання на [[Міжнародне право прав людини]] ([[Організація Об'єднаних Націй|ООН]]) та [[Римський статут Міжнародного кримінального суду]]. У Статті 2 вказано, що положення Конвенції мають застосовуватись у період миру та [[Війна|збройних конфліктів]] у ситуаціях насильства проти жінок та сімейного насильства. Стаття 3 визначає ключові терміни (''[[Насильствонасильство проти жінок|насильство стосовно жінок]]'', ''[[сімейне насильство]]'', ''[[Ґендер|гендер]]'', ''насильство стосовнопроти жінок за гендерною ознакою'', ''[[жертва]]'').

Стаття 4 забороняє дискримінуючі формулювання: застосування положень Конвенції партіями, зокрема для захисту прав постраждалих від насиллянасильства, має бути захищеним від дискримінації на будь-який підставі, як-то [[Сексизм|стать]], гендер, [[Расизм|раса]], колір шкіри, мова чи інші переконання, національна приналежність, належність до [[Меншина (соціологія)|національних меншин]], власність, народження, [[сексуальна орієнтація]], [[гендерна ідентичність]], [[Ейджизм|вік]], [[Ейблізм|стан здров'я]], [[інвалідність]], шлюбний статус, статус мігранта чи [[Біженці|біженця]] чи інший статус.

Розділ ІІІ присвячений запобіганню насильстванасильству, Розділ ІV&nbsp;— захисту та підтримці жертв (постраждалих від [[Сексуальне насилля|сексуального насильства]], дітей-свідків) спеціальними допоміжними службами, повідомленнями з боку фахівців, що працюють із жінками (медики, соціальні працівники, психологи). Розділ V&nbsp;— описує матеріальне право (відшкодування, опіка), VI&nbsp;— Розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи, VII&nbsp;— Міграція та притулки, IX&nbsp;— Система контролю для забезпечення ефективності впровадження Конвенції, Х&nbsp;— Зв'язок з іншими міжнародними актами, ХІ&nbsp;— Прикінцеві положення.

Конвенція характеризує [[насильство проти жінок]] як порушення [[Права людини|прав людини]] та форму [[Дискримінація|дискримінації]] (Ст. 3(a)). Країни мають виконувати [[Due diligence|забезпечення належної сумлінності]] під час попередження насильства, захисту постраждалих та провадження справ над злочинцями (Ст. 5). Більше того, визначаються види правопорушень, що характеризуються як насильство проти жінок. Країни, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати такі порушення:

* переслідування ([[сталкінг]]) (Ст. 34);

* [[Сексуальне насилля|сексуальне насильство]], включаючи [[зґвалтування]], що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її [[Згода на секс|згоди]] (Ст. 36),;

* {{Не перекладено|Примусова стерилізація|примусова стерилізація|en|Forced sterilisation}} (Ст. 39).;

* Конвенція постановляє, що [[сексуальне домагання]] має бути суб'єктом «кримінальних чи інших законодавчо визначених санкцій» (Ст. 40).;

* А також включає статтю про злочини, здійснені в ім'я так званої «[[Убивство честі|честі]]» (Ст. 42).

Конвенція пропагує та захищає право всіх людей на вільне від насильства життя та забороняє всі види [[Сексизм|дискримінації жінок]], яка виявляється у відмінному ставленні до них без об'єктивного та обґрунтованого виправдання. [[Статева рівність|Рівноправність]] між жінками та чоловіками як за законом, так і на практиці, займає центральне місце в припиненні насильства стосовнопроти жінок. Для цього країни-учасниці '''зобов'язуються''':

* заборонити [[Сексизм|дискримінацію жінок]], зокрема шляхом застосування [[Санкція (значення)|санкцій]];

* '''«[[Насильство проти жінок|Насильство стосовно жінок]]»''' (violence against women) це «порушення прав людини та форма дискримінації, спрямовані на жінок, що означає всі акти порушень [[Гендерне насильство|за гендерною ознакою]], результатом яких є або може бути завдання фізичної, сексуальної, психологічної чи економічної шкоди чи страждань жінкам, зокрема погрози таких дій, примус чи самочинне обмеження свободи, незалежно від того, відбувається це в публічному чи приватному житті»<ref name=":0" />.

* '''«[[Сімейне насильство|Домашнє насильство]]»''' (domestic violence) належить до зазначених вище видів насильства, але воно відбувається в сім'ї, сімейному колі або між нинішніми чи колишніми партнерами, що перебували або не перебували в [[Шлюб|шлюбі]], незалежно від того, чи кривдник наразі чи колись жив із жертвою. «Усі акти фізичного, [[Сексуальне насилля|сексуального]], [[Психологічне насильство|психологічного]] чи [[Економічне насильство|економічного]] насильства, що виникають у родині, домашньому союзі, між минулими чи поточними членами подружжя чи партнерами». Це охоплює жертв і правопорушників обох статей та брутальне поводження з дітьми та літніми людьми так само, як і насильство над інтимною партнеркою (партнером)<ref name=":0" />.

* '''«[[Ґендер|Гендер]]»''' (gender) означає «[[Гендерна роль|соціально конструйовані (закріплені) ролі]], поведінку, діяльність/активності та атрибути (характерні ознаки), котрі дане суспільство [[Гендерні стереотипи|розглядає як прийнятні і вважає належними]] для жінок та чоловіків»<ref name=":0" />.

* «'''Насильство проти жінок за гендерною ознакою''' (gender-based violence against women)»: це «насильство, спрямоване проти жінки через те, що вона жінка (таке як [[примусовий аборт]], [[Жіноче обрізання|ушкодженнякалічення жіночих геніталій]]), або яке жінки переживають частіше за чоловіків (таке як [[сексуальне насильство]], [[зґвалтування]], переслідування, [[сексуальне домагання]], [[Сімейне насильство|домашнє насильство]], [[примусовий шлюб]], [[примусова стерилізація]])»<ref name=":0" />.

* '''«[[Жертва]]»'''&nbsp;— стосується однаковою мірою потерпілих від насильства стосовнопроти жінок і домашнього насильства.

* '''«[[Жінка|Жінки]]»''' (women)&nbsp;— охоплює і [[Дівчина|дівчат]] та дівчаток, що не досягли 18 років<ref name=":0" />.

У Розділі V наводяться визначення форм насильства стосовнопроти жінок, за котрі вимагається кримінальна відповідальність.

|«'''[[Психологічне насильство]]'''»&nbsp;— навмисне залякування, домагання чи погрожування особі протягом певного періоду, що призводить до травматичних переживань. У близьких відносинахстосунках психологічне насильство може часто переходити в фізичне та сексуальне насильство.

|'''«[[Сексуальне насильство]]»''', зокрема '''«[[зґвалтування]]»''' — будь-який статевий акт, виконаний із кимось без [[Згода на секс|згоди]] цієї особи (non-consensual sex). Передбачає проникнення до будь-якої частини тіла жертви будь-якої частини тіла кривдника чи предмета. Злочини, вчинені на сексуальному ґрунті, часто залишаються не покараними через невіру жертв у можливість довести, що вони намагалися протистояти нападові.

|Щоб заповнити цю прогалину, Конвенція передбачає врахування обставин, при яких відбулася дія, при оцінці того, чи була дана згода, незалежно від того, чи жертва чинила будь-який фізичний опір. Також встановлюється кримінальна відповідальність за '''[[Зґвалтування у шлюбі|зґвалтування в шлюбі]], між партнерами чи між подружньою парою/партнерами в минулому'''. Декларація з ліквідації насильства надпроти жінкамижінок, ухвалена [[Генеральна Асамблея ООН|Генеральною Асамблеєю ООООН]] в 1993 році, відкрито згадує про зґвалтування дружини чоловіком як про [[Насильствонасильство проти жінок|насильство стосовно жінок]].

|'''«[[Жіноче обрізання|Ушкодження жіночих статевих органів (УЖСО)]]»'''&nbsp;— всі операції, що навмисно змінюють чи травмують [[Жіночі статеві органи|жіночі геніталії]] з немедичних причин. Це завдає непоправної постійної шкоди і зазвичай проводиться без згоди жертви. В конвенції кримінальні санкції також накладаються на тих, хто допомагає правопорушникові в скоєнні УЖСО.

Члени та членкині парламентів відіграють вирішальну роль у підтримці Конвенції. Серед заходів, котрих вони можуть і мають вжити, такі:

* лобіювання підтримки конвенціїКонвенції серед своїх урядів;

* забезпечення перекладу конвенціїКонвенції нанаціональними національні мовимовами.

Незалежно від Стамбульської конвенції члени парламенту можуть зробити істотний внесок у припинення насильства стосовнопроти жінок, зокрема шляхом:

* законодавчих ініціатив у галузі протидії насильству стосовнопроти жінок, забезпечуючи в них відображення максимального рівня міжнародних стандартів;

* запит проведення систематичного збору даних із насильства надпроти жінкамижінок на національному рівні;

* зайняти сильну громадянську позицію задля засудження та відмови від насильства стосовнопроти жінок, зокрема в ЗМІ;

* лобіювати в колах своїх політичних партій, щоб ті внесли викорінювання насильства стосовнопроти жінок у свої політичні програми;

* посилатися на потребу викорінення насильства стосовнопроти жінок у кожній публічній промові;

* організувати діяльність із підвищення рівня обізнаності про насильство стосовнопроти жінок, також залучаючи інших представників громадської думки, таких як журналісти, письменники, люди з шоу-бізнесушоубізнесу.<ref name=":0" />

[[Мізогінія|Ставлення]], [[Сексизм|упередження]], [[гендерні стереотипи]] та звичаї чи традиції, засновані на [[Гендерна нерівність|гендерній нерівності]], впливають на моделі поведінки, що сприяють явищу насильства. Для запобігання будь-яким формам насильства стосовнопроти жінок та домашнього насильства конвенція вимагає (Розділ ІІІ) від країн-учасниць реалізації на національному рівні низки заходів, які:

* сприяють програмам і заходам із розширення [[Права жінок|прав жінок]];

|'''Підвищення обізнаності'''. Підвищувати громадську обізнаність, проводячи кампанії на теми насильства стосовнопроти жінок та домашнього насильства: такі ініціативи допомагають інформувати громадськість, дають людям змогу розпізнавати різні форми насильства та виступати проти нього. Інформувати потерпілих про те, де саме і яку допомогу вони можуть отримати (наприклад, поширення телефонів служб допомоги для потерпілих від будь-яких форм насильства стосовнопроти жінок).

* ''З 2006 по 2008 роки Рада Європи провела загальноєвропейську кампанію проти домашнього насильства надпроти жінкамижінок. Близько 25 держав-учасниць перетворили її на національні кампанії задля підвищення обізнаності громадськості щодо домашнього насильства.''

* ''У 2008 генеральний секретар ООН розпочав семирічну кампанію «Покінчімо з насильством надпроти жінкамижінок разом» з метою мобілізації політичної та фінансової підтримки цього завдання.''

* ''У Данії питання домашнього насильства внесені до навчальних планів студентів-медиків, [[Медична сестра|медсестер]] і дослідників у галузі охорони здоров'я, аспірантури [[Гінекологія|гінекології]], [[Педіатрія|педіатрії]] та [[Психіатрія|психіатрії]].''

* ''У Великій Британії для суддів, що мають справу з випадками домашнього насильства, доступні спеціальні програми підготовки, відвідчуваннявідвідування яких&nbsp;— необхідна умова, щоб стати суддею, компетентним(-ою) у галузі домашнього насильства.''

* ''Британська ГО «Respect» («Повага») розробила стандарти акредитації для програм з запобігання домашньому насильству та для служб комплексної допомоги, що працюють із чоловіками, які вчинили домашнє насильство. ЄС розробив стандарти програм для кривдників у проектіпроєкті Дафна «Робота з особами, що вчинили домашнє насильство в Європі».''

* ''Німецька ГО «Münchner Informationszentrum für Männer» («Мюнхенський інформаційний центр для чоловіків») пропонує заняття з керування гнівом, програми для роботи з жорстокими чоловіками-[[Аб'юзивні стосунки|аб'юзерами]] та чоловіками&nbsp;— сексуальними насильниками, і також консультації з питань опіки для батьків, що домагаються розлучення в результаті домашнього насильства.''

* забезпечення роботи спеціалізованих допоміжних служб, які є основною ланкою опори жінок, що постраждали від насильства. Мають надавати як коротко-, так і довгострокові послуги, забезпечувати гендерно-чутливий підхід, адаптований для задоволення потреб жертв (часто специфічних: у груп молодих жінок, жінок-мігранток, жінок з обмеженими можливостями), багато з яких страждають від травм регулярного насильства. Служби повинні працювати по всій країні, бути доступними для всіх постраждалих та їх дітей (при тому зрозумілою для них мовою), мати кваліфікований персонал, достатні кошти та змогу розширювати права постраждалих; варіюються залежно від потреб постраждалих (притулки для жінок, кризові центри для сексуально постраждалих тощо). Постраждалі від сексуального насильства потребують негайної медичної допомоги, судмедекспертизи та консультацій і тривалого психологічного нагляду з боку делікатного, професійного персоналу. Звідси потреба в компетентних, легкодоступних кризових центрах допомоги жертвам сексуального насильства. Робоча група з питань боротьби з насильством стосовнопроти жінок та домашнім насильством Ради Європи рекомендує мати один такий центр на 200 000 мешканців.

На думку ''Balkan Insight'', критика конвенції, найсильніша в Центральній та Східній Європі та переважно [[Ультраправі|ультраправих]] та національних консерваторів, має мало підґрунтя у своєму фактичному змісті. «Використовуючи дезінформацію, популістську риторику та заклики до християнської та ісламської моралі, [критики] зуміли перетворити те, що є, по суті, набором настанов, що створюють» всеосяжну правову базу та підхід до боротьби з насильством щодопроти жінок"», у зловісну спробу західноєвропейці здійснюватимутьзахідноєвропейців своюпоширювати надмірно ліберальну політику щодо суспільств, що не бажають цього, на схід"».<ref>{{cite news|title=Domestic Violence Treaty Falling Victim to Political Obtuseness|url=https://balkaninsight.com/2020/08/04/istanbul-treaty-falling-victim-to-political-obtuseness/|access-date=5 серпня 2020|work=Balkan Insight|date=4 серпня 2020}}</ref>